Сторінка
2

Методика ознайомлення дітей із прислів’ями і приказками

Аналіз психічних основ мовленнєвої діяльності показує, що психологічне знання проблеми мовленнєвого онтогенезу часто лишається на рівні декларації “соціальності” мовлення дитини, якщо воно відірване від реального вивчення особистісних властивостей суб'єкта як виразника мови. І хоча сучасна психолінгвістика вбачає можливість звернення до людського фактора як рівноправного об'єкта вивчення через введення в лінгвістику парадигми “мовної особистості” (Ю.М.Караулов), сам цей термін частіше вживається для позначення родової властивості homo sapiens взагалі і досить ефективно розробляється в лінгводидактиці. На досягнутому рівні узагальнених наукових знань “мовна особистість” вивчається на дорослому контингенті (Г.І.Богін, Н.В.Чепелєва) і розглядається як багатокомпонентний, структурно упорядкований набір мовних здібностей, умінь, здатності створювати й сприймати тексти.

Інтеграційний підхід до оцінки мовленнєвого розвитку як характеристики особистісної активності й самореалізації дитини робить актуальною розробку комплексу методик обстеження рівня мовленнєвого розвитку дитини в єдності емоційно-вольових, когнітивних, лінгвістичних, творчих якостей. Це, у свою чергу, зумовлює потребу в теоретичному обґрунтуванні базових характеристик, які можуть свідчити про зростання компетентності дитини у мовленнєвій комунікації, забезпечувати реалізацію різних цілей взаємодії. Комунікативно-мовленнєвий онтогенез значною мірою є базовою характеристикою розвитку особистості, оскільки об`ємно представляє (репрезентує) особистість у соціумі, дає можливість побачити зовнішній портрет соціальної й інтелектуальної активності дитини через внутрішню структуру свого змісту.

Вікові особливості розвитку мовлення дітей дошкільного віку

Мовленнєвий розвиток можна розглядати як результат взаємодії дитини з людьми, що її оточують, коли можливість самовиразитися реалізується в момент переходу від емоційної байдужості, емоційної роз’єднаності до зацікавлення іншою особою чи групою осіб. Таким чином, комунікативно-мовленнєвий розвиток молодшого дошкільника спирається насамперед на базові новоутворення емоційної сфери. Достатньо розвинена сфера емоцій не тільки забезпечує розуміння й самовираження партнерських контактів, а й стимулює розвиток вольової регуляції, оскільки момент комунікативної зустрічі активізує невербальні та мовні засоби встановлення контактів (посмішка, погляд, жести, міміка, слова), які, в свою чергу, впливають на рішення дитини про подальшу участь у комунікації. Діагностика та корекція всіх комунікативних ознак у мовленнєвій поведінці молодшого дошкільника забезпечує фундамент для подальшого зростання когнітивно-лінгвістичної складності мовлення. Водночас недостатній рівень комунікативно-мовленнєвого розвитку дитини 3-го, 4-го років життя є причиною затримки в розвитку мовленнєвої взаємодії дітей середнього дошкільного віку, яку часто пояснюють несформованістю емоційно-особистісних форм контактів, що забезпечують розвиток комунікативних властивостей особистості. Ігнорування характеру міжособистісних відносин дитини з дорослими, однолітками, малюками, заснованих на теплих, емоційно-забарвлених дружніх проявах прихильності, симпатії, любові, підтримки, визнання, пояснює картину тривожної атмосфери емоційного неблагополуччя дитини в системі відносин із соціальним оточенням, поза якими неможлива поява складніших — ділових і пізнавальних мотивів спілкування. Саме несформованістю емоційно-особистісних форм контакту дитини з дорослими в сім’ї та дитячому садку в багатьох випадках пояснюється причина низького рівня мовленнєвого розвитку дитини. Психічні досягнення емоційно-особистісних форм контакту: орієнтування на людину, комунікативна спрямованість, комунікативна активність, індивідуалізація й різноманітність експресивно-мімічних способів взаємодії є базовими досягненнями комунікативно-мовленнєвого розвитку особистості. Їх слід розглядати як вікову норму дітей молодшого дошкільного віку, оскільки вони визначають подальший розвиток здібності людини до мовленнєвої взаємодії, співробітництва, міжособистісної координації дій у різноманітних ситуаціях життєдіяльності. Розвиток комунікативних дій дає дитині можливість установлювати контакти не тільки з людьми, а й зі світом предметно-речового, природного довкілля. Така значуща комунікативна властивість, як установка на реакцію у відповідь, розвиває суб’єктну взаємодію, відкритість досвіду інших. Процес пізнання навколишнього світу розглядається при цьому як діалог, взаємодія, прилучення.

За запропонованим підходом до вивчення багаторівневої організації комунікативно-мовленнєвого онтогенезу середній дошкільний вік можна характеризувати як період зростання когнітивно-лінгвістичних компонентів у його цілісній характеристиці. Це період зростання когнітивної складності поведінки, осмислення та засвоєння понять, пов’язаних із комплексною системою відношень “людина - ситуація”.

Розширення партнерського оточення та опанування нових видів предмет-но-практичної, ігрової, пізнавальної діяльності розвивають кооперантні форми взаємодії, які потребують від дитини адекватної передачі понять, координації дій для досягнення спільної мети і, тим самим, розвивають поняттєву свідомість, критичність мислення, об’єктивність і рефлексію. Остання постає в зв’язку з потребою дитини відокремити себе від інших, від результату, від задуму діяльності. Не випадково, що діти середнього дошкільного віку не тільки значно розширюють специфічно дитячі продуктивні види діяльності, а й виявляють вибіркові інтереси до різноманітних сфер життя, демонструють зростання пізнавальної активності. При цьому диференціюються стосунки та формуються стійкі тривалі дитячі групи, закріплюється індивідуальний стиль мовленнєвої поведінки. У цілому можна сказати, що досягнення комунікативно-мовленнєвого розвитку середнього дошкільного віку дозволяють дитині розв’язувати складні соціально-перцептивні та когнітивно-лінгвістичні завдання. Когнітивно-лінгвістичний рівень досягнень дитини 5-го року життя відображає засвоєння дитиною відношень “людина - ситуація” та “мовна форма — значення”. Ці базові утворення, що сприймаються як єдність (слова разом із значенням об’єктів ситуації спілкування), забезпечують успішність реальної взаємодії дитини з соціальним оточенням. Успішність контактів залежить від засвоєння дитиною зазначених відношень, оскільки вони допомагають малюкові відповісти на запитання психологічної характеристики стосунків людей у спілкуванні: (Хто? Кому? (партнери), Де? (ситуація), Навіщо? (особистісний сенс взаємодії), Що каже? (мовлення). Зростання когнітивної складності поведінки, активність взаємодії з людьми в різних видах діяльності забезпечують та пояснюють “бурхливий” вибух словника дитини до 5-ти років, потребу в роз’ясненні та тлумаченні значень слів, схильність до словотворення. Сформованість когнітивних процесів (сприймання, пам’яті, мислення, уяви) дають дитині 5-го року життя можливість зробити мовлення об’єктом маніпуляції, усвідомлення, творчості. Швидкоплинний характер цього “вибуху” словотворення вказує на вікову природу явища. Природність мовленнєвої творчості - норма середнього дошкільного віку, яка свідчить про психічне зростання та затвердження новоутворення в загальному портреті розвитку дитини. Динаміка прояву когнітивно-лінгвістичних змін вказує на важливість прояву переваг кожного періоду дитинства в повному обсязі та на необхідність активізації та реалізації їх у процесі становлення особистості.