Сторінка
2

Форми організації навчання природознавству в початковій школі

В. Якупов називає формою навчання спеціальну конструкцію навчального процесу, характер якої зумовлюється змістом навчання, методами, прийомами, засобами діяльності вчителів і учнів, а як дидактична категорія означає зовнішній бік організації навчального процесу, пов'язаний із кількістю учнів, часом і місцем навчання, а також із порядком його здійснення.

Отже, форма організації навчання — спеціально організована діяльність учителя й учнів, яка проводиться в установленому порядку і у певному режимі. Під час вивчення природознавства розрізняють такі організаційні форми: уроки, позаурочна та позакласна робота. Кожна з форм організації характеризується певною структурую, принципами упорядкування її структурних елементів та взаємозв’язків між ними.

Основною формою навчання є урок. Ще Я. Коменськой визначив найхарактерніші ознаки уроку. Він характеризується постійним складом учнів, точно регламентованим часом та змістом предмету, сталим розкладом, обов'язковим відвідуванням, єдиними навчальними програмами тощо.

І. Підласий дає визначення уроку як завершеному у змістовому, діяльністному та організаційному відношенні відрізок (етап, ланка, елемент).

А. Кузьмінський та В. Омельченко, у свою чергу, визначають урок як форму організації навчання, коли учитель проводить заняття в класній кімнаті з постійним складом учнів, які мають приблизно однаковий рівень фізичного і психічного розвитку, за розкладом і регламентом.

Т. Байбара вказує, що урок — це логічно завершений цілісний елемент навчально виховного процесу, в якому в складному взаємозв’язку мають місце певні методи, прийоми і засоби навчання, проявляються особливості учителя і його майстерність, індивідуальні та вікові особливості учнів, здійснюється реалізація цілей і завдань навчання, виховання і розвитку [6].

Саме форма навчальної діяльності, забезпечена відповідними дидактичними методами, прийомами, засобами, поставленими метою і завданнями, втіленням рекомендацій психологічної та педагогічної наук, здійснює стабілізацію та впорядкування навчально-пізнавальної діяльності учителів і учнів. Нині в Україні урок залишається основною формою навчання в загальноосвітніх навчальних закладах усіх типів власності. Саме тому, починаючи з Я. Коменського і дотепер педагоги досліджують і удосконалюють урочну форму навчання: розробка і впровадження у навчальний процес проблемного навчання М. Махмутовим, лекціо-практичної системи в старших класах О. Хмурою, творчі підходи до викладання педагогів-новаторів Ш. Амонашвілі, І. Волкова, М. Гузик, В. Ільченко, В. Шаталова та багатьох інших.

Не залишилась ця проблема поза увагою науковців. Чимало цікавих досліджень з цього питання у Ю. Бабанського, І. Підласого, А. Фурмана, М. Фіцули, А. Кузьмінського, В. Омельченко, О. Вишневського та інших.

На уроках проводиться вивчення всього програмового матеріалу у логічній послідовності, яка забезпечує системність його викладання, застосовуються навчальні методи (словесні, наочні й практичні), демонструються різні види унаочнення, проводяться досліди, використовуються відповідні методичні прийоми.

У початкових класах урок триває 35-40 хвилин. Він має початок і кінець, що є ознакою його як форми.

Урок має такі особливості, зазначають Л. Нарочна, Г. Ковальчук, К. Гончарова :

- він є завершеною та обмеженою в часі частиною навчального процесу, під час якого розв'язуються певні навчально-виховні завдання;

- кожен урок включається в розклад і регламентується в часі та за обсягом навчального матеріалу;

- на відміну від інших форм організації навчання є постійною формою, що забезпечує систематичне засвоєння учнями знань, умінь і навичок;

- відвідування уроків обов'язкове для всіх учнів, тому вони вивчають систему знань, поділених поурочно, в певній логічній послідовності;

- є гнучкою формою організації навчання, яка дає змогу використовувати різні методи, організовувати фронтальну, групову та індивідуальну навчальну діяльність учнів;

- спільна діяльність учителя й учнів, а також спілкування великої сталої групи (класу) , створює можливості для згуртування колективу дітей;

- сприяє формуванню пізнавальних якостей особистості (активності, самостійності, інтересу до знань), а також розумовому розвитку учнів

В. Пакулова та В. Кузнєцова підкреслюють, що сучасний урок природознавства виконує у навчально-виховному процесі наступні функції:

1. Навчальна (пізнавальна) функція пов'язана із надбанням учнями систематичних знань, умінь і навичок з природознавства. Для цього учитель при підборі матеріалу виділяє головні і другорядні поняття, забезпечує їх розвиток з уроку в урок, підвищує якість знань учнів.

До навчальної функції уроку відноситься також формування у молодших школярів системи загальнонавчальних і спеціальних практичних умінь і навичок. Загальнонавчальні уміння і навички: робота з підручником, зошитом; схематична замальовка на дошці і в зошитах і т. ін. Спеціальні уміння і навички: ведення фенологічних спостережень у природі, спостережень за працею людей у різні пори року; робота зі „Щоденником спостережень”; уміння орієнтуватися на місцевості, користуватися приладами, розпізнавати частини рослин, оформляти колекції, гербарії і т. ін.

2. Виховна функція уроку полягає у формуванні в молодших школярів під час навчання і розуміння основних законів розвитку природи й суспільства.

Зміст природознавчого матеріалу дозволяє вирішити завдання патріотичного, екологічного, трудового та естетичного виховання учнів. На уроках природознавства учитель розказує школярам про діяльність природоохоронних органів з охорони і відновлення природних ресурсів, турботу про здоров'я людини і покращення умов їх життя, вчить дітей правил поведінки в природі, бережливе ставлення до неї.

На уроках, узагальнюючи індивідуальні спостереження школярів за працею людей, учитель показує його значення для підвищення рівня життя українського народу, формує повагу до праці і людей праці, привчає дітей до загальнокорисної праці, формує у них трудові уміння і навички.

Вивчення тіл і явищ природи сприяє розвитку у дітей естетичного смаку, привчає їх бачити і чути прекрасне, цінувати його.

3. Розвивальна функція уроку включає в себе розвиток у молодших школярів якостей особистості зв'язаних з їх розумовими і пізнавальними здібностями. На уроках природознавства учитель розвиває мислення учнів, тренує їх пам'ять, виробляє їх увагу, спостережливість. З цією метою продумується спеціальна система завдань, які спрямовані на вирішення таких завдань, як формування в учнів уміння описувати об'єкти природи, виділяти головні і другорядні ознаки, порівнювати, узагальнювати і робити висновки в ході спостереження, проведенні найпростіших дослідів.

4. Стимулююча функція уроку пропонує таке навчання, яке викликає у всіх учнів стійку потребу в знаннях, інтерес до вивчення природи, активує пізнавальну діяльність.

Шкільний курс природознавства, його зміст, процес вивчення, матеріальна база володіють цілою системою стимулів, які сприяють розвитку у дітей інтересу до навчання. Це новизна навчального матеріалу, зв'язок із раніше засвоєним, опора на спостереження, практична значущість матеріалу, що вивчається, використання краєзнавчого матеріалу, проблемного підходу до навчання, організація пізнавальної діяльності дітей, розвиток їх самостійності, робота з натуральними об'єктами природи, найпростішими приладами, використання в навчальному процесі технічних засобів навчання і тощо.