Сторінка
8

Шляхи та засоби формування комунікативної компетенції на уроках англійської мови

1) Завдання для заповнення анкети чи формуляра передбачають виконання таких дій:

- писати друкованими літерами,

- писати свою адресу,

- писати дату народження.

2) Завдання для написання привітальної листівки зарубіжному ровеснику передбачають виконання таких основних дій:

- написати адресу закордонного адресата,

- написати дату,

- оформити привітання,

- викласти свої думки,

- завершити привітання.

3) Завдання для написання листа передбачають здійснення таких основних дій:

- написати свою адресу,

- написати дату,

- оформлювати звернення,

- повідомити фактичну інформацію, висловлюючи при цьому свою думку,

- описати дії, що відбулися, характеризувати їх,

- запросити необхідну інформацію,

- завершити листа.

- 4) Завдання для написання нотаток, коротких повідомлень і записок передбачають здійснення таких основних дій:

- точно записати необхідну інформацію,

- оформити коротке повідомлення,

- оформити коротку записку,

- точно і стисло викласти думку.

4) Завдання для оформлення виписок з тексту та складання плану прочитаного або прослуханого тексту передбачають виконання таких основних дій:

- визначити основну думку тексту і записати її,

- вибрати головні факти з тексту і записати їх,

- сформулювати своє ставлення до прочитаного,

- оформити пункти плану.

Учень досягає елементарної комунікативної компетенції, якщо його рівень володіння письмом відповідає вищезазначеним вимогам. Можливі окремі граматичні, лексичні, орфографічні помилки, які не порушують змісту висловлювання, але учень має дотримуватися правил оформлення листа, картки. Допускається обмежений діапазон мовних засобів, що вживаються при цьому, і користування словником. Особисті листи та поздоровлення можуть складатися з чотирьох-п’яти простих речень, які дозволяють реалізувати відповідні комунікативні наміри.

У навчанні письма дослідники виділяють три етапи:

1. оволодіння графікою/орфографією із залученням матеріалу, опрацьованого усно;

2. засвоєння структурних моделей речень, властивих усній та письмовій формам спілкування, комбінування їх у мовленні;

3. оволодіння писемним мовленням як засобом спілкування.

Для кожного з етапів характерні різні типи і види вправ. Так, на першому етапі формування орфографічних навичок використовуються вправи з аналізу, вправи на ідентифікацію та диференціацію:

- звуко-буквений аналіз слова; групування слів з однаковими звуками, але різними графемами;

- групування слів на основі протиставлення графем;

- диференціація подібних, але не тотожних графем;

- списування за зразком;

- списування з різними завданнями (підкреслити букву,

буквосполучення, слова з однією і тією орфограмою);

- групування слів з використанням картинок-орфограм;

- складання слів із складів з використанням схем;

- написання слів за заданими першими літерами.

Основною метою другого етапу, поряд з орфографічними навичками, є формування лексико-граматичної правильності письма. На цьому найбільш поширеними визнаються такі види вправ:

- вправи на запитання-відповіді з частковою зміною мовного матеріалу;

- на трансформацію мовного зразка;

- на підстановку;

- на розширення та скорочення;

- диктанти.

Треба зазначити, що диктанти використовуються на різних ступенях навчання.

Мета третього етапу в навчанні письма і писемного мовлення – формування дій, що забезпечують виклад власних думок в письмовій формі. Характерними видами вправ на цьому етапі можуть бути:

у п’ятому – шостому класах

- відповіді на запитання щодо змісту тексту;

- складання запитань до тексту;

у сьомому – дев’ятому класах

- відповіді на запитання та складання запитань до тексту;

- складання плану до прочитаного тексту;

- переказ за планом;

- складання листа другові за зразком;

- резюме до тексту;

- розповідь з придуманим початком (кінцем);

- переказ тексту;

- написання розгорнутого плану / тезів для усного висловлювання;

у дев’ятому – дванадцятому класах (крім названих вправ)

- написання листа (неофіційного та офіційного)

- написання короткої автобіографії;

- складання короткої анотації до статті і т.ін.;

- опис картини, слайдів, міста, вулиці;

- скорочення прочитаного тексту (його письмовий виклад);

- написання заміток до газети.

Для навчання писемного мовлення методисти рекомендують два типи вправ: умовно-комунікативні та комунікативні. Умовно-комунікативні вправи використовуються для формування і вдосконалення лексико-граматичних навичок письма. Вправи такого виду потребують певних мовленнєвих завдань (з’ясувати щось, дати комусь пораду тощо) та сформульовані ситуативні умови.

Серед комунікативних письмових вправ можна назвати передусім такі жанри писемного спілкування як написання листів, короткої автобіографії із супровідним листом, заповнення офіційних форм, а також написання записок, творів-описів, розповідей, роздумів, есе.

Певна річ, практичне володіння іноземною мовою не може бути повноцінним, якщо воно не включає обидві основні форми комунікації у тісному взаємозв’язку. Поступово оволодіваючи особливостями письма, учень переносить їх у певній мірі на усну мову, від чого остання стає досконалішою, а сам учень відчуває себе впевненіше.

Методика використання комунікативно-орієнтованого підходу при навчанні аудіювання та читання

Аудіювання – це розуміння прийнятого на слух мовлення. Аудіювання і говоріння –це дві сторони усного мовлення. Без аудіювання не може бути нормативного говоріння. Разом з тим, аудіювання як вид мовленнєвої діяльності є й відносно автономним (наприклад, слухання лекцій, доповідей, радіопередач і т.п.).

Досягнення базового рівня в галузі аудіювання передбачає формування елементарної комунікативної компетенції в цьому виді мовленнєвої діяльності, а саме:

- уміння розуміти літературно-розмовне мовлення носія мови в ситуаціях повсякденного спілкування, пов’язане з задоволенням найпростіших потреб (привітання, запит і передача інформації тощо);

- визначати тему і мету бесіди, її основний зміст, і в тих випадках, коли виникають ускладнення, звертатися до партнера з проханням повторити фразу, висловити думку інакше, розмовляти повільніше і простіше, уточнюючи при цьому значення незнайомих слів і спонукаючи до ґрунтовнішого пояснення незрозумілого;

- уміння в умовах опосередкованого сприймання повідомлення (прогноз погоди тощо) розуміти основний зміст аудіо тексту (про що йдеться, що є найбільш важливим);

- уміння повно і точно розуміти висловлювання вчителя та однокласників, короткі повідомлення, які стосуються навчально-трудової і соціально-побутової сфер спілкування;

- уміння розуміти основний зміст прослуханих текстів різного характеру, які містять незначну кількість незнайомих слів.

Успішність аудіювання залежить:

1) від самого слухача (від рівня розвитку у нього мовленнєвого слуху, пам’яті, наявності уваги, інтересу і т.п.), його індивідуально-психологічних особливостей;