Сторінка
1
Разом з перспективами вільного розвитку Української держави відкрилися широкі можливості для розвитку освіти, науки, культури, що вимагає докорінної Український народ вступив в нову еру свого історичного розвитку. перебудови процесу виховання молодого покоління, а також нових методів.
В жодній країні світу немає виховання “взагалі”. Воно завжди має конкретно-історичну національно-державну форму вираження і спрямоване на формування громадянина конкретної держави, яка не може бути безнаціональною.
Національне виховання найбільш відповідає потребам відродження України. Воно однаково стосується як українців так і представників інших народів, що проживають в Україні.
Важливу роль в національному виховані молоді мають засоби, методи, прийоми і форми виховання.
Таким чином успіх виховання залежить від багатьох причин і насамперед від застосування правильних його методів. В даній роботі висвітлені основні методи виховання молоді, пояснюється їх суть застосування в конкретних умовах взаємної діяльності вчителя і учня.
Поняття про методи виховання
Успіх виховання залежить від багатьох причин і насамперед від застосування правильних його методів.
Метод (від греч. — шлях дослідження, спосіб пізнання) — спосіб пізнання дійсності і її відтворення в мисленні, невід'ємний компонент виховного процесу. В найширшому розумінні це — шляхи, завдяки яким реалізуються як загальні цілі виховання, зумовлені суспільством, так і конкретні завдання педагогіки.
Таким чином, методи виховання у початковій школі — це способи, за допомогою яких здійснюється цілеспрямований педагогічний вплив учителя на свідомість і поведінку молодших школярів, на формування благородних якостей й збагачення їх необхідним життєвим досвідом.
Інакше кажучи, методи виховання — це способи взаємозв'язаної діяльності вчителя й учнів, спрямовані на вирішення , насущних виховних завдань. При такому підході дитина виступає як об'єкт і суб'єкт виховання.
У теорії методів існує ще поняття прийому як часткове вираження методу, що актуалізує його дію при певних конкретних обставинах. По відношенню до методу прийом носить частковий, підпорядкований характер. Наприклад, під час навчання дитини і виконувати якесь завдання, вихователь вдається до прийому показу трудової дії, що розкриває точність виконуваних операцій. При розкритті моральної норми використовується прийом конкретизації через посилання на художні образи, взірцеві вчинки, народні притчі тощо.
Якщо методи виховання прийняти за систему, то прийоми в ній стануть підсистемою.
Методів виховання в сучасній педагогіці чимало. Але появились вони не відразу. Та й саме розуміння цього складного педагогічного явища викристалізувалось поступово. Виникають методи емпірично, в процесі практики родинного, шкільного й громадського виховання, у безперервних виховних пошуках батьків, учителів, вихователів й столи предметом надбання відповідно народної педагогіки і шкільної, об'єктом теоретичного аналізу етнопедагогіки і педагогічної науки. Таким чином, сучасні методи виховання становлять собою сплав винаходів педагогіки народної і професіональної.
Форми організації виховної роботи за змістом дуже близькі до методів виховання. Виділяються такі форми організації виховної роботи, як масово (свята, змагання), групова (наприклад, гуртки, спортивні секції), індивідуальна.
Методи виховання діляться на:
1) загальні й часткові;
2) традиційні і нетоадиційні (нестандартні).
Загальні методи мають застосування у всіх видох виховання (наприклад, інформація, бесіда, роз'яснення), а часткові — лише в деяких (наприклад, гімнастика, гра в теніс домінують тільки у фізичному вихованні).
Традиційні (канонічні) методи ті, що обгрунтовані педагогічною наукою й поширені в шкільній практиці виховання учнів початкових класів.
Нетрадиційні (нестандартні) методи виховання будуються на принципах народної педагогіки, презентуючи використання виховної скарбниці народної мудрості в роботі вчителя початкових класів.
У педагогічній науці досить виразно накреслилась лінія та проведення аналізу й класифікації як традиційних (канонічних), так і нетрадиційних методів виховання. Вдале їх вирішення має як теоретичне, так і практичне значення, бо дозволяє бичити їх повну палітру в системному й динамічному вираженнях, сильні й слабі функціональні сторони, визначити оптимальні умови їх розвитку, спрогнозувати перспективи дальшого педагогічного винахідництва.
Правда, остаточного варіанта в зроблених класифікаціях покищо немає. Одні вчені ділять усі мегоди виховання на іри великі групи, інші — на чотири. До того ж різні підходи намітились не тіпьки щодо кількості груп, але й у їх якісних характеристиках. Виходить, що для гого, аби мати остаточну класифікацію методів виховання, треба покласти в основу її здійснення загальновизнаний науковий критерій. Оскільки вчитель початкових класів повинен вміти вправно користуватися у своїй роботі як традиційними (канонічними), так і нетрадиційними (нестандартними) методами виховання, то й знання їх суті й можливостей дії кожного з них для нього обов'язкове.
Традиційні (канонічні) методи виховання то їх класифікація
Процес формування особистості об'єднує в собі такі компоненти:
1) вплив на свідомість вихованця через переконування і навіювання, збудження інтересу до певної норми;
2) показ взірця як моделі для наслідування;
3) організацію діяльності дигини, спрямованої на закріплення поглядів, звичок, потреб і переконань, або й в основу класифікації традиційних (канонічних) методів виховання, як провило, кладеться цілісна структура діяльності, яка включає в собі її усвідомлення, організацію, стимулювання та мотивацію.
Найпридатнішою для практичного користування у початковій школі є класифікація, за якою методи виховання молодших школярів поділяються на три групи:
1) методи формування свідомості особистості (поглядів, переконань, ідеалів); 2) методи організації життєдіяльності учнів;
3) методи стимулювання.
Методи формування свідомості молодшого школяра, тобто перша група методів, якраз і розрахована на те, щоб через вплив на свідомість, почуття й волю вихованця прищеплювати йому правильні життєві погляди, судження, переконання, ідеали.
Свідомість дитини — це сприйняття, розуміння нею навколишнього, усвідомлення якогось явища, події чи вчинку, в т.ч. й власного. Погляди репрезентують засвоєні особистістю знання й ідеї світоглядного характеру. Судження — думка школяра про що-небудь, погляд на щось, висловлення своїх думок і поглядів відносно предметів і явищ. Переконання — це тверда виявленість, певність у чому-небудь, віра в щось. Ідеал — зразкове, досконале, гідне для наслідування. Всі вони відображають світоглядні принципи особистості й формування на основі знань й особистого досвіду діяльності, відносин і поведінки, словесного впливу.
Роз'яснення — те, що вносить ясність у що-небудь, сприяє з'ясуванню чогось. До цього виховного методу вчитель початкових класів вдається дуже часто, щоб поінформувати про зміст нових для учнів понять, факторів чи явищ для розкриття їх суті, основні компоненти, ознаки, зв'язків, закономірності, практичне значення. Ціль роз яснення — розкрити і-оціольний. духовний, морально-етичний, есгетичний зміст 'тих чи інших подій, вчинків, допомогти учням сформувати в собі правильні сц'чки поведінки й людських взосмин. Так, починаючи з першого тису, вчитель через роз'яснення схиляє дітей до розуміння й дотримання законів Української Держави, норм і правил громадською співжиття, дотримання громадського порядку, роз'яснює Правила для учнів, Правило дорожнього руху.