Сторінка
3

Освіта – основа розвитку особистості

Навчання – це один з основних видів діяльності людини, процес, в результаті якого людина набуває нові або змінює наявні в неї знання, вміння і навички, вдосконалює і розвиває свої здібності, тобто розвивається. Така діяльність дозволяє людині пристосовуватись до оточуючого світу. На відміну від інших основних видів діяльності (спілкування, гри, праці), в яких розвиток є неосновним результатом, навчання безпосередньо спрямоване на розвиток людини. Результатом розвитку є формування особистості.

Розвиток людини не завжди здійснюється тільки в навчанні, але в ході навчання розвиток відбувається завжди.

Розвиток присутній при будь-якому навчанні. Але для забезпечення інтенсивного і всебічного розвитку потребує створення спеціальних навчальних умов, коли кожен навчальний елемент оптимізований в плані максимального впливу на учня. Таке навчання за Л.С.Виготським називається “розвиваючим”.

Під вихованням звичайно розуміють цілеспрямований і організований процес формування особистості, запланований вплив на людину з боку суспільства з метою формування певних знань, поглядів і переконань, моральних цінностей і т.п. Можна сказати, що в якомусь смислі поняття “навчання” і “виховання” є синонімами. Але використання цих понять у практичній діяльності спричинило необхідність їх розведення. Під навчанням частіше розуміють процес формування знань, вмінь, навичок, під вихованням же процес формування світосприйняття людини, її моралі, естетичних потреб, культури, ставлення до оточуючого світу і т.п. Хоч в дійсності всі ці особистісні властивості не можуть бути розвинені окремо один від одного. Крім того, виділяється також розбіжність за ступенем організованості: навчання вважається більш організованою діяльністю, що відповідає певним державним вимогам і стандартам, до виховання таких чітких вимог не надається.

Отже навчання завжди має виховний характер, а у будь-якому вихованні присутній елемент навчання. “Навчаючи – виховуємо, виховуючи – розвиваємо”.

Освіта – результат навчання. У буквальному смислі воно означає “просвітлення” (укр.), або утворення “образів” (рос.), уявлень про оточуючі предмети. Освіта (або освіченість) – це комплексна характеристика суспільно значущих особистісних якостей, знань, вмінь, навичок, способів мислення, ставлень і т.д., якими оволодів той, хто навчався. Однак цим поняттям називають також процес набуття освіченості. Раніше (у ХІХ ст.) отримання освіти ототожнювалося з формуванням особистості. Дійсно в процесі навчання людині можна було передати основний обсяг наявної на той час наукової інформації. Зараз це стало неможливим. І знову ж таки, якщо раніше основним критерієм освіченості було володіння якомога більшим обсягом знань, то сьогодні критерієм освіченості стає здатність людини до самоосвіти, що включає системність її мислення, знань, широкий словниковий запас, логічність, інтуїція, здібності до самовдосконалення (поповнення інформації). Таку зміну добре відображає давній афоризм: “Освіта – це те, що залишається, коли забуваєш все, що вивчив”.

Принципово, більшість властивостей людини розвивається внаслідок її освіти, тобто суспільного явища, яке пов’язане із засвоєнням культури людства, суспільного досвіду. В цьому сенсі освіта розуміється як “сукупний процес і результат…окультурення людини, освоєння нею культурного досвіду”. Саме за цих умов можна погодитися із думкою, що “смислом і ціллю освіти людини є постійний (впродовж життя) розвиток”. Але, які форми розвитку (рис.1) на певному періоді життя людини будуть переважати, враховуючи те, що освіта людини відбувається щонайменше за двома напрямками – напрямок інституціональної освіти і напрямок самоосвіти (рис.2)?

Сутнісна відмінність двох напрямків – це їх або цілеспрямованість (інституціональна освіта), або довільність, стохастичність становлення (самоосвіта). Всі компоненти запропонованої схеми взаємопов’язані і форма розвитку особистості буде визначатися вагомістю впливу того чи іншого напрямку освіти. Можна погодитися з тим, що відсутність належної інституціональної освіти (навчальний заклад), з одного боку, а з іншого – великий вплив різних факторів “самоосвіти” (наркотики, вулиця, телебачення тощо) без належної регуляції (сім’я) спричинять регресивний розвиток конкретного індивідуума та обумовлять його маргінальне існування та девіантну поведінку. Протилежний стан чинників – запорука прогресивного розвитку особистості.

Отже, навчання, виховання, освіта і розвиток – взаємопов’язані, але не тотожні категорії.

розвиток - процес і результат кількісних і якісних змін у властивостях і якостях індивіда, навчання і виховання – це види цілеспрямованого впливу на людину з метою її розвитку, формування особистості, набуття освіти;

навчання - це спільна діяльність його суб’єктів, яка спрямовується на засвоєння предметних знань та формування навичок і вмінь, в результаті чого мають спостерігатися заплановані зміни у поведінці тих, хто вчиться;

виховання - це спільна діяльність його суб’єктів, яка спрямовується на засвоєння людських цінностей, морально-етичних норм і правил життєдіяльності, в результаті чого має спостерігатися суспільно прийнятна поведінка або заплановані її зміни.

освіта - процес і результат цілеспрямованого формування культури людини, соціальної групи, сукупного інформаційно-процесного окультурення людини; перетворення суб’єктом засвоєного у навчанні досвіду людства (культура) у психічні властивості особистості, які мають забезпечити їй індивідуально-значущу та соціально-прийняту ефективну життєдіяльність у різноманітних сферах людського буття.

Освіта – це процес і результат розвитку особистості, а навчання і виховання – основні шляхи освіти і розвитку.

Педагогіка як наука про освіту

Об’єкт, предмет і задачі педагогіки

Свою назву педагогіки отримала від грецьких слів “пайдос” – дитина і “аго” – вести. У дослівному перекладі “пайдагогос” означає “дітоводій”. Педагогом у давньої Греції називали раба, який супроводжував дитину свого господаря до школи (вів у буквальному смислі). Вчителем у школі нерідко був інший раб, лише вчений. Поступово це слово почало використовуватись і в більш широкому смислі як “ведення дитини по життю”, тобто виховувати її і навчати, забезпечувати її розвиток.

Традиційно педагогіка визначається як наука про виховання. Однак сьогодні таке визначення не можна вважати правильним.

Сьогодні педагогікою вважають науку, яка вивчає особливу соціально і особистісно обумовлену діяльність по привертанню людських істот до життя суспільства, що забезпечує умови розвитку особистості через діяльність навчання і виховання, у процесі чого формується освіченість людини. Якщо скоротити це визначення, то можна сказати, що педагогіка – це наука про освіту. Поняття освіти та процесу її отримання складає об’єкт педагогіки як науки.

На відміну від інших наук, що також вивчають освіту (філософія освіти, соціологія освіти, педагогічна психологія) педагогіка – єдина спеціальна наука про освіту, яка вивчає освіту в єдності всіх її складових частин.