Сторінка
2

Особливості емоційних реакцій молодших школярів

У слабовстигаючих з високим рівнем тривожності, підвищеною чутливістю і моторно-розгальмованих, нестриманих, у більшості випадків спостерігається негативне відношення до вчителя і шкільних занять. Поводження таких учнів часто приводить до конфліктів.

Усе більш глибокими, усвідомленими стають вищі почуття школяра: моральні, інтелектуальні, естетичні.

Зв`язок емоцій з іншими психічними процесами

Відчуття, емоція, свідомість

На дійсному етапі розвитку науки ми змушені розглядати відчуття як найбільш елементарний компонент свідомості. На нейрофізіологічному рівні відчуття - це електрохімічна реакція організму, що виникає у відповідь на стимуляцію, як зовнішню, так і внутрішню. На рівні свідомості відчуття являє собою переживання цієї електрохімічної реакції. Задаючи питанням "як переживається відчуття?", ми мимоволі повертаємося до проблеми розмежування матерії і розуму.

Західні мислителі, як правило, виключають можливість переживання відчуття "у чистому вигляді", вважаючи, що відчуття, досягаючи свідомості, перетвориться в перцептивний образ. Таким чином, сприйняття визначається ними як відчуття, яке має зміст, причому передбачається, що цей зміст віднаходиться миттєво. "Ми чуємо музику, а не звук; ми бачимо предмети, а не відбите ними світло". Однак дослідники (Натан) усе-таки допускає можливість роздільного існування відчуття й образи і висловлює припущення, що неосмислене відчуття - це тема, що повинна стати предметом майбутніх наукових досліджень.

Відчуття, смисл і емоція

Наша позиція по цьому питанню така. Ми розглядаємо відчуття як окремий феномен, однак вважаємо, що для свідомості характерна сильна тенденція трансформувати відчуття, або сенсорну інформацію, в афект, сприйняття і когнітивний образ. Сенсорна інформація спочатку трансформується в афект, що у свою чергу організує подальші сенсорні повідомлення, адресуючи їхній перцептивно-когнітивним процесам.

Сенсорна інформація спочатку, як правило, трансформується в емоцію інтересу. Ряд авторів підкреслює, що в деякій мері емоційність властива звичайним станам свідомості, що вона передує когнітивним процесам. Шпитц довів, що звичайний стан свідомості завжди характеризується визначеним рівнем емоцій. Ґрунтуючись на його міркуваннях, Ліпер приводить вагомі доводи на користь того, що емоція фактично є необхідним елементом перцептивного процесу.

Трактування західними вченими і філософами сприйняття у вигляді відчуття, яке має зміст, подібна з позицією теорії диференціальних емоцій, - при тім умові, що під смислом будемо мати на увазі емоцію (інтерес, радість, сум або гнів). Емоція може бути представлена у свідомості дуже слабко, і її вплив може бути майже невловимим, але цей вплив є і воно постійно, він виявляється в трансформації когнітивних процесів або навіть у конкретних діях.

Афекти і рівні свідомості

Теорія диференціальних емоцій і психоаналітична теорія сходяться в думці, що емоція по своїй природі є феноменом свідомості, однак перша на відміну від другої вважає суб'єктивне переживання емоцій головним організуючим фактором свідомості й основою вибірковості і цілеспрямованості людського розуму. Емоція завжди "свідома", але не завжди розпізнається, не завжди символізується. - на відміну від нижчих рівнів недиференційованого порушення, що можуть бути не тільки несимволізованими, але і неусвідомленими. Відносно висока інформаційна специфічність емоцій у порівнянні з недиференційованим порушенням робить їхній винятково важливими для адаптації й ефективності поводження індивіда. Так, наприклад, емоція інтересу забезпечує селективность сприйняття і спрямованість уваги, характерні для звичайних станів свідомості.

