Сторінка
4

Особливості емоційних реакцій молодших школярів

Невід'ємною частиною соціальної адаптації і надання комплексної допомоги дітям-дезадаптантам, у тому числі і з проблемами в розвитку, є система їхнього вивчення, спрямована не на постановку діагнозу як такого і навішення ярликів, а на підбор відповідних психорозвиваючих, корекційних і реабілітаційних програм, умов їхнього навчання і підготовки до майбутнього життя, інтеграції в "нормальний" соціум.

Групою американських психологів під керівництвом К. Рубіна проводиться вивчення ранніх форм соціальної ізоляції дітей, механізмів її виникнення і зв'язку з наступним соціально-емоційним розвитком, особливо в плані прогнозу майбутніх труднощів у спілкуванні дитини з іншими людьми. У контексті цих досліджень аналізуються труднощі, що виникають у взаєминах дитини з навколишнім світом. Вони зв'язані з особливостями темпераменту, досвіду спілкування з батьками, економічного становища родини, утворення батьків і характеру взаємин у родині. Прихильність до дорослої людини є біологічною необхідністю і споконвічною психологічною умовою для розвитку дитини. Найбільш значимим дорослим для дитини при становленні первинного міжособистісного зв'язку є мати. Сьогодні в нашій країні в дитячих будинках і школах-інтернатах росте біля півмільйона дітей, що залишилися без батьківського тепла. Не зникла, а, навпаки, катастрофічно розрослася внаслідок алкоголізму, утрати духовних цінностей і морального розкладання проблема сиріт при живих батьках. У результаті в дитячих будинках і школах-інтернатах виявився зосередженим досить специфічний контингент дітей, що відрізняються, з одного боку, обтяженої і часто не цілком ясною спадковістю, а з іншого боку - яскраво вираженим деприваційним синдромом. Серед причин соціально-емоційних порушень - материнська депривация, соціальна, психічна, емоційна і т.д. Визначити поняття материнської депривації досить складне, оскільки воно узагальнює ряд різних явищ. Це і виховання дитини в дитячих установах, і недостатня турбота матері про дитину, і тимчасовий відрив дитини від .матері, зв'язаний із хворобою, і. нарешті, недолік або втрата любові і прихильності дитини до матері. Відсутність довіри до світу розглядається багатьма дослідниками як найперше, найважче компенсуємо наслідок материнської депривації. Воно породжує страх, агресивність, недовіру до інших людей і до самого себе, небажання пізнати нове, учитися. Два стани складають неодмінну умову виникнення в дитини довіри до світу: теплота материнської турботи і її сталість. Існує гіпотеза, що в дітей, що ростуть у дитячих установах, спостерігається не просте відставання в розвитку або недорозвинення особистісних утворень, а інтенсивне формування деяких принципове інших механізмів, за допомогою яких дитина пристосовується до життя в цих установах. Це, очевидно, відбувається не тільки внаслідок порушення ранніх емоційних зв'язків з матір'ю або іншими близькими дорослими, але і тому, що життя в дитячій установі найчастіше не жадає від особистості тієї її функції, що вона виконує або повинна виконувати в нормальному житті. На жаль, по своєму психічному розвитку діти, що виховуються без піклування батьків, відрізняються від однолітків, що ростуть з родині. Темп розвитку перших уповільнений, крім того, мається ряд якісних негативних особливостей, що відрізняються на всіх ступінях дитинства - від дитинства до підліткового віку і далі. Тип особистості, що формується в умовах материнської депривації називають беземоційним. Така дитина відрізняється млявістю емоційного поводження, невмінням вступати в значимі відносини як з однолітками, так і з дорослими. Порушення емоційних контактів приводить до того, що він почуває себе слабкіше інших, у нього розвивається низька самооцінка, почуття неповноцінності. Основним переживанням таких дітей є удавана ворожість світу стосовно нього.

