Сторінка
3

Методика ознайомлення дітей із прислів’ями і приказками

Експериментальне вивчення особливостей комунікативно-мовленнєвого розвитку дошкільників дослідниками дало можливість зробити висновки про те, що прогресивна якісна зміна мовленнєвої поведінки дітей старшого дошкільного віку зумовлена її зв’язком з формами спілкування (емоційно-особистісною, ситуативно-діловою, позаситуативною). При цьому встановлено, що характер змін комунікативно-мовленнєвого розвитку старшого дошкільника проявляється в ускладненні та закріпленні структурно-функціональної єдності всіх суб’єктних ознак здібності до спілкування (які потреби спілкування має дитина; сформованість основного типу комунікативної позиції як прояву самооцінки в комунікативній діяльності; характер сподівань з боку оточення; особистісні риси характеру, що проявляються у взаємодії: привітність, товариськість, повага, довіра до людей тощо). У дітей старшого дошкільного віку вдосконалюються когнітивно-лінгвістичні досягнення, пов’язані із засвоєнням відношень “людина — ситуація” та “мовна форма — значення”. Ці досягнення знову, як і в молодшому дошкільному віці, але вже на новому рівні, спрямовують увагу дитини на людину, її стосунки з іншими, закріплюють ціннісні ставлення, дають змогу свідомо користуватися засобами комунікації (точність словника, інтонації, виразність мовлення, граматична та фонетична відповідність нормам, різноманітність експресивно-мімічних засобів), які забезпечують взаєморозуміння з іншими людьми. Комунікативні та когнітивно-лінгвістичні досягнення попередніх років дитинства дозволяють старшому дошкільникові адекватно розв’язувати складні ситуації спілкування з ширшим колом партнерів (дитина — близькі та незнайомі дорослі, дитина — однолітки та малюки). Відзначимо, що загальна тенденція прогресу в комунікативно-мовленнєвому розвитку старших дошкільників пов’язана, насамперед, із змінами комунікативного характеру. Як виявилося, орієнтація на партнера та установка на відповідну реакцію визначають не тільки готовність до комунікації і можливість включення в міжособистісний процес обміну невербальними і мовними засобами, а й сприяє розвитку довільних характеристик мовлення. Комунікативна спрямованість та орієнтація на партнера в спілкуванні зумовлює когнітивну перебудову в оцінці відношень “людина - ситуація”, породжує комунікативну задачу й водночас сприяє пошуку шляхів перетворення контакту (переконати, порадувати, висловити згоду чи незгоду), що, в свою чергу, визначає вибір адекватних невербальних і мовних засобів. Необхідність повного якісного розв’язання комунікативної задачі та реалізація потреб спілкування висувають вимоги зв’язності, логічності, переструктурування висловлювання, що підвищує рівень довільності мовлення. Найістотніші зміни у прогресуванні комунікативно-мовленнєвих досягнень старшого дошкільника відбуваються тоді, коли такі “внутрішні інстанції” підростаючої особистості, як образ ”Я”, самооцінка, ціннісні орієнтації, набувають функціональності та дієвості. Розвиток та закріплення цих інстанцій у загальному психічному розвитку як регуляторів діяльності й поведінки свідчать про диференціацію внутрішнього і зовнішнього життя особистості, розвиток у неї здатності діяти довільно, відповідно до поставленої мети, здатності дитини до морального вибору, завдяки чому вона може діяти свідомо, самостійно, від імені власного “Я”. Можна сказати, що психологічні досягнення особистісного, суб’єктного характеру, найважливішим з яких є новоутворення старшого дошкільного віку – супідрядність мотивів, яке демонструє систему мотивів і забезпечує саму можливість морального вибору дій, закріплюючись в загальній структурі комунікативно-мовленнєвого генезису, демонструють саме процес становлення особистості.

Несформованість базових основ комунікативно-мовленнєвого онтогенезу негативно позначається на психічному розвитку дитини взагалі. З віком зовнішні та внутрішні прояви цих вад зростають. Нерозвиненість комунікативних відношень завдає труднощів у самовизначенні особистості дошкільника в різних видах предметно-практичної діяльності, яка потребує від нього навичок установлення інтерпсихічної взаємодії. Відсутність відносин суб’єктного характеру між дитиною та оточенням призводить до внутрішніх змін особистості. Так, у когнітивному розвитку формуються образи однолітка та дорослого як ворожі, чужі, небезпечні, тривожні. У дитини при цьому відсутній інтерес до життя людей взагалі та конкретної людини зокрема, що виявляється в появі та закріпленні таких властивостей, як неприязність, похмурість, злостивість, агресивність. На превеликий жаль, ці риси в особистісному розвитку старших дошкільників мають тенденцію до поширення. Відсутність прямої залежності рівня досягнень дітей у комунікативно-мовленнєвій діяльності лише від віку дитини підкреслює значення оточення, що в ньому дошкільник формується як активний суб’єкт предметно-практичної та мовленнєвої діяльності, розвиває свої природні здібності, виявляє соціальну та інтелектуальну активність. Порівняльний аналіз психічного розвитку дошкільнят та молодших школярів з експериментальних та контрольних груп свідчить про те, що розвиток базових якостей комунікативно-мовленнєвого онтогенезу закладає основу для справді гармонійного розвитку особистості, оскільки психолого-педагогічна робота спрямована на самореалізацію потенційних можливостей дитини. Досягнення оптимальної системи якостей досліджуваного феномена забезпечує максимальну реалізацію психологічних потенцій дитини у будь-якій діяльності за наявності знань та навичок. Це відбувається тому, що базові якості комунікативно-мовленнєвого розвитку відображають істотний для розвитку психіки людини принцип єдності афекту та інтелекту і виявляються в якостях поведінки, свідомості особистості в цілому. Педагогічні впливи мають забезпечувати зростання самовираження та активності вихованця, отже, спиратися на природні сили дитини, на вікові закономірності становлення психічних новоутворень.

Основні чинники у становленні мовлення як засобу спілкування

М.Р.Львов у своїх працях вказує на такі детермінанти розвитку мовлення, як потреба у спілкуванні, зразки мовлення (створення мовленнєвого середовища), фактичний матеріал. О.О.Бодальов чинниками розвитку спілкування називає:

середовище (сприяє формуванню еталона спілкування, зразки поведінки, яким особистість привчається слідувати щоденно при взаємодії з іншими);

потребу у спілкуванні (вона реалізується через необхідність обміну інформацією);

діяльність (призводить до розвитку ініціативності у спілкуванні, особливо якщо кожен учасник діяльності наділений правами і обов’язками).

Т.О.Піроженко виділяє такі чинники комунікативно-мовленнєвого розвитку:

актуалізація особистісних новоутворень: потреб, мотивів спілкування з дорослими і ровесниками, емпатійних якостей, що опосередковують комунікативну діяльність дитини в процесі її взаємодії з навколишнім світом;

стиль взаємин педагога з вихованцями. Усунення авторитарного стилю керівництва. Мовний розвиток дітей сприяє зростанню пошани особистості кожної дитини, розвитку її самооцінки. Ця позиція забезпечує не тільки гуманістичну спрямованість педагогічних дій, але й сприяє розв’язанню психологічних завдань мовного розвитку – формуванню комунікативних ознак, що виявляються в мовній поведінці;