Сторінка
6
Велику увагу грецьких учених привертали комети. Піфагорійці вважали їх різновидом планет. Такої ж думки дотримувався і Гіппократ Хіосський, що вважав також, що хвіст належить не самій кометі, а іноді отримується в її блуканнях в просторі. Ці думки були знехтувані Аристотелем, який вважав комети (як і метеори) займанням повітря у верхній частині підмісячного світу. Причина цих займань полягає в неоднорідності повітря, що оточує Землю, наявність в нім легко займистих включень, які спалахують із-за передачі тепла від ефіру, що обертається над підмісячним світом.
Математична астрономія. Головним досягненням математичної астрономії даного періоду є концепція небесної сфери. Ймовірно, спочатку це було чисто умоглядне представлення, засноване на міркуваннях естетики. Проте пізніше було усвідомлено, що явища сходу і заходу світил, їх кульмінації дійсно відбуваються таким чином, нібито зірки були жорстко скріплені з сферичним небозводом, що обертається навколо нахиленої до земної поверхні осі. Таким чином природно пояснювалися основні особливості рухів зірок : кожна зірка завжди сходить в одній і тій же точці горизонту, різні зірки за один і той же час проходять по небу різні дуги, причому чим ближче зірка до полюса світу, тим меншу дугу вона проходить за один і той же час. Необхідним етапом роботи із створення цієї теорії повинне було стати усвідомлення того, що розмір Землі незмірно малий в порівнянні з розміром небесної сфери, що давало можливість нехтувати добовими паралаксами зірок. До нас не дійшли імена людей, що вчинили цю найважливішу інтелектуальну революцію; швидше за все, вони належали до піфагорійської школи. Найбільш раннє що дійшли до нас керівництво по сферичній астрономії належать Автолицю з Питани (близько 310 р. до н. е.). Там доведено, зокрема, що точки сфери, що обертається, що не лежать на її осі, при рівномірному обертанні описують паралельні круги, перпендикулярні осі, причому за рівний час усі точки поверхні описують подібні дуги.
Іншим найважливішим досягненням математичної астрономії класичної Греції є введення уявлення про екліптику – великий круг, нахилений по відношенню до небесного екватора, по якому здійснює свій рух серед зірок Сонце. Ймовірно, це представлення було введене знаменитим геометром Єнопідом Хиосським, який також зробив і першу спробу виміру нахилу екліптики до екватора (24°).
У основу геометричних теорій руху небесних тіл старогрецькі астрономи поклали наступний принцип: рух кожної планети, Сонця і Місяці є комбінацією рівномірних кругових рухів. Цей принцип, запропонований Платоном або ще піфагорійцями, виходить з уявлення про небесні тіла як про божества, яким може бути властивий тільки самий доконаний вид руху, – рівномірний рух по колу.
На думку О. Нейгебауэра, піфагорійці ще доплатонової епохи розробили також теорії рухи планет, засновані на моделі епіциклів. Йому навіть вдалося відновити деякі параметри цієї ранньої теорії епіциклів. Досить успішними були теорії руху внутрішніх планет і Сонця, причому остання, на думку дослідника, була покладена в основу календаря Калліппа. Думка ван дер Вардена, проте, не розділяється більшістю істориків науки.
Хімія. Перші філософські уявлення про природу речовини і походження його властивостей зародилися практично одночасно в різних цивілізаціях біля VII століття до н.е. У Китаї це були Конфуцій і Лао Цзи, в Індії – Будда, в Персії – Зороастр (Заратустра), в Греції – філософи т. з. Мілетської школи.
Усі ці натурфілософські вчення мають загальні риси:
1.Космологічний підхід. Вчення про природу речовини і його властивостей є частиною вчення про всесвіт в цілому, причому властивості речовини з необхідністю виходять з властивостей Всесвіту.
2.Дуалізм. Найважливішим елементом будь-якого натурфілософського вчення є існування пар протилежних світових начал (Ян – Інь, світле – темне, активне – пасивне, любов – ненависть і тому подібне).
Відмітна особливість грецької натурфілософії – її значною мірою світський (нерелігійний) характер. У грецькій натурфілософії можна виділити дві течії, що виділилися за способом відповіді на питання про подільність матерії: континуалізм і атомізм.
Континуалізм виходить з припущення, що матерія безперервна і ділима до безкінечності; будь-яка скільки завгодно мала частина матерії тотожна тому тілу, діленням якого вона отримана.
Атомізм стверджує, що матерія дискретна і складається з безлічі неділимих частинок – атомів, – що рухаються в порожнечі.
До логічної досконалості систему чотирьох стихій довів один з найбільших мислителів античності – Аристотель. На думку Аристотеля, чотири відомі стихії не матеріальні, а є лише різними проявами (станами) першоматерії. Першоматерія з'являється людині, проявляючи одночасно два з двох пар протилежних властивостей – холоду або тепла і вологості або сухості:
Тепло + сухість = вогонь Тепло + вологість = повітря
Холод + сухість = земля Холод + вологість = вода
В результаті з'єднання елементів в різних поєднаннях можливе утворення складних тіл з різними властивостями. Утворення нового тіла (з іншим поєднанням елементів) можливе, по Аристотелю, в результаті міксіса – істинного змішування (на відміну від механічного). Важливим моментом у вченні Аристотеля є здатність елементів до взаємоперетворення. Це можливо, оскільки кожен елемент є лише одним із станів єдиної першоматерії (певне поєднання якостей). Положення про можливість перетворення одного елементу в іншій стало пізніше основою алхімічної ідеї про можливість взаємних перетворень металів (трансмутації).
Алхімія (саме слово «алхімія» має пізніше походження), що народилася в Александрії, відразу ж обзавелася небесним покровителем - ним став єгипетський бог Той (Дхути), аналог греко-римського Гермеса-Меркурія, вісник богів, бог торгівлі, обману і тому подібне. Тот-Гермес часто ототожнюється з легендарним засновником алхімії Гермесом Трисмегістом (Тричі Найбільшим), якому, на думку алхіміків, люди зобов'язані існуванням писемності, календаря, астрономії і ін. В Олександрійській академії лабораторії «священного мистецтва» розміщувалися в головній будівлі академії – храмі Серапіса (храм життя, смерті і зцілення). Упродовж усього свого існування алхімія залишалася наукою герметичною – закритою для необізнаних.
До числа безперечних практичних досягнень грецьких алхіміків слід віднести відкриття явища амальгамування металів (описано Діоскоридом, I століття н.е.). Олександрійськими алхіміками був вдосконалений спосіб витягання золота і срібла з руд, для чого широко застосовувалася ртуть, що отримується з кіноварі або каломелі. Амальгаму золота почали застосовувати для позолоти. Алхіміками був розроблений також спосіб очищення золота капелюванням – нагріванням руди зі свинцем і селітрою.
Окрім практичного значення, унікальна здатність ртуті утворювати амальгаму привела до появи уявлення про ртуть, як про особливий, «первинний» метал. Тому ж сприяли і незвичайні властивості з'єднання ртуті з сіркою – кіновар, – яка залежно від умов отримання має різне забарвлення - від червоної до синій.