Сторінка
5

Досвід роботи з ансамблем ложкарів

«М’ячики» – обидві ложки тримають у правій руці випуклими сторонами одна до одної: одна між першим і другим пальцями, друга – між другим і третім пальцями. На рахунок: один, два, три, чотири – удари ложками по коліну, ложки, як м’ячики, відскакують від коліна. Потім цей прийом ускладнюють.

«Трещітка» – самий поширений виконавчий прийом – ложки ставлять між коліном і долонею лівої руки і виконують удари. Потрібно звернути увагу на удари, які отримуються від доторкання з лівою рукою.

«Плечики» – удар ложкою, яку тримають у правій руці, по долоні лівої руки і по плечі сусіда зліва.

«Коліночки» – ударяють ложками по долоні лівої руки і по коліну сусіда справа.

«Качелі» – удар ложками по коліну і по кісті припіднятої до рівня очей лівої руки з одночасним невеликим нахилом корпусу вліво, вправо. На рахунок «один» – удар по коліну; «два» – напівнахил вліво, удар по ложкам припіднятою лівою рукою; на рахунок «три» – удар по коліну; «чотири» – напівнахил корпуса вправо, удар по припіднятій руці.

«Дуга» – на рахунок «один» – удар ложками по коліну. На рахунок «два» – удар ложками по лікті лівої руки;

«Гліссандо» по колінах. Дві ложки тримають випуклими сторонами одна до іншої в правій руці і виконують ковзаючі удари по колінах.

«Лінієчка» – удар ложками по долоні лівої руки, коліну лівої ноги, п’ятці і полу;

«Сонечко» – удар ложками по долоні лівої руки, поступово піднімаючи руки і обводячи навколо голови зліва на право (виходить коло);

«Круг» – удар по долоні лівої руки, плече лівої руки, плече правої руки, коліну правої ноги;

«Капельки» – одинарні і подвійні удари по колінах, по долонях, і плечам, долоні і коліну, лівому і правому коліну, лівому і правому плечу.

Прийоми гри на трьох ложках

У ліву руку берем дві ложки, у праву – одну. В лівій руці ложку притискають до долоні великим пальцем так, щоб випукла сторона була повернута вгору. А ложку кладем між третім і четвертим пальцями так, щоб випукла сторона цієї ложки ніби «дивилася» на випуклу сторону ложки. Кисть закривають, виходить удар. Після того, як цей момент відпрацьований, грають двома руками. У правій руці тримають одну ложку.

На рахунок «один» виконують «сковзаючий удар» вниз ложкою, яку тримають в правій руці, по ложці лівої руки.

На рахунок «два» – згинання кисті лівої руки, удар зовнішньою стороною ложки по ложці.

На рахунок «три» – повертають долоню лівої руки з двома ложками вниз і виконують ковзаючий удар вгору ложкою правої руки по ручці ложки лівої руки.

На рахунок «чотири» – рух кистю лівої руки, удар випуклими сторонами ложки по ложці.

«Форшлаги» – ковзаючі удари по двом ложкам третьою. Удар можна виконати від себе і на себе.

«Тремоло» – часті легкі удари ложкою правої руки між двома ложками лівої руки. Тремоло можно виконувати з поступовим наростанням сили. Руки рухаються від рівня колін до рівня лівого плеча – «горка». В початковому положенні – долоня з двома ложками опущена вниз. У процесі звучання музичного речення долоня з ложками поступово ніби розкривається і рухається «гірка» у урівні лівого плеча. В кінці речення ліва долоня з ложками повернута вверх і виконується удар третьою ложкою по цим двом.

Ансамбль (франц. ensemble – «разом») – маю на увазі зіграність виконавського колективу, що відрізняється інтонаційною стрункістю звучання й злагодженістю виконання. Ансамблева гра вимагає злагодженості виконання. Ознаками ансамблю є погодженість і співпідпорядкованість. Ідеться про ритмічність і загальної музичної виразності. Дітей спонукаю прислухатися до своєї гри та гри партнерів, слухати баянну партію (фонограму) і не прагнути заглушати одне одного, намагатися виконати настрій, виражений музикою. Погодженість ―це злитість, одночасність і однаковість виконання. У свою чергу під злитістю прийнято розуміти інтонаційну темброву і динамічну єдність, а під одноразовістю ―єдність ритмічна.

Однаковість припускає технологічну й тимчасову єдність у виконанні різних видів атаки, штрихів, акцентів і т.д. Спільній грі передують індивідуальні заняття з кожною дитиною і гра з'являється невеличкими групами (по 2–3 учня). Звучання ансамблю – різноманітне та цікаве, якщо інструменти грають як усе разом, так і по черзі, сполучаючись один з одним, залежно від характеру музики: чергування різних тембрових барв у кожної частини музичного твору, які найбільш відповідають настрою музики. Для гармонійного звучання змішаного ансамблю потрібна велика попередня робота з дітьми – спочатку індивідуальна, потім з'являється невеличкими групами, ансамблем і, нарешті, у складі оркестру.

Ритмічний ансамбль – це наявність у виконавців здатності якісно зближати індивідуальні оцінки тимчасових співвідношень звуків по їхній тривалості – навичка цілком витримувати тривалість ритмічних часток при одночасному початку й закінченні звучання

Динамічний ансамбль – це здатність виконавців одноразово відтворювати звуки різних динамічних нюансів у спільному музикуванні. Чутність – характерна риса в придбанні даної навички полягає в тому, що у всіх виконавців різні представлення сили звучання. Тому, важливою задачею в досягненні якості динамічного ансамблю є наявність у виконавців єдиного представлення необхідної динаміки, у тому числі й у випадках її поступової зміни.

Штриховий ансамбль – це можливість виконавців однаково представляти характерні риси штрихів і одноманітно їх відтворювати. Грамотне і вміле застосування штрихів розширює художні можливості ансамблевого виконання, сприяє якісному розкриттю змісту музики. Важливою умовою в досягненні цього ансамблю є одноманітне сприйняття початку (атаки звуку), наступне ведення й закінчення звуку. До більш витончених особливостей гри в ансамблі відноситься здатність виконавців досягати тембрової злитості.

Знаючи деякі правила інструментування, музичні керівники можуть (з участю дітей), з характеру музики, визначати оркестр, вибирати групи солюючих інструментів, розподіляти, яким інструментам доручити різні елементи фактури (мелодію, акомпанемент, ритмічний малюнок мелодії, сильні частки тактів, акценти, метричну пульсацію).

Склад оркестру, кількість інструментів кожної групи визначається із самої музики: у виконанні народних мелодій залучаються народні інструменти (дерев'яні ложки, баян тощо); для класичної – інструменти, аналоги, які є в симфонічному оркестрі (трикутник, ксилофон, металофон, флейта, гобой). Отже, гра на музичних інструментах є захоплюючим, цікавим видом музичної діяльності дітей. У творах народної творчості закладено великий виховний і розвиваючий потенціал, який розкривається лише в ході систематичної, послідовної роботи з дітьми.

Практичний аспект дослідження

Моя робота як музичного керівника багатогранна. У процесі роботи з дітьми я використовую різноманітні форми, види змісту роботи, однак уся (маю на увазі саме роль і важливе місце музичного керівника в системі взаємодії профільних фахівців як і учасника процесу творення загалом) робота спрямована всебічне і гармонійне розвивання дітей.