Сторінка
5

Розвиток дошкільного виховання в Україні кінець ХІХ – початок ХХ ст

Наприкінці 20-х – на початку 30-х років в Україні у місцях компактного проживання представників інших національностей діяли національні дитячі садки.

Органи народної освіти проводили роз'яснювальну роботу серед вихователів та батьків. Вихователі організовували зустрічі та свята українських, єврейських, польських та інших дитячих садків.

Дошкільні установи ставали осередками комуністичного виховання. Національні свята поступилися місцем революційним. Свята дошкільнят часто проводилися на виробництві за участі батьків та піонерів. Усім дитячим садком чи групою дітей водили на демонстрації, для дошкільнят влаштовували спеціальні збори, де вихователь пояснював міжнародні події.

Така надмірна ідеологізація виховання вихолощувала народну педагогіку, культуру. Підміна національного виховання інтернаціональним врешті призвела до перетворення нації в безлике населення.

Основним науковим осередком визначення й розробки проблем дошкільного виховання була дошкільна секція Українського науково-дослідного інституту педагогіки в складі А. Гендрихівської (завідувачка), С. Литвинова, О. Дорошенко, К. Меркулової, Є. Сухенко, Ц. Каган, П. Волобуєва. Науковці розробляли теоретичні, історичні, методологічні, організаційні, кадрові проблеми в галузі дошкільного виховання. Щорічно проводили Всеукраїнські конференції, наради для практиків, на яких обговорювалися зміст, форми, методи навчання, питання підготовки кадрів та підвищення кваліфікації, організації роботи за новими програмами.

У 30-х роках плідно функціонував у Харкові науково-методичний журнал «За комуністичне виховання дошкільника». На його сторінках ішлося про підвищення ролі дошкільного виховання в соціалістичному будівництві.

І930–1931 роки характеризуються право-лівацьким ухилом, що полягав у перенесенні в довкілля методів і форм роботи зі школи, втраті специфіки педагогічного процесу в дитячому садку.

Завідуюча дошкільним сектором УНДПу Антоніна Гендрихівська в оглядовій статті про розвиток дошкільного виховання в Україні за післяреволюційні роки змушена була критично розглядати науковий доробок керованого нею колективу. Вона засуджує праці зарубіжних теоретиків дошкільного виховання, спадщину Софії Русової та її послідовників.

На Всеукраїнській нараді 1932 р. було схвалено «Програму та внутрішній розпорядок дитячого садка» як етапний документ пролетарської системи виховання. Для цієї програми характерні перевантаження суспільно-політичними знаннями, перенесення зі школи предметно-урочної системи, вербальні методи навчання, нехтування грою та іграшкою, перебільшення ролі середовища порівняно з роллю педагога у вихованні дітей.

З посиленням політики централізації в СРСР створюються нові, уніфіковані програма та внутрішній розпорядок дитячого садка (1935). Вони принципово різняться від попередніх. В них на життєвих прикладах визначені завдання виховання позитивного ставлення до соціалістичного будівництва, піднесено роль гри, праці, мови, природи, фізичного виховання.

У 1932 р. відбулася Всеукраїнська нарада виробників іграшок, на якій ішлося про нову радянську іграшку. Журнал «За комуністичне виховання дошкільника» зазначав: «тільки один прихильник ляльки, старої індивідуальної іграшки, намагався довести, що всі, крім нього, помиляються: дитині, дівчинці, мовляв, лялька потрібна, інакше ми не матимемо кадрів виховательок, не матимемо гарної матері». Тривало розпочате в 20-х роках вилучення казки з педагогічного процесу.

Надія Крупська рішуче засудила казку і фантастичну літературу минулих років, а також сучасні твори таких дитячих письменників, як, наприклад, Корній Чуковський. Водночас з висоти своєї посади й статусу вона давала настанови щодо створення дитячих книжок. Вони мали бути ідеологічно витриманими і показувати соціалістичне будівництво та будівника соціалізму. Крупська висловлювалась за створення політехнічної книжки навіть для наймолодших.

У 30-ті роки дитяча книга переживає третій етап, який характеризується значним зменшенням загальної кількості назв і накладу, а також зменшенням видань для національних меншин в Україні.

Періодична преса також переживає якісно новий етап. Видання газет і журналів стає справою політичного значення. Преса перетворюється у масовий засіб русифікації.

Теоретичні ідеї про виховання Верховинця В.М.

Професор Верховинець В.М. – педагог-новатор, автор навчальних програм, підручника, посібника, основоположник українського музично-ігрового репертуару для дітей, засновник теоретичної бази розвитку української хореографії, постановник першого національного балету, дослідник українського фольклору, основоположник нового сценічного жанру – театралізованої пісні, організатор художнього колективу нового типу, автор численних хорових і вокальних творів, аранжувань революційних і українських народних пісень.

Педагогічні погляди Верховинця В.М. формувались під безпосереднім впливом демократичних ідей українського національного відродження кінця XIX – початку XX століть.

Виступаючи на Третьому з'їзді працівників дошкільних закладів Полтавщини у 1921 році, Верховинець В.М. підкреслював, що «гра є наймилішою хвилиною, котрої потрібно дитині для всебічного виховання її молоденького тіла, розуму та її індивідуальних здібностей».

Грі педагог надавав важливого виховного значення. Тому, працюючи над «Весняночкою», він поставив конкретні завдання: «виховання фізично здорового, етично стійкого, інтелектуально розвинутого майбутнього члена суспільства».

Кожну гру педагог подає в інсценізованому вигляді, який передбачає наявність певної драматургії, реквізиту, розподілення ролей між учасниками.

Створюючи музично-ігровий репертуар, він спирався на принципи української етнопедагогіки: природовідповідність, гуманність, послідовність, наступність, наочність, емоційність, активність особи вихованця у виховному процесі.

Репертуарно-методичний посібник «Весняночка» складається з шести розділів:

1. «Теоретичний» (де автор дає методичні рекомендації і пояснення щодо використання рухливих музичних ігор у виховному процесі);

2. «Ігри та пісні на різні теми»;

3. «Весна»;

4. «Літо»;

5. «Осінь»;

6. «Зима». (До останніх п'яти розділів додаються окремі пісні).

З метою прилучення підростаючого покоління до найкращих зразків українського музичного мистецтва Верховинець В.М. розміщує на сторінках збірки та інсценізує твори М. Лисенка, М. Леонтовича, К. Стеценка, П. Козицького, П. Демупького.

Двадцять ігор, автором яких є сам педагог, створені в дусі народних традицій. Вони також підпорядковані головним завданням «Весняночки». Надзвичайно цінним є композиторський доробок В.М. Верховинця – дев'яносто мелодій, написаних для збірки.

Кожна гра має конкретно визначену мету, що досягається шляхом виконання поставлених перед дитиною завдань. Ігри поступово ускладнюються за змістом, формою та способом проведення.

У теоретичному розділі «Весняночки» В.М. Верховинець підкреслює, що «завдяки іграм можна виховати в дитині всі властивості, котрі ми шануємо у людей і котрі нам хотілося б прищепити малечі…». Рухливу музичну гру він використовує як ефективний засіб всебічного розвитку дитини: фізичного, морального, інтелектуального.