Сторінка
2
Вимоги до створення навчальної книги
Д.Д. Семенов поділяє книжки для читання на такі групи за характером змісту і напрямком: релігійні (мета – релігійна пропаганда); політичні (мета – розвинути громадянські почуття, любов до царя та Батьківщини); формальні (мета – елементарне навчання); реальні (мета – дати практичні відомості, які допоможуть пристосуватися до життя і досягнути матеріального добробуту); загальноосвітнього характеру та спеціального призначення (для певного типу шкіл, для дівчат). Практика розвитку вітчизняної народної школи довела і продовжувала доводити неспроможність забезпечити достатній рівень освіти через реакційно налаштовані релігійні книжки для читання. Не відповідали потребам часу книги для читання формального і реального типу, оскільки вони швидко застарівали і не задовольняли зростаючі потреби суспільства, хоч і були актуальними і корисними у певний час і у певних умовах. Найбільш корисним типом книжки для читання в народній школі, на думку В.В. Семенова, слід вважати елементарні та загальноосвітні книжки, а з огляду на позицію більшості педагогів, які розробляли цю проблему теоретично і були авторами книжок для читання, найбільш доцільний тип – загальноосвітній.
Таку думку, зокрема, обстоює наш співвітчизник М.Олесницький, екстраординарний професор Київської Духовної Академії, автор підручників з педагогіки. Він стверджує, що через добре складені книжки для читання забезпечується для учнів у народній школі загальна освіта, “…яка може бути повідомлена на цій найнижчій ланці навчання, і яку даремно окремі педагоги прагнуть впровадити через збільшення кількості навчальних предметів. У “Книжці для читання” повинно бути рівномірно звернено увагу на формування всіх душевних сил дитини”. Автор виступає проти однобічності у доборі і створенні книги зорієнтованої на розвиток пам'яті та мислення, а потім – на формування фантазії та почуттів. У зв’язку з цим Олесницький висловлюється і щодо спрямованості змісту книги для читання: “Як усі навчальні предмети поділяються на історичні і природничі, так і зміст “Книги для читання” повинен бути рівномірним поєднанням історичного та природничого елементів: він має знайомити дітей як з предметами і явищами природи, так і із стосунками між людьми, ставленням до природи і до Бога. Від всієї “Книги для читання” повинно віяти духом справжнього християнства, народної і класичної освіти, … вміщені в ній статті повинні бути зразковими – і за змістом, і за напрямком, і за формою. Хоч вони і мають бути пристосовані до віку й здібностей учнів, але в силу людського характеру свого вони повинні бути достойні для читання і дорослою людиною”. Щоб досягнути належного ефекту, тобто забезпечити загальноосвітній характер впливу на учня, книга для читання, на думку М.Олесницького, повинна відповідати таким вимогам:
1) не вміщувати тексти, які є штучною підробкою щодо дитячої мови, тону;
2) включати в зміст “побутовий елемент”;
3) ґрунтуватися на “національному (читай “народний”, “російський” – В.В.) елемент”; (ознайомлення з Вітчизною, країною, добір статей і поезій з вітчизняної літератури);
4) обов'язково реалізовувати “релігійно-моральний елемент” (але не стільки у вигляді настанов та моральних правил, скільки через характер і спрямованість статей).
Серед загальних вимог до такого типу літератури Олесницький називає такі: розміщення змісту книги за певним планом та у певній системі; його відповідність природі дитячої душі (зміна матеріалу і забезпечення прогресу від простого до складного); групування змісту не за розділами, а концентрично: “спочатку говорять про більш близьке і відоме (про школу, товаришів, сім'ю, будівлі тощо), а потім виводять дітей в поле, на луки, у ліс, надалі знайомлять дитину з Батьківщиною тощо”; поступове ускладнення форми літературних творів – від коротких оповідань і віршів, коротких описів, байок, казочок, загадок, прислів'їв до більш складних та докладніших описів, оповідань, серйозних віршів, серйозних прозових і поетичних творів; таким же чином ускладнюється і стиль книги.
