Сторінка
4

Система родинного виховання в педагогічній спадщині А.С. Макаренка

· авторитет чванства властивий зарозумілим батькам, які при дітях вихваляють свої достоїнства і недооцінюють інших людей. Під його впливом діти виростають хвастливими, що не вміють самокритично ставитись до своєї поведінки;

· авторитет педантизму характерний для батьків-бюрократів і формалістів, які все забороняють дітям. З-під нього виходять люди, що не вміють проявляти самостійність, ініціативність, а надіються на розпорядження інших;

· авторитет резонерства властивий батькам-менторам, які надокучують дітям частими повчаннями. З будь-якого приводу вони виголошують нудні і переважно одні і ті ж проповіді, до яких діти швидко привикають, не реагують на них і, в результаті, перестають поважати і слухати батьків;

· авторитет любові характерний батькам, які надмірно люблять своїх дітей. Ніжні слова, нескінченні поцілунки й пестощі сипляться на них безмежно. З-під такого авторитету виходять нещирі, брехливі егоїсти, першими жертвами яких стають самі батьки;

· авторитет доброти властивий занадто поступливим, лагідним батькам, які все дозволяють дітям, нічого не шкодують. Така батьківська доброта породжує дитячі примхи, незаконні бажання й вимоги. Під впливом цього авторитету вони починають керувати батьками;

· авторитет дружби характерний для батьків, які доводять дружні стосунки з дітьми до крайніх меж. Всяке виховання з боку батьків припиняється, і має місце зворотній процес — діти починають виховувати батьків, тобто грубо повчають, зневажають, кепкують над ними;

· авторитет підкупу властивий батькам, які дитячу слухняність купують різними обіцянками, подарунками тощо. В родині можливе певне заохочення дітей нагородами за добре навчання чи виконання якоїсь важливої роботи. Але ні в якому разі не можна дітей нагороджувати за слухняність, добре ставлення до батьків.

Окрім названих негативних батьківських авторитетів Антон Макаренко наводить ряд інших, звертаючи увагу батьків на їх шкідливості. Бувають родини, в яких батько дотримується одного авторитету, а мати — іншого, і дітям доводиться маневрувати між ними. В багатьох родинах батьки взагалі не думають ні про який авторитет і виховують дітей як-небудь. Фальшивим авторитетом батьків він протиставив справжній, головною ознакою якого є життя, праця, громадська діяльність, громадське обличчя, громадське почуття батьків, їх поведінка, відповідальність за виховання дітей.

У системі родинного виховання центральне місце Макаренко відводив трудовій підготовці дітей. Він писав, що «правильне виховання не можна собі уявити як виховання нетрудове…». У виховній роботі праця має бути одним із основних елементів. Трудова участь дітей у діяльності родини повинна починатися дуже рано. Спочатку у грі, у формі елементарних доручень: відповідати за цілість іграшок, за чистоту й порядок у місці, де вони знаходяться, де діти граються. З віком дитини трудові доручення треба ускладнювати й відокремлювати від гри.

Макаренко не рекомендував батькам застосовувати будь-які заохочення чи покарання в галузі дитячої праці. Трудове завдання та способи його виконання самі собою повинні приносити дитині задоволення, щоб вона відчувала радість. Об’єктивна оцінка роботи дитини, схвалення її винахідливості, кмітливості, способів виконання повинні бути найкращою нагородою за виконану працю. Не треба карати дітей за невиконану чи погану роботу, а домогтися її виконання.

Його думки з питань родинного виховання не можна вважати лише надбанням минулого, вони належать сучасності й належатимуть майбуттю, залишаються цінними, актуальними, глибоко повчальними для батьківської громадськості незалежної України.

Роль сім'ї у формуванні особистості

У сучасному суспільстві простежується криза сім'ї, яка виявляється не лише у соціально-економічній площині. Недостатніми є також психолого-педагогічний і соціально-педагогічний рівні підготовки дорослих до сімейного життя, велика кількість абортів,через які Україна займає одне із перших місць у світі. Актуальними проблемами є відсутність єдиної стратегії, послідовності виховання дітей у сім'ї, нерозуміння самоцінності й унікальності кожної дитини, нездатність батьків прогнозувати наслідки виховання, скорочення вільного часу різко зменшило час сімейного спілкування як у подружжя, так і у батьків з дітьми.

Небажання і невміння аналізувати свої вчинки і життя загалом, відповідати за них – ця тенденція руйнівна не тільки для дорослих. Батьки, які не замислюються над метою, концепцією, стратегією і тактикою виховання своїх дітей, завдають їм непоправної шкоди. Тому нині постають питання про необхідність формування у молоді навичок усвідомленого батьківства та підготовку її до виконання складних рольових функцій чоловіка і жінки, батька і матері.

За народною родинною етикою, особи обох статей мають бути однаковою мірою готові до здійснення благородної місії батьківства й материнства. А потреба в сім’ї формується тоді, коли дитина росте в атмосфері сімейної злагоди, добра, ласки. Діти, які ростуть в такому середовищі, у власній уяві навіть не допускають свого поза сімейного становища, а ставши дорослим, взагалі собі не уявляють, як можна жити, не маючи власної сім’ї. Такий погляд цілком природно засвідчує нормальне пристосування підготовки майбутнього сім’янина.

Відомі педагоги наголошували, що виховання – складна, але доступна кожній дорослій людині напружена праця, яка потребує постійної уваги, щирості, справедливості. Це ґрунтовна, систематична, відповідальна робота. Батьки мають чітко визначити конкретну мету виховання, деталізувати й продумати програму її досягнення. Адже правильно виховувати дитину набагато легше, ніж потім її перевиховувати.

Проблеми сімейного виховання та усвідомленого батьківства вдало розв'язував А.Макаренко. Він першим в Україні не тільки увів термін «педагогічна технологія», а й увів поняття технології організації виховного процесу. Він наголошував на важливості для свідомого та відповідального виховання таких процесів, як прогнозування, моделювання, планування, проектування, організація взаємин. Фундаментом його системи виховання була народна основа, рід. А сім'я, зокрема багатодітна, стала основою організаційної технології виховної діяльності колективу. А.Макаренко вважав, що “виховання дітей – найголовніша сфера нашого життя. Наші діти – це майбутні громадяни нашої країни й громадяни світу. Наші діти – це майбутні батьки й матері, вони теж будуть вихователями своїх дітей. Наші діти – наша старість. Правильне виховання – це наша щаслива старість, погане виховання – це наше майбутнє горе, наші сльози, наша провина перед людьми, перед усією країною ”.

Вирішальним фактором у вихованні дітей є поведінка батьків. «Батьківська вимогливість до себе, повага до своєї сім'ї, контроль над кожним своїм кроком - це перший і найголовніший метод виховання». Справжнє виховання потребує не часу як такого, а якісного його використання, почуття відповідальності. І чим дитина старша, тим менше вона потребує часу і тим більше – відповідальності.

Справжня сутність виховання – не в розмовах з дитиною, не в прямій, а в опосередкованій дії на дитину – в організації сім'ї, життя дитини. Виховна робота – це насамперед робота організатора. У цій справі немає дрібниць.