Сторінка
6

Освіта – основа розвитку особистості

У впровадженні досягнень науки особливе значення має творчий пошук самого педагога, його власна наукова діяльність, залучення студентів до наукової діяльності. Поштовхом до наукової діяльності звичайно є проблема, суперечність, яку викладач не може подолати наявними в нього засобами. В цьому разі він починає шукати шляхи вирішення цієї проблеми, вивчати наукову та навчально-методичну літературу, здійснювати свої дослідження.

Передовий педагогічний досвід – цей діяльність педагога, яка забезпечує стійку ефективність навчально-виховного процесу шляхом використання оригінальних форм, методів, прийомів, засобів навчання та виховання, нових або вже відомих їх систем на основі їх вдосконалення (Мойсесюк Н.Є, с. 584). Це ідеалізація реального педагогічного процесу завдяки абстрагуванню від випадкових неістотних елементів і конкретних умов педагогічної діяльності й виділення в ньому передової педагогічної ідеї та методичної системи, які зумовлюють високу ефективність навчально-виховної діяльності.

За рівнем творчої самостійності передовий педагогічний досвід поділяють на:

раціоналізаторський – досвід, створений у рамках відомих форм, методів і прийомів педагогічної діяльності, який відрізняється новим оригінальним підходом до їх використання, що спричиняє підвищення якості навчання, виховання та управління;

новаторський досвід – досвід, який запроваджує і реалізує нові прогресивні ідеї, визначає нові шляхи вирішення педагогічних завдань, використовує нові або істотно модифікує наявні форми, методи засоби навчання, пере орієнтуючі їх на вирішення сучасних завдань.

Найвідоміші педагоги-новатори та їх здобуття:

Амонашвілі Шалва Олександрович – звісний грузинський та радянський педагог, академік, розробник оригінальної методики навчання молодших школярів мові і математиці, створювач авторської школи педагогіки співробітництва, що ґрунтується на максимальному розкритті особистісних якостей дитини, облагородженні її душі і серця;

Ільїн Євген Миколайович – вчитель російської мови і літератури 84-ї школи в Санкт-Петербургу, створювач оригінальної концепції викладання літератури як мистецтва і морально-естетичного курсу, що формує людину;

Шаталов Віктор Федорович - народний вчитель СРСР, професор Донецького відкритого університету, вчитель фізики і математики, автор технології інтенсифікації навчання на основі схемних і знакових моделей навчального матеріалу, що полягає у формуванні знань, вмінь навичок шляхом багаторазового повтору, обов’язкового поетапного контролю, високого рівня важкості, вивчення матеріалу крупними блоками, застосування опорних схем, і досягання на цій основі однаково високих результатів для учнів з різними здібностями, прискорення навчання.

Лисенкова Софія Миколаївна – вчителька молодших класів СШ № 587 м. Москви, народний вчитель СРСР, авторка технології перспективно-випереджаючого навчання з використанням опорних схем при коментованому управлінні, що дозволяє одночасно навчати дітей з різним рівнем розвитку, без додаткових занять та “вирівнювань” за допомогою батьків.

Гузик Миколай Петрович – заслужений вчитель РФ, директор школи і вчитель хімії, Україна, Крим, автор “комбінованої системи навчання”, що включає внутрікласну диференціацію навчання за рівнями і розвиваючий цикл уроків по темі та інші.

Способи перейняття і наукових досягнень і передового педагогічного досвіду – конференції, олімпіади, круглі столи, педагогічні наради, наукові і навчально-методичні семінари, тренінг-курси, курси підвищення кваліфікації, стажування і т.п.

При перейнятті певного педагогічного досвіду слід пам’ятати, що в ньому завжди присутні дві сторони: професійний досвід – наукові ідеї, підходи, технології, методики і т.п., а також особистий досвід – особистісні властивості суб’єкту педагогічної діяльності. І часто педагог досягає високих результатів навчання не за рахунок якихось особливих методик, а лише за допомогою своїх особистих педагогічних здібностей. Якщо професійний досвід можна перейняти, то особистісний досвід перейняти дуже важко, а інколи й неможливо. Отже, при вивченні передового практичного і наукового досвіду слід враховувати його відповідність таких вимогам:

актуальність – спрямованість на розв’язання найважливіших педагогічних проблем;

доцільність – відповідність перспективним освітнім цілям і завданням;

оригінальність – новизна певних способів навчання;

результативність, ефективність – отримання більших, ніж звичайно навчальних результатів з меншими витратами;

стабільність результатів – стійкий ефект протягом певного часу;

масовість – можливість застосування у масовій практиці навчання.

Дидактичний процес, його сутність, етапи, закономірності і принципи

Виходячи з позицій сучасного підходу до сутності навчання, розглянемо поняття дидактичного процесу. Оскільки дидактика – це теорія навчання, то дидактичний процес – це процес навчання.

Визначення процесу навчання відповідає тієї концепції навчання, що визнається.

Авторитарний підхід обумовлює розуміння навчання як “цілеспрямованого педагогічного процесу організації і стимулювання активної навчально-пізнавальної діяльності учнів .” (І.Ф.Харламов). Тобто навчання розглядається як діяльність педагога по переданню учням певних знань, вмінь, навичок.

Педоцентричний підхід обумовлює розуміння навчання як природної, спонтанної пізнавальної діяльності учнів з задоволення своїх актуальних пізнавальних та практичних потреб. Тобто навчання розглядається як діяльність учнів з здобуття якихось знань, вмінь, навичок.

З позицій сучасного особистісно орієнтованого підходу навчання можна охарактеризувати як активну цілеспрямовану взаємодію між тим, хто навчає, та тим, хто навчається, з метою формування у того, хто навчається, певних знань, вмінь, навичок, досвіду діяльності і поведінки, а також особистісних якостей. Отже навчання розуміється як двосторонній, паралельний процес викладання і учіння з досягання спільних цілей – запланованих змін в досвіді учнів. Викладання – це діяльність вчителів, викладачів з організації засвоєння учнями навчального матеріалу, управління учнями, учіння – діяльність учнів з засвоєння певних навчальних знань. При цьому провідною, смислоутворюючою діяльністю є діяльність учіння, оскільки при його відсутності і низької результативності процес навчання здійснитись не може, а діяльність педагога втратить свій сенс.

При такому підході навчання розглядається як спільна діяльність, а діяльність педагога – як управлінська діяльність з організації ефективних способів взаємодії учасників процесу навчання.

Навчання як категорія дидактики і процес навчання (або дидактичний процес) – поняття нетотожні, не є синонімами. Процес – це закономірна, послідовна, безперервна зміна послідовних стадій розвитку. Отже, коли навчання розглядається як процес, мається на увазі його поступове розгортання у часі. Взагалі ж навчання слід розглядати як складну і динамічну систему взаємопов’язаних компонентів.

Схематично процес навчання як цілісну систему можна представити таким чином (Модель структури навчального процесу за П.І.Підласистим). Системоутворюючими поняттями процесу навчання як системи виступають ціль навчання, діяльність вчителя (викладання), діяльність учня (учіння) та результат. Змінними складовими цього процесу виступають засоби управління: зміст навчального матеріалу, методи навчання, матеріальні засоби навчання (наочні, технічні, підручники, навчальні посібники і т.п.), організаційні форми навчання як процесу і навчальної діяльності учнів. Ціль і результат визначають загальний сенс системи, а спільна діяльність викладачів і учнів забезпечує її функціональну єдність, взаємозв’язок між окремими змінними компонентами системи.