Слід також звернути увагу на ще одну проблему, яка стосується змісту освіти в цілому та змісту навчальної книги зокрема. Виникла вона у зв'язку із обговоренням типової вже для середньої школи проблеми – перевантаження учнів. У 80-х роках ХІХ століття піднімається питання невиправданого перенасичення змісту освіти, що особливо яскраво проявляється у навчальних програмах та підручниках. Цей недолік був притаманний і окремим книжкам для читання та іншим навчальним книгам народних шкіл. Аналізуючи діючі у жіночих початкових школах книги для читання, Г.Когутовський відзначає, що основним їх недоліком є відсутність таких текстів для читання, які б “ … були здатні, якщо не відразу, то хоча б через певний час розбудити самосвідомість читача і пробудити в ньому думки про його призначення й майбутнє становище у суспільстві”, натомість “… більша частина з них складена з метою повідомити учням відомості про оточуючу природу і життя людини; вони мають характерний відбиток свого часу: більшість проникнута духом утилітаризму, за винятком небагатьох” . Автор визнає можливість надання утилітарного характеру певній кількості статей книги для читання за умови, якщо будуть окремо створені підручники для дівчат і хлопчиків.
Типи навчальної літератури
Поступове розширення досвіду створення книжок для читання, випробовування їх практикою спричинило і подальший розвиток теорії навчальної книжки. Не заперечуючи викладених вище доцільних дидактичних положень щодо її змісту, організації, спрямованості, принципів побудови, вітчизняні педагоги Т. Лубенець, С. Русова пропонують свої власні міркування, які доповнюють теорію навчальної книжки. Так, Т. Лубенець виділяє такі типи книжок для читання, поклавши в основу характер групування статей в них:
1) “… ті книжки, у яких статті розміщено не за тематикою, а за формою” (спочатку легкі, короткі, з більш простим і зрозумілим викладом, а потім – складніші за кожним з цих показників);
2) ті книжки для первинного читання, матеріал яких розміщено за порами року у чотирьох великих самостійних розділах;
3) “… книжки, в яких навчальний матеріал розподілено на різні розділи залежно від поглядів та переконань авторів книги”;
4) книжки, у яких “… матеріал розміщено із врахуванням поступового розширення кругозору дітей, які вперше почали навчання”.
Щодо змісту, Т.Лубенець вважає: “…у книжки для читання повинні увійти статті найрізноманітнішого характеру; сприяючи збагаченню учнів знаннями, вони повинні ще впливати і на духовний їх розвиток”. У книжці для читання обов'язково повинні бути присутні казки, пісні, прислів'я, загадки. Важливого значення надає Т.Лубенець і методу, що лежить в основі навчальної книжки, і відповідності дидактичним вимогам, віковим особливостям учнів, науковому характеру викладу матеріалу, цікавому змістові та іншим стимулам, які б могли “…зацікавити учнів навчанням, збудити в них допитливість, інтерес і бажання до навчання”. Одним із таких засобів, які слід впровадити стосовно діючих підручників, Т. Лубенець вважав скорочення часу на вивчення нецікавого, але потрібного матеріалу. Це, на його думку, дозволить підтримати інтерес, не допускаючи нудьги. Він писав:“Тільки елементарна грамотність, само собою, без розвинутої свідомості і спеціальних, із врахуванням місцевості, знань і умінь, за своєю суттю є мертвим капіталом”. За “Граматикою” цього автора період навчання грамоти тривав тільки 1,5 – 2 місяці, а всі букви вивчалися за 3-4 тижні (крім перших п'яти уроків вивчали по 2 букви, а на 16-му уроці – три), що дозволило швидше перейти до більш цікавої і привабливої для дітей діяльності – читання.
Інші реферати на тему «Педагогіка, виховання»:
Психолого-педагогічні особливості формування самоконтроля у розумово відсталих дітей дошкільного віку
Індивідуальний підхід до учнів як умова ефективної педагогічної роботи
Використання елементів стилізації форм рослинного і тваринного світу у розвитку навичок декоративно-орнаментального малювання учнів початкових класів
Особливості сімейного виховання дітей з порушенням мовлення
Розвиток музичних здібностей молодших школярів