Сторінка
4

Фінансове оздоровлення підприємств житлово-комунального господарства

На сьогодні вирішальне слово в процесі підвищення тарифів належить органам місцевої влади. Відповідно до Закону України „Про житлово-комунальні послуги”, Кабінет Міністрів України мав надіслати на місця свої рекомендації та методику розрахунку, проте з відомих причин це й досі не зроблено. За новим законодавством не має достатньо правових підстав для „призначення” тарифів, їх можна лише рекомендувати. Тому місцеві ради, як правило, приймають рішення визначати лише головні параметри тарифної політики [12].

З 1 січня 2005 року почав діяти пункт 4 статті 31 Закону України „Про житлово-комунальні послуги” від 24.06.2004, в якому зазначено, що у разі затвердження цін/тарифів на ЖКП, нижчих від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво орган, що їх затвердив, зобов’язаний відшкодувати з відповідного місцевого бюджету виконавцям/виробникам різницю між затвердженим розміром цін/тарифів та економічно обґрунтованими витратами на виробництво цих послуг. Тому підвищення цін на ЖКП у розрізі регіонів відбувалося нерівномірно.

На кінець зазначимо, що відмінність від українського ринку житлових послуг у країнах Західної Європи і США полягає у наявності розвиненого конкурентного середовища. Свої послуги пропонують фірми різних форм власності, що дозволяє споживачам вибирати підприємства, що забезпечують більш високу якість послуг і більш вигідні тарифні схеми та умови платежів. В умовах конкуренції фірми пропонують різні пільги, комплекс додаткових послуг тощо [7].

Отже, втілення реформи державного регулювання природних монополій у сфері ЖКГ неможливе без змін у місцевій політиці щодо соціального захисту, міжбюджетних відносин, визначення джерел фінансування розвитку галузі, механізмів регулювання тарифів і запровадження засад громадянського суспільства [4].

В Україні відсутня цілісна, системна державна політика регулювання діяльності підприємств ЖКГ. Регуляторні повноваження у сфері ЖКГ чітко не розмежовано між місцевими представницькими та виконавчими органами влади. Органи влади, які безпосередньо виконують регуляторні функції, не позбавлено політичного впливу, що ускладнює ефективне втілення регуляторної політики [4].

Отже, при реформуванні ЖКГ потрібно забезпечувати дотримання принципу субсидіарності у сфері житлово-комунального обслуговування шляхом законодавчого закріплення відповідних повноважень за органами місцевого самоврядування та удосконалення бюджетно-податкової політики щодо переведення бюджетів місцевого самоврядування на власну фінансову основу, забезпечивши її належний рівень частиною закріплених на постійній основі відрахувань від загальнодержавних податків. Адже це дозволить створити фінансову основу, яка забезпечить у повному обсязі виконання повноважень органами місцевого самоврядування у сфері реформування ЖКГ.

Відсутність єдиних принципів та інструментів регуляторної політики (щодо тарифоутворення, ліцензування та стандартизації) не дозволяє підвищити ефективність регіональної політики з урахуванням об’єктивних відмінностей [4].

Держава повинна брати активну участь у фінансуванні заходів енергозбереження у житлово-комунальній сфері та технічного переоснащення об’єктів, насамперед у депресивних населених пунктах. Кожен орган місцевого самоврядування повинен мати можливість у разі необхідності звернутися за реальною державною підтримкою [12].

Підприємства ЖКГ повинні готувати реальні плани капітальних інвестицій, в яких основна увага повинна приділяти впровадженню енергозберігаючих проектів.

Зауважимо, що реалізація новоприйнятої програми реформування та фінансового оздоровлення підприємств ЖКГ до 2010 року буде можлива лише в тому разі, якщо буде закріплено механізми дієвого контролю за проведенням передбачених програмою заходів і чітко визначити відповідальність за результати її виконання.

При розробці Держжитлокомунгоспом проектів нормативно-правових актів, супроводженні законопроектів при їх розгляді парламентом України необхідно враховувати те, що реформа ЖКГ відбувається в регіонах, які мають свою специфіку та свої проблеми [5].

Слід розробити нову методологію визначення тарифів у сфері ЖКГ, що відповідала б умовам переходу до ринкових методів господарювання. Для того щоб перейти до тарифної політики, яка б забезпечувала беззбитковість роботи ЖКГ на період до 2010 року, доцільно звільнити від оподаткування кошти підприємств ЖКГ, що спрямовуються на інвестиції у розширення або модернізацію цих виробництв, ресурсо- та енергозберігаючі інновації.

Уряду потрібно звернути увагу на те, що існує необхідність звільнити підприємства ЖКГ від сплати податку на додану вартість або вдосконалити механізм його обрахування й сплати, передбачити пільгове оподаткування прибутку, направленого на ресурсо- та енергозберігаючі інновації. Адже це дозволить за існуючих тарифів на ЖКП розширити питому вагу прибутку у ціні та зробити реальні передумови та економічні механізми фінансового оздоровлення галузі. Обов’язково, без обмежень, запровадити касовий метод оподаткування підприємств ЖКГ і підприємств паливно-енергетичного комплексу, що призведе до ліквідації явища вимивання оборотних коштів. Зазначене вище необхідно врахувати і в Податковому кодексі України.

Держава повинна забезпечити доступ підприємств ЖКГ до довгострокового іпотечного кредитування через пільгові процентні ставки та передбачити утворення цільових (спеціальних) фондів у структурі бюджету розвитку для фінансового забезпечення заходів житлово-комунальної реформи як на рівні державного бюджету, так і на рівнях місцевих бюджетів.

У найближчій перспективі необхідно перейти на програмно-цільовий метод створення бюджету, а не продовжувати практику фінансування державних програм розвитку за залишковим принципом.

З огляду на те, що сьогодні майже відсутні потенційні інвестори ЖКГ, можна зробити висновок, що в законодавстві не лише відсутні будь-які стимули для інвесторів, але ще й немає гарантії існуючих правил гри на ринку (ЖКП). Відсутність інвесторів може призвести до великих складностей реалізації положень загальнодержавної програми реформування та розвитку ЖКГ України на 2004–2010 роки.

Отже, держава повинна створити ЖКГ реальні умови фінансового та економічного оздоровлення, щоб забезпечити в подальшому передумови для переходу галузі на ринкові умови господарювання та привабливість для інвесторів.