Сторінка
5

Освіта – основа розвитку особистості

Всі концепції розвиваючого навчання поділяються на 2 напрями:

Орієнтовані на психічний розвиток:

теорія Л.В.Занкова (кін. 50-х рр.) – розробка загальної дидактичної системи розвиваючого навчання молодших школярів:

навчання на високому рівні складності;

швидкій темп у вивченні програмного матеріалу;

провідна роль теоретичних знань;

усвідомлення школярами процесу навчання;

цілеспрямована і систематична роботі з розвитку всіх учнів, у тому числі і слабких.

теорія З.І.Калмикової – розвиваюче навчання з орієнтацією на формування творчого мислення:

проблемність навчання;

індивідуалізація і диференціація навчання;

гармонійний розвиток мислення, формування прийомів розумової діяльності;

спеціальна організація запам’ятовування;

теорія Є.М.Кабанової-Меллер – самоуправління учнів навчальною діяльністю:

формування в учнів операцій мислення (прийомів навчальної роботи.

Орієнтовані на особистісний розвиток:

теорія Г.А.Цукерман – навчання учнів навичкам навчального співробітництва:

забезпечення душевного здоров’я і емоційного благополуччя школярів;

навчання вмінню самостійно вчитись;

розвиток інтелектуальних здібностей дитини;

виховання навичок спілкування і співробітництва.

теорія В.В.Давидова – Д.Б.Ельконіна – формування навчальної діяльності та її суб’єктів в процесі засвоєння теоретичних знань за допомогою виконання аналізу, планування і рефлексії:

формування в школярів теоретичної свідомості і мислення;

засвоєння теоретичних знань за допомогою оволодіння системою дій, систематичного вирішення задач;

аналіз і рефлексія учнем своїх дій;

перехід від спільної до індивідуальної діяльності і становлення індивідуального суб’єкту навчання;

розвиток творчості учнів.

теорія С.А.Смирнова – методика спільної творчості:

відношення до дитини як до суб’єкту будь-якого виду діяльності;

формування особистісного (суб’єкт-суб’єктного) стилю взаємовідносин учня з однолітками і педагогами;

організація активної взаємодії з однолітками і утворення ситуацій взаємозбагачення;

включення учнів у творчу діяльність і розвиток на базі навчального матеріалу їх творчих здібностей;

створення у класі позитивного емоційного фону навчання, атмосфери емоційного підйому і відчуття успіху;

побудова навчання з опорою на ігрові форми.

теорія І.С.Якиманської – індивідуально значимої діяльності учня, в якій реалізується його індивідуальний досвід:

свобода вибору учнями змісту навчання і навчальних завдань;

вияв ставлення учнів до навчання;

спрямованість вчителя на навчальні можливості кожного учня;

побудова уроку, спрямованого на створення умов самореалізації, самостійності кожного учня, розкриття і максимальне використання суб’єктивного досвіду дитини.

теорія В.В.Сурикова – дидактична модель особистісно орієнтованої освіти – створення умов для повноцінного прояву і розвитку особистісних функцій суб’єктів освітнього процесу:

застосування спеціально створених особистісно орієнтованих ситуацій (навчальних, пізнавальних, життєвих).

Всі ці, а також багато інших теорій відрізняються тим, що надають своє бачення сутності і напрямку розвитку, пропонують свої технології забезпечення розвитку учнів в процесі навчання. Вибір і застосування конкретної теорії, підходу, технології залежить від особливих умов навчання, специфіки навчального предмету, освітньо-вікової категорії учнів і т.п.

Педагогічні реформи та інновації, передовий педагогічний досвід

Реформи та інновації є формами змін в певних системах. Змінність – це основна властивість природи взагалі, і людського суспільства, зокрема, це вічний процес пошуку чогось нового, кращого. Однак не всі зміни обов’язково призволять до покращення системи. Крім того, зміни можуть бути природного та штучного походження. Реформи та інновації – це форми неприродних, штучних змін, це цілеспрямовані і свідомі зміни в певних соціальних системах з метою підвищення їх ефективності. Однак, знову ж, ефективність найчастіше є метою таких змін, однак не завжди є обов’язковим їх результатом. Основною ж спільною відзнакою реформ та інновацій є те, що вони обов’язково являються нововведеннями.

Відмінність реформ та інновацій полягає в джерелі нововведень, їх загальної спрямованості по відношенню до соціальної системи, в якій здійснюються ці нововведення. Реформи – це зовнішні зміни в системі, найчастіше це нововведення, що розробляються і здійснюються державою. Педагогічні реформи спрямовані в основному на перегляд ролі освіти в суспільстві, переосмислення суспільних вимог до освіти, зміну в структурі освіти, зовнішній організації діяльності навчальних закладів. Інновації – це внутрішні зміни в системі. Педагогічні інновації - це такі нововведення в педагогічній діяльності, які розробляються і здійснюються робітниками і організаціями системи освіти і науки. Спрямовані педагогічні інновації на вдосконалення змісту освіти, пошук ефективних форм і методів навчання, розробку конкретних навчальних технологій і т.д. Однак, не всі внутрішні зміни в системі можна вважати інноваціями. Слово “інновація” походить від англійського слова “innovation”, яке в перекладі означає “внутрішнє нововведення”. Тобто “інновація” позначає таке нововведення в системі, яке здійснюється за рахунок внутрішніх резервів самої системи, її власних ресурсів. Отже, підтримку педагогічної системи за рахунок привертання додаткових інвестицій – нових засобів, технологій, обладнання, капіталовкладень – не можна вважати справжніми педагогічними інноваціями. Однак такі зовнішні надходження, як правило, сприяють подальшому виникненню і реалізації справжніх інновацій.

Сьогодні назва “інноваційні” часто надається всім тим навчальним закладам, що починають вводити нововведення або їх елементи. Але при цьому потрібно пам’ятати, що нововведення можуть не тільки покращити хід і результати навчально-виховного процесу, але й погіршити його. Тому при оцінці інноваційності певних педагогічних систем треба пам’ятати про критерії іноваційності навчальних закладів:

Навчально-виховний процес базується на принципі природної доцільності і підпорядкованих йому принципах класичної педагогіки.

Педагогічна система еволюціонує в гуманістичному напрямку.

Організація навчально-виховного процесу не веде до перевантажування учнів і педагогів.

Підвищені результати навчально-виховного процесу досягаються не за рахунок селекції (відбору) учнів і викладачів, а за рахунок використання нерозкритих і незадіяних можливостей системи.

Продуктивність навчально-виховного процесу не є прямим наслідком впровадження дорогих засобів і медіа систем.

Інноваційна діяльність в Україні передбачена проектом Концепції державної інвестиційної політики (1997) та проектом Положення “Про порядок здійснення інноваційної діяльності в системі освіти” (1999). Основні напрями забезпечення інноваційних процесів:

впровадження досягнень психолого-педагогічної науки в практику навчання;

узагальнення та поширення передового педагогічного досвіду.