Сторінка
3

Форма організації самостійної роботи учнів 5 класу на уроці німецької мови

Визначення своїх власних інтелектуальних, особових і фізичних можливостей, зокрема, об'єктивна оцінка вільного від відвідин школи часу.

Визначення мети самостійної роботи – найближчої і віддаленої.

Самостійний вибір школярем об'єкту вивчення і його обґрунтування для себе.

Розробку конкретного плану, довгострокової і найближчої програми самостійної роботи.

Визначення форм і часу самоконтролю.

Отже, необхідно відзначити, що здійснення школярем самостійної роботи як специфічної форми учбової діяльності, що грає значну, якщо не визначальну роль в підвищенні рівня учбово-пізнавальної мотивації учнів, вимагає попереднього його навчання прийомам, формам і змісту цієї роботи вчителем. Це підкреслює важливість організуючих функцій вчителя, що управляють, і в той же час необхідність усвідомлення школярем себе як справжній суб'єкт учбової діяльності.

Значення самостійної роботи учнів на уроці

З психології відомо, що знання, отримані самостійно, шляхом подолання посильних труднощів засвоюються міцніше, ніж отримані в готовому вигляді від вчителя. Адже в ході самостійної роботи кожен учень безпосередньо стикається із засвоюваним матеріалом, концентрує на ньому всю свою увагу, мобілізуючи всі резерви інтелектуального, емоційного і вольового характеру. Залишатися нейтрально-пасивним він не може. Крім того, що самостійна робота викликає активність учнів, вона володіє ще однією важливою якістю – носить індивідуалізований характер. Кожен учень використовує джерело інформації залежно від своїх власних потреб і можливостей. Ця властивість самостійної роботи додає їй гнучкий адаптивний характер, що значно підвищує відповідальність кожного окремого учня і як наслідок його успішність.

У раціональному використанні самостійної роботи криються також значні резерви підвищення мотивації.

Розуміючи переваги самостійної роботи як такої, спробуємо виявити її застосовність до предмету іноземна мова. Чи не суперечить ця організаційна форма навчання, що припускає, що учень знаходиться «наодинці з собою», сутності предмету, в якому на першому місці – спілкування з людьми, партнерство?

Поза сумнівом, усна мова і в першу чергу говоріння здійснюються безпосередньо у присутності співбесідників, роль яких в школі виконують вчитель і товариші по навчанню. Проте навчання говоріння припускає певні підготовчі стадії, що гарантують спілкування, для яких самостійна робота є найбільш адекватною формою. У самостійну роботу доцільно включати також окремі ланки роботи над мовним матеріалом — знайомство з ним і частково тренування в його вживанні.

Що ж до читання, то цей вид діяльності здійснюється читачем головним чином наодинці з собою, отже, самостійна робота цілком йому відповідає.

Виявимо матеріальну основу, тобто розглянемо джерела інформації, якими учні можуть користуватися в ході самостійної роботи. До них відносяться перш за все підручник (книга для учнів), що включає граматичний довідник, словник (іноземний – український), лінгво-країнознавчий довідник.

Матеріал в цих довідниках відібраний відповідно до програми для кожного класу і співвіднесений з віковими можливостями учнів. Всі пояснення дані в доступній адресатові формі, який і зможе використовувати їх в самостійній роботі.

Важливим джерелом інформації для самостійної роботи є тексти підручника і додаткові тексти, що включаються в учбовий процес вчителем. Учням все більшою мірою слід прищеплювати відношення до тексту як своєрідного авторитетного довідника, який є носієм не тільки змістовно, — смислової інформації, але і лінгвістичної. У зв'язному тексті лексико — граматичний матеріал постає в природних, диктованих комунікативними значеннями зв'язках; композиція тексту також може служити зразком. Тому доцільно спонукати учнів до дослідницького пошуку по тексту, щоб вони могли витягувати з нього необхідну інформацію.

Яким чином слід направити увагу учнів на ці джерела інформації, щоб в ході самостійної роботи вони змогли використовувати їх оптимальним чином? Це питання управління самостійною роботою. Треба мати на увазі, що вона є лише відносно самостійною в учбових умовах. Учні випробовують непряму дію вчителя, що дозволяє їм відчути себе активними суб'єктами навчання. Вчитель, по-перше, сприяє виклику мотивації самостійної роботи, по-друге, забезпечує її раціональний і результативний хід. Самостійна робота протікає тим успішніше, чим більш добровільний характер вона має. Тому вчитель повинен створювати лише підстави для зародження в учнів потреби в ній. Має сенс створювати таке положення, при якому учні відчули б дефіцит засвоєного матеріалу для спілкування, слід вказати їм на конкретне джерело інформації для заповнення цього дефіциту, на прикладах, при роботі над лексичним і граматичним матеріалом і при читанні.

Викликавши мотив і заронивши інтерес до неї, вчитель повинен забезпечити її проведення, залишаючись при цьому „за завісою”. Управління ходом самостійної роботи має дві рівноцінні цілі: міцне засвоєння знань, розвиток навиків і умінь, з одного боку, і одночасне оволодіння прийомами учбової праці, тобто формування „методики учнів”. Сучасні дидакти надають особливе значення цій стороні самостійної роботи, убачаючи в розвитку методики учнів передумови безперервної освіти.

У деяких підручниках з німецькій мові приводяться пам'ятки, в яких у формі рад пропонуються раціональні прийоми оволодіння іноземною мовою. Повчальна сторона представлена в них не явно: вчитель не повчає, а дає учням об'єктивно існуючі оптимальні правила учбової праці. Вони підказують найвірніший і надійніший шлях оволодіння основними видами мовної діяльності, новими організаційними формами виконання вправ.

Наступний дидактичний засіб непрямого керівництва самостійною роботою – навідне питання, яке точно концентрує увагу на важливій стороні пізнаваного явища, відсікаючи другорядне, звужуючи зону пошуку. Адже в самому питанні частково міститься відповідь. Навідні питання зазвичай складає вчитель, враховуючи при цьому мовний досвід кожного класу. Вони можуть бути більш менш розгорненими, але повинні охоплювати всі «больові точки» мовного явища, що вивчається. Навідні питання допоможуть також направити самостійну роботу над лексикою. Спонукання учнів до засвоєння словника в процесі мовної діяльності часто приводять до того, що вони упускають з вигляду способи зв'язку слів відповідно до смислової сумісності і на основі граматичних форм, що негативно позначається на їх мові. Тому перед виконанням мовних вправ доцільно пригадати схеми поєднань, поставити навідні питання.

Допомагає управляти самостійною роботою і опора. Вчитель тільки задає ситуацію. В ході самостійної роботи учні осмислюють її змістовно – смисловий план в єдності із засобами виразу, тобто підбирають опори з різних джерел інформації (це можуть бути: текст, вправи, спеціальним чином організований словник у вигляді функціонального – смислових або лексичних таблиць, схеми). Цим опорам додається форма, визначувана мовним завданням. Інтенсивна «інвентаризація» мовного матеріалу, вироблювана відповідно до індивідуальних можливостей, з орієнтацією на конкретне мовне завдання, значною мірою сприяє його повному засвоєнню. Операція опорами дозволяє учням вирішити два завдання: збагатити свою мову і розширити свій методичний арсенал. Вони оволодівають способами побудови вислову, його плануванням, підбором адекватних засобів виразу думок, оформлення їх відповідно до комунікативного задуму.