Мені представляється безглуздим витлумачувати розходження між поняттями "переживання", "свідомість" і "усвідомлення", - у всіх цих поняттях утримується екзистенціальна дихотомія (переживання - відсутність переживання, що усвідомить - не усвідомить, усвідомлення - неусвідомлення). Однак подібні протиставлення не завжди доречні, якщо ми беремося описувати явища в сфері розуму. Адже різні явища можуть бути представлені на різних рівнях усвідомлення, усвідомлюватися в більшому або меншому ступені. Як правило, рівень усвідомлення феномена може служити показником його мотиваційної цінності для поточної діяльності.

Емоція і сприйняття

Класичні дослідження сприйняття (Htelson, Kіlpatrіck) продемонстрували, що в дорослої людини процес сприйняття не обмежений простим перетворенням сенсорної інформації. Відчуваючи, сприймаючи комплекс стимулів, що породжують визначене відчуття, людина привносить у це відчуття щось своє. Це привнесене їм "щось" звичайно трактується як функція минулого досвіду. Ітельсон і Кілпатрик приводять ряд досліджень, у яких було показано, що незвичайні і несподівані конфігурації стимулів можуть стати причиною помилок сприйняття, і роблять висновок:

Ці і безліч інших експериментів наочно показують нам, що сприйняття ніколи не буває абсолютно точним відображенням того, що "є насправді". Ми бачимо не предмет, не явище, а свій прогноз, свою власну, особистісно обумовлену конструкцію, що дає нам найкращу можливість для перетворення наших задумів у дії.

Цей висновок можна переформулювати в такий спосіб: ми сприймаємо світ виходячи зі своїх бажань, потреб і цілей; наші бажання, потреби і мети - це наші емоції або їхні похідні.

Ми сприймаємо все різноманіття стимулів, що впливають на нас, дуже вибірково, і цю вибірковість сприйняття й уваги логічно трактувати як функцію афекту. Афектом, що найчастіше направляє наше сприйняття й увага, є емоція інтересу. Однак варто помітити, що інтенсивність емоції інтересу може бути як дуже слабкої, так надзвичайно високої, і в останньому випадку ця емоція переживається нами як порушення.

Свідомість, навіть у звичайному стані, завжди характеризується деяким ступенем емоційності, тому можна затверджувати, що сприйняттю предметів, явищ або людей обов'язково передує емоція або комплекс емоцій. Емоції безпосереднім образом впливають на процес сприйняття; вони фільтрують і модифікують сенсорну інформацію, що надходить у свідомість від рецепторів. Саме від того, що емоція взаємодіє зі свідомістю вже на етапі прийому сенсорної інформації, відчуття не реєструється у свідомості "у чистому вигляді". Емоція може трансформувати зорові, слухові, соматичні і навіть смакові і нюхові відчуття. І справді, викладач скоріше, дочекається утішної оцінки собі і своєму курсові лекцій від студента, що успішно здали іспит, чим від його невдачливого однокласника. Хитромудрі або погано сформульовані питання перший студент рахує випадковою і пробачною помилкою викладача, а другий - жорстокою несправедливістю або навіть злим наміром.

Кожний з афектів і кожна з нескінченної безлічі їхніх комбінацій впливають на наше сприйняття по-своєму. Так, радуючись, ми бачимо світ у рожевому світлі, воно здається нам прекрасним і виконаним гармонії, тоді як, віддаючи сум. ми скажемо, що всі навколо сіре і похмуре. Розгнівана людина в усьому бачить перешкоду і перешкоду, а сповнений відрази завжди знайде привід поморщитися. Людина, до якого ми випробуємо презирство, здається нам низьким і в. якомусь змісті збитковим. Коли ми переживаємо жах, поле нашого сприйняття звужується, ми не бачимо нічого, крім об'єкта, що лякає. Відчуваючи сором, ми дріб'язково перебираємо в пам'яті свої помилки, наше самоусвідомлення в такі моменти стає надзвичайно загостреним. Обвинувачуючи себе в погіршенні відносин або в розриві з людиною, ми сприймаємо його зовсім інакше, чим колись. Перефразуючи Синшеймера (Sіnsheіmer, 1971), можна сказати, що дуже багато образів. які ми називаємо образами сприйняття, насправді є нашими представленнями, породженими взаємодією свідомості й емоцій.