Сторінка
2
На сьогодні до Великої Хартії приєдналося 515 університетів, серед яких 14 українських:
Дніпропетровський національний університет залізничного транспорту
Донецький національний університет
Маріупольський гуманітарний інститут Донецького національного університету
Нацiональний технiчний університет "Харкiвський полiтехнiчний iнститут"
Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого
Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут"
Національний університет "Києво-Могилянська академія"
Одеська національна юридична академія
Одеський національний університет ім.І. І. Мечникова
Східноукраїнський національний університет ім.В. Даля
Тернопільський державний технічний університет ім. Івана Пулюя
Харківська державна академія культури
Харківський національний економічний унівеситет
Харківський національний університет ім.В.Н. Карабіна
Існує декілька рівнів застосування БП: міжнародний, національний, інституційний.
Щодо міжнародного рівня, існує декілька видів співпраці і декілька структур, що розвивають БП. Серед структур, що спостерігають за розвитком БП можна зазначити такі:
Група по перевірці виконання БП (Bologna follow-up group (BFUG)) складається із:
- усіх країн-учасниць,
- Європейської комісії (European Commission),
- а також Ради Європи.
Асоціація Європейських університетів (The European University Association (EUA)).
Національні спілки студентів Європи (ESIB - The National Unions of Students in Europe).
Європейська асоціація закладів вищої освіти (European Association of Institutions in Higher Education (EURASHE)).
Європейський центр вищої освіти ЮНЕСКО (the European Centre for Higher Education (UNESCO-CEPES)).
Європейська асоціація із забезпечення якості вищої освіти (the European Association for Quality Assurance in Higher Education (ENQA)).
Освітня Міжнародна Пан-Європейська структура (Educational International Pan-European Structure).
та Союз конфедерацій промисловців та роботодавцій Європ (UNICE) у якості консультативних членів.
До цього ж, організовуються чисельні семінари по всій території Європи, що проходять під офіційним знаком "Болонські семінари". На них обговорюються різноманітні документи щодо БП, перепони на шляху його впровадження, можливості для співпраці. Ви зможете знайти оновлений календар подій на веб-сайті Болонського Секретаріату у Великобританії (UK Bologna Secretariat). Результати Болонських семінарів та інших подій, що вже відбулися можна переглянути на сайті Болонья-Берген (2003 - 2005) та на сайті Берлінської конференції міністрів (2001 - 2003).
Кожні два роки організовується Конференція міністрів, де збираються міністри, відповідальні за вищу освіту в усіх країнах-учасницях, щоб оцінити прогрес та встановити керівні принципи та пріоритети наступного періоду. Наступна конференція буде відбуватися у Лондоні у 2007 році. Попередні конференції проводилися у Болоньї (1999), Празі (2001), Берліні (2003), Бергені (2005).
На національному рівні здебільшого задіяний уряд, міністри, відповідальні за вищу освіту, ректори конференцій та університетських організацій, студентські спілки, а також, у деяких випадках страхові агенції, роботодавці. Багато Європейських країн вже змінило своє законодавство у відповідності з цілями БП, а інші готуються зробити це. В залежності від країни та ступеня розвитку її системи вищої освіти деякі країни вводять Європейську кредитно-трансферну систему (ЕCTS), обговорюючи структуру своїх наукових ступенів та кваліфікацій, фінансування та управління вищою освітою, програми мобільності тощо.
На інституційному рівні задіяні заклади вищої освіти, їхні факультеті та відділення, студенти, викладацький склад та багато інших діячів. Пріоритети різняться в залежності від країни на закладу. Проте важливо відзначити, що без впровадження на інституційному рівні, мало чого можна досягти у БП.
Впровадження Болонського процесу
Процеси європейської інтеграції дедалі сильніше впливають на таку важливу сферу життя українського суспільства, як освіта. Болонський процес в Україні офіційно розпочався 19 травня 2005 року із підписанням декларації на Бергенській конференції. Тепер справа стоїть за національним та інституційним рівнем його впровадження.
На сьогодні 45 європейських країн включно з Україною підписали Болонську декларацію, яка наголошує на необхідності європейської співпраці у забезпеченні якості вищої освіти, підвищенні якості підготовки фахівців, зміцненні довіри між суб'єктами освіти, мобільності, сумісності систем кваліфікацій, посиленні конкурентоспроможності Європейської системи освіти.
Цілі варті досягнення, проте, на думку ректора НТУУ "КПІ" М.З. Згуровського (яку він висловив у своїй статті "Болонський процес - структурна реформа вищої освіти на європейському просторі"), існує значна кількість проблем української вищої освіти у контексті Болонського процесу:
Надлишкова кількість навчальних напрямів і спеціальностей, відповідно 76 та 584. Кращі ж світові системи вищої освіти мають у 5 разів менше.
Недостатнє визнання у суспільстві рівня “бакалавр” як кваліфікаційного рівня, його незатребуваність вітчизняною економікою. Як правило, прийом до вузу ми здійснюємо не на бакалаврат, а на спеціальність.
Загрозлива у масовому вимірі тенденція до погіршення якості вищої освіти, що наростає з часом.
Збільшення розриву зв'язків між освітянами і працедавцями, між сферою освіти і ринком праці.
Невиправдана плутанина у розумінні рівнів спеціаліста і магістра. З одного боку, має місце близькість програм підготовки спеціаліста і магістра, їхня еквівалентність за освітньо-кваліфікаційним статусом, а з іншого - вони акредитуються за різними рівнями, відповідно за III і IV.
Нехтування передовими науковими дослідженнями у закладах освіти, які є основою університетської підготовки. Наша система наукових ступенів складна у порівнянні з загальноєвропейською, що ускладнює мобільність викладачів і науковців в Європі.
Неадекватно до потреб суспільства і ринку праці вирішується доля такої розповсюдженої ланки освіти, як технікуми і коледжі, це при тому, що їхня чисельність в державі у чотири рази більша, ніж ВНЗ III та IV рівнів акредитації разом узятих.
Відійшла в минуле колись добре організована для централізованої економіки система підвищення кваліфікації та перепідготовки. Нової системи, що задовольняла б потреби ринкової економіки, в Україні не створено. Тому дуже важливий загальноєвропейський принцип “освіта через усе життя” поки що в умовах нашої держави не може бути в повній мірі реалізований.
Університети України не беруть на себе роль методологічних центрів, новаторів, піонерів суспільних перетворень, за якими має йти країна. Рівень автономії ВНЗ у цих питаннях значно нижчий від середньоєвропейського. Не виконують роль методологічних керманичів заклади освіти, що мають статус національних, у той час, коли їхня кількість досягла близько 40% від загальної кількості ВНЗ III та IV рівнів акредитації.