Спостереження за дітьми з неблагополучних родин свідчить про те, що ці діти значно відстають у фізичному і психічному розвитку від своїх однолітків із благополучних родин. Діти з неблагополучних родин випробують стан сильного незадоволення своїх основних психічних потреб. Деякі дослідники вважають, що в неблагополучних родинах ступінь депривації навіть сильніше, ніж у дитячих установах інтернатного типу. При відсутності в родині батька мати виявляється змушеної піклуватися переважно про економічне благополуччя родини. Тому вона не має можливості приділити досить уваги своїй дитині. Відповідно його психічний розвиток не здобуває конструктивної спрямованості. Поява в родині нової людини, що бере на себе роль відповідального батька, може зменшити імовірність депривації. Соціально-емоційна депривація може виникнути й в умовах повної родини. Причиною стає алкоголізація батьків, незадоволеність взаєминами, емоційна незрілість батьків, їхнє жорстоке відношення і холодність у відношенні до дитини. Нереалізована потреба в любові і визнанні, емоційна нестабільність положення дитини відкриває йому "право на правопорушення". Діти інтуїтивно розуміють: покладатися можна тільки на себе - і тому затверджують себе у всіма доступними способами порушують норми, грублять і т.п.

Емоційні порушення учнів із затримкою психічного розвитку

Вивчення дітей, що страждають психофізіологічними і психосоматичними порушеннями, невротичними розладами, труднощами в спілкуванні, розумовій діяльності або в навчанні, показує, що всі ці явища значно частіше спостерігаються в тих, кому в дитинстві бракувало батьківської уваги і тепла. У важкій ситуації дитина починає поводитися непередбаченим образом. Л.С. Виготський, відзначаючи існування специфічних закономірностей аномального розвитку, указував на утруднення у взаємодії з навколишніми. Показано, що діти зі ЗПР мають полюсні переживання: позитивні і негативні. Диференційованих тонких відтінків переживань, як у нормі, майже немає. Почуття часто неадекватні, непропорційні впливам зовнішнього світу по своїй динаміці: від надмірної легкості і поверхні переживань серйозних життєвих подій до надмірної сили й інертності переживань, що виникають по малоістотні .ч ознакам. Проявом незрілості особистості в дітей зі ЗПР є вплив егоцентричних емоцій на оцінні судження. Найбільше високо дитина оцінює тих, хто їй приємний, хто ближче до неї. Так само оцінює він і події навколишнього життя - добре те, що приємно.

Спостереження за діяльністю дітей зі ЗПР на уроках у школі, позаурочний час дозволили уточнити їхньої проблеми - часті конфлікти. агресивність, непевність у собі, що відхиляється поводження. Педагоги не знають, як правильно оцінювати різні поведінкові реакції дитини, специфіку його розвитку, особливості емоційного стану в момент спілкування, мало хто зв'язує ці прояви зі станом тривоги в дитини. Хоча найчастіше подібне поводження не завжди відбиває реальний стан вихованця, а спрямовано винятково на те, щоб дорослі звернули на нього увага. Про це свідчать дослідження Я.Рейковського, Т.А. Власової. М.С. Певзнер, A.M. Парафіян. Н.Н. Толстих і ін.

Результати дослідження з використанням тесту "Казка" за Л. Дюсом, дозволили виявити основні джерела тривоги молодших школярів з нормальним і затриманим розвитком. У результаті дослідження виявлені деякі загальні проблеми в обох група; дітей: це ревнощі і позбавлення увагою дорослих, невиправдана тривожність і страхи. Але. крім того, діти зі ЗПР бояться скелетів чудовиська, примар, маніяків, мерців, вампірів, казкових персонажів, тварин, смерті і фізичного збитку. Рідко хто боїться темряви, вітру, грому, ночі; своєї тіні. Є в них і проблем іншого плану, чого ми не побачили в нормальних дітей: сексуальні проблеми, відношення до смерті, схована агресія, провина і сам бичування.