Сторінка
5

Навчально-виховний процес у загальноосвітній школі та особливості вивчення теми "Міжнародна валютна система. Міжнародні гроші"

Водночас золотий стандарт мав і недоліки. Найбільший з них — це те, що окремі країни були позбавлені можливості проведення незалежної державної політики. Який» якась країна збільшувала паперову емісію грошей, то реакцією на їх інфляційне знецінення були відплив золота за кордон і зменшення золотих запасів. У цих умовах можливість впливати на інфляцію та безробіття в окремій державі була дуже незначною. Ще одним недоліком є те, що золотий стандарт може існувати доти, доки один з учасників не вичерпає своїх золотих запасів.

Система золотого стандарту почала руйнуватися під час першої світової війни. Уряди країн, які воювали, були змушені у відповідь на зростання своїх витрат збільшувати емісію паперових грошей, що негайно викликало інфляцію. Після війни були спроби відродити систему золотого стандарту. Але «велика депресія» 30-х років остаточно призвела до краху цієї системи. До початку другої світової війни практично всі країни Заходу припинили обмін паперових знаків на золото. Крім того, різні країни здійснювали спроби девальвувати (офіційно знизити кількість золота) свою валюту для того, щоб зробити свій експорт привабливішим, а імпорт менш бажаним. Ці девальвації остаточно підірвали внутрішні основи функціонування золотого стандарту й існуючу тоді міжнародну валютну систему.

Система золотовалютного (золотодоларового) стандарту почала своє існування після підписання угоди на міжнародній конференції в 1944 р. у Бреттон-Вудсі (США). Система золотовалютного стандарту є системою регульованих і пов'язаних між собою валютних курсів. За задумами засновників, нова система мала зберегти переваги попередньої й усунути її недоліки. На конференції було створено Міжнародний валютний фонд (МВФ), який ваяв на себе функцію управління Бреттон-Вудською системою, що з деякими модифікаціями проіснувала до початку 70-х років.

Принципи функціонування Бреттон-Вудської системи такі:

1. Основними інструментами міжнародних розрахунків є золото й американський долар. Кожна країна — член МВФ встановлювала золотий (доларовий) еквівалент своєї грошової одиниці. Отже, визначався валютний паритет між власною валютою і валютами інших держав.

2. Кожна країна зобов'язувалася зберігати курс валюти відносно будь-якої іншої. Курси національних валют твердо фіксувалися щодо долара, і їх ринкові відхилення не могли перевищувати 1%. Для підтримки цього обмеження центральні банки повинні бути продавати або викуповувати свою національну валюту за долар.

3. Якщо країна не утримувала свій валютний курс або мала дефіцит торговельного балансу, угодою дозволялося здійснювати девальвацію (зниження курсу валюти) або ревальвацію (підвищення курсу валюти), але не більше як на 10 %. Отже, в межах системи здійснювалося періодичне регулювання курсів валют під контролем МВФ, за допомогою якого можна було подолати збалансованість платіжних балансів.

4. Купівлю-продаж золота здійснювали тільки центральні банки за фіксованою ціною (35 доларів за унцію). Долар прирівнювався до золота також фіксовано: 1 долар дорівнював 0,888 грамів золота.

Проте на шляху виконання доларом функцій світових грошей за правилами золотадоларового стандарту з часом виникли перепони. Серед них — зменшення золотих резервів США, нагромадження значних доларових запасів у інших країнах світу, виникнення дефіциту платіжного балансу США. В 1971 р. адміністрація Президента США Р.Ніксона заборонила обмін долара на золото. Це означало, що система золотодоларового стандарту припинила своє існування.

На зміну Бреттон-Вудській системі прийшла досить складна система плаваючих курсів, або Ямайська валютна система. На нараді представників країн — членів Міжнародного валютного фонду у Кінгстоні (Ямайка) було підписано угоду, що ознаменувала початок існування сучасної валютної системи (1976 р.).

Основні положення Ямайської валютної системи такі:

1. У сфері міжнародних валютних відносин — повна демонетизація золота і ліквідація офіційної ціни на золото. Золото стає звичайним товаром, ціна його на світовому ринку визначається під впливом попиту і пропозиції. Водночас золото залишається високоліквідним товаром, який можна продавати для стабілізації власного платіжного балансу з метою одержання валюти іншої країни.

2. Нова валютна система заснована на кільках ключових валютах. Проте долар у ній вберігає особливе місце. Нині ним здійснюється до 2/3 міжнародних розрахунків.

3. Обмін валют відбувається за плаваючим курсом. Пропорції обміну валют (їх курси) досить гнучкі і відображають внутрішній стан економіки окремих країн. Передбачено регулювання центральними банками валютних співвідношень шляхом купівлі та продажу іноземної валюти, у

4. Кожна країна сама вибирає валютний курс, який заборонено виражати в золотому еквіваленті,— фіксований або плаваючий. У наш час існує багато режимів валютних курсів. Наприклад, незалежне «плавання», коли курс складається під впливом попиту і пропозицій (США, Японія, Великобританія, Австралія, Гана та ін.); кероване «плавання», що передбачає формування курсу під впливом попиту і пропозицій, але здійснюється за умови втручання центрального банку країни (Греція, Туреччина, Індія, Республіка Корея та ін.). Деякі країни мають кілька видів валютних курсів, наприклад: курс для зовнішньоекономічних операцій, курс для фінансових операцій, курс для туристів. Країни Європейського співтовариства використовують спільне «плавания», яке передбачає два валютних режими: один — для операцій усередині співтовариства, другий — для відносин з Іншими партнерами. Деякі слаборозвинуті країни встановлюють курс своєї валюти відповідно до валютного курсу будь-якої розвинутої країни. Так, до американського долара «прив'язано» валюти 40 країн, до французького франка — 13 країн. Деякі країни «прив'язують» вартість своїх валют до «кошика» або групи інших валют — так званий кошиковий валютний курс (Австрія, Фінляндія, Швеція, Кіпр, Ізраїль, Угорщина та ін.). Як бачимо, існуюча валютна система досить складна.

Міжнародні гроші - гроші, створені міжнародними організаціями для здійснення розрахунків між країнами. До них належать: СДР - “спеціальні права запозичення”, створені Міжнародним валютним фондом, та ЕКЮ - міжнародна розрахункова одиниця, створена Європейським фондом валютного співробітництва. Запитання: що визначає їх суспільну цінність, якщо сучасні гроші не мають золотого забезпечення. По-перше, гроші наділено феноменальною суспільною корисністю - здатність обмінюватись на товари та послуги, бути гарантом економічного кругообігу не лише у поточному періоді, а й у майбутньому. По-друге, гроші мають суспільну корисність тому, що вони визнане державою, тобто держава оголосила їх законним платіжними засобами. По-третє, цінність грошей визначається їх суспільною спроможністю.

5. Важливе місце в новій валютній системі займають спеціальні права запозичення (Special Drawing Rights) — СДР. СДР — це колективна міжнародна одиниця МВФ. СДР утворено у 1969 p. Саме на Ямайці (у Кінгстоні) було заплановано перетворити СДР у головний резервний та міжнародний розрахунковий і платіжний засіб, тобто СДР розглядалась як альтернатива долару в ролі світових грошей.