Сторінка
3

Фінансування соціальної інфраструктури села: проблеми та шляхи їх вирішення

По-перше, необхідно чітке визначення функції використання таких важелів, як ціна, прибуток, конкуренція в цій сфері. Стихія ринкових сил не повинна вихлюпнути разом з водою і дитини – соціальні орієнтири і пріоритети розвитку суспільства.

По-друге, треба взяти до уваги наявність у країні значного прошарку населення, що живе в умовах бідності. У цієї частини населення немає можливості задовольняти навіть насущні матеріальні потреби і при невтримній комерціалізації соціальної інфраструктури вона стає для них зовсім недоступною. Це стосується пенсіонерів, інвалідів, студентів, молодих родин, дітей.

По-третє, персональна добродійність, меценатство, що мають місце в західних країнах, не досить поширені найближчим часом у нас.

У зв’язку з цим проблеми регулювання ринкових відносин у сфері соціальної інфраструктури в сучасних умовах включають: часткове збереження системи безкоштовних послуг, пільгові та платні послуги у соціальній сфері, що склалися історично в нашій країні. Платні послуги повинні доповнювати, а не заміняти безкоштовні.

Головним джерелом надходження готівки в сільські бюджети на даний час є збори за право торгівлі та орендна плата за землю, що належить сільським радам. Відрахування з податків на прибуток підприємств, на додану вартість, з фізичних осіб, що складають основну частку дохідної частини бюджету, до сільських рад не повертаються, а це має негативні наслідки, тому що сільські ради не зацікавлені пошуком додаткових джерел наповнення бюджету і до збільшення збирання податків.

Фундамент бюджетної системи України – місцеві бюджети, тому що в них зосереджена основна частина витрат на соціальну сферу. Тому удосконалювання бюджетної системи необхідно почати з цього фундаменту. Правильно обраний механізм формування доходів місцевих бюджетів сприяє збільшенню коштів для вирішення невідкладних завдань у соціальній сфері.

Бюджет територій формується в основному за рахунок 4-х видів доходів: місцеві податки і збори, частка загальнодержавних податків, закріплених за певними територіями, інші власні доходи і разові добровільні збори коштів громадян. У регіонах, де переважає у формуванні бюджетів частка власних ресурсів, називається американською моделлю бюджетного федералізму, а там, де висока частка відрахувань від загальнодержавних податків у місцеві територіальні бюджети, називається німецькою моделлю. Між цими моделями необхідно знайти оптимальний варіант бюджетної політики, хоча зараз для України характерна швидше за все німецька модель. Адміністративно-територіальна реформа, яку проводить новий уряд України, основний упор робить на місцеві бюджети. Доцільно особливо виділити в ній роль нерухомості, землі (як головного засобу виробництва) та інших платежів за природні ресурси.

У нових умовах господарювання необхідно підсилити увагу до питання земельної ренти, обґрунтовано вважаючи її однією з істотних і реальних статей доходу місцевих бюджетів. Для цього необхідна інвентаризація земель, зондування території для диференціації платежів, залежно від попиту на користування конкретними земельними ділянками. Це могло б стати основою фінансової незалежності самоврядування, тому що в сільській місцевості земля є головним і єдиним ресурсом та джерелом доходу, всі інші джерела на селі завжди пов’язані із землею.

При розвитку соціальної сфери необхідно враховувати природно-географічні умови різних районів, тому що вартість виробництва одиниці продукції при несприятливих умовах вище розміру районної вартості на відносно кращих землях на величину міжрайонної диференційної ренти. Райони з кращими ґрунтовими умовами, сприятливим місцем розташування земель привласнюють створену не їх працею, а природою і низькими транспортними витратами, диференційну ренту, що забезпечує високий рівень розвитку економіки району і як результат – успішний розвиток соціальної сфери й у цілому ріст добробуту населення. Методи її вилучення, на жаль, у даний час недосконалі, що сприяє присвоєнню окремим суб’єктом диференціальної ренти по родючості і місцю розташування. Так, у зоні, що близько розташована до ринку збуту, а також пунктів придбання матеріальних ресурсів і з кращими грунтово-кліматичним умовами, як правило, вище рівень розвитку соціальної сфери. Тому необхідно науково обґрунтоване регулювання регіональних відносин по диференціальній ренті за місцем розміщення і введення поправочних коефіцієнтів до єдиної ставки земельного податку з урахуванням віддаленості.

У країнах ЄС для розвитку соціальної і господарської сфер життя, у районах зі слабко розвиненою соціальною і виробничою інфраструктурою існує спеціальний інтегрований фонд – Фонд орієнтації. Тому в Україні в умовах обмежених коштів необхідно всі „соціальні” гроші зосередити на рівні регіону, а оскільки реальним джерелом місцевих бюджетів сьогодні є земля, то на основі цього і створити фонд рентних відносин, основними статтями витрат якого будуть: соціальна сфера села, екологія, відтворення земельних ресурсів. Це дозволить забезпечити соціальну справедливість і можливість використовувати ці кошти в інтересах усіх сільських громадян. Механізм наповнення цього фонду виражається в платі ренти кожним землекористувачем і акумулюванні її в спеціальному фонді. Так звана соціалізація земельної ренти і право приватного користування землею – є найбільш перспективним шляхом вирішення невідкладних соціально-економічних проблем регіону і країни.

У даний час ставиться питання про існування природної ренти або орендної плати за використання природних ресурсів. Джерелом формування фонду природної ренти є: земельна (диференційна рента), лісова (включаючи ягідники, грибниці, лікарські трави й інші дари лісу), водна (включаючи запаси води, мінеральних джерел та ін.), а також інші види природної ренти. Дохід від природної ренти необхідно направляти у фонд рентних відносин, з наступним використанням для розвитку сільських районів. З цього фонду можна було б використовувати частину коштів для розвитку соціальної інфраструктури села.

Фінансування соціальної інфраструктури села повинне здійснюватися на основі науково обґрунтованого державного соціального мінімального стандарту з урахуванням особливостей окремих регіонів і районів.

Для вирішення першочергових проблем необхідне створення фонду рентних відносин. Практика вилучення регіональної диференціальної ренти з використанням земельного податку і з урахуванням територіальних розходжень у родючості ґрунту і місця розташування господарюючих суб’єктів є головним чинником у розвитку ефективного виробництва в умовах конкуренції. Залишення диференціальної ренти I у підприємств, що ведуть виробництво на кращих земельних ділянках, унеможливлює рівну конкурентну боротьбу. Відсутність наукової регіональної економічної політики, недооцінка природно-географічних факторів функціонування регіонів призвели до значних невиправданих розходжень у рівні їхнього соціально-економічного розвитку. В умовах приватної власності на землю диференціальна рента I і II, а також абсолютна рента буде залишатися в землевласників, тому єдиним джерелом вилучення їх є податок на землю.