Сторінка
2

Міжнародний день толерантності

В старших класах для дівчат відводяться набагато менше вакансії, і у них ще менше шансів поступити в престижні університети. Правда, в Японії діє ініціативна група "За справжню жіночу рівноправність в школі", але, схоже, вона зовсім не приречена на успіх, оскільки справа тут в національних традиціях, які в Японії священні. Традиції не підлягають зміні, як не підлягає перекроюванню фасон шкільної форми, який істотно не змінювався вже більше 100 років. Для хлопчиків це чорні мундири, в чомусь схожі з прусськими, для дівчаток - сині матроски.

В японській школі вчителю традиційно відводиться вельми почесна роль. В основі цього лежить конфуціанський культ шанування старійшин. Японське слово вчитель ("сэнсэй") в дослівному перекладі означає "раніше народжений". Шкільний вчитель не тільки передає знання, він предстає вихователем, наставником підлітків в їх перших кроках на життєвому шляху.

Не випадково тому в японських школах працюють в основному чоловіки. Емансипація поступово захоплює і цю сферу, але до теперішнього часу в початковій школі Японії (1-6-й роки навчання) працюють більше 40 відсотків чоловіків, в неповній середній школі (7-9-й роки) - 65 відсотків, в повній (10-12-й) - 80. А що стосується управління роботою школи, то положення директора не вдалося досягти і трьом відсоткам жінок.

Щоб підтримати високу престижність вчительської професії, підвищити якість викладання, в Японії використовуються різні форми матеріального стимулювання праці вчителів. Вперше приступаючи до роботи, вчитель, вчительський коледж (2-3 роки навчання), що закінчив, заробляє щомісячно 165 тисяч ієн (10 тисяч ієн дорівнює 75 доларам США), а володар диплома університету (4 роки навчання) в тих же умовах заробляє близько 190 тисяч ієн в місяць. Але це тільки початкова сума, яка збільшується у міру виплати різноманітних допомог. Протягом трудового життя вчителя заробітна платня збільшується приблизно в два з половиною рази.

Регулярні премії вчителям виплачуються кілька разів в рік. Загальна сума преміальних складає приблизно половину всієї зарплати.

Крім того, всім вчителям, що мають сім'ю, виплачується щомісячна допомога: без дітей - 15 тисяч ієн, за 1-2 дітей - по 4,5 тисячі ієн і по 1 тисячі ієн за кожну наступну дитину. Якщо ж вчитель не полягає в браку, але містить дитину, він одержує 10 тисяч ієн.

Вчителям, що працюють в районах, де вартість життя найбільш висока, кожного місяця виплачується компенсація. В малокомплектних школах віддалених районів кожний робочий день оплачується додатково.

Для тих вчителів, які мають власний будинок або вимушені знімати дорогу квартиру, виплачується компенсація до 10 відсотків місячної зарплати.

Не дивлячись на існуючу в японській школі обов'язкову систему підвищення кваліфікації, тут заохочується самоосвіта вчителів. Тим, хто за власною ініціативою відвідує вечірні заняття або займається заочно, виплачується допомога в розмірі близько 1/10 місячного заробітку.

Справді при такій винагороді праця на благо суспільства придбаває особливу значущість. Ось тільки тривалість робочого дня японського вчителя досягає деколи 13-14 годин.

З одного боку, японці славляться своїм умінням запозичити чужі досягнення. Але з другого боку, запозичені зовнішні форми наповнюються своїм, національним змістом, що дозволяє досягти феноменальних результатів.

Основною задачею політики японської держави у сфері освіти стало виховання і навчання творчої, неординарно мислячої, гармонійної і духовно багатої особи, здатної діяти в різноманітно консолідованих суспільних і державних структурах.

Історія сучасної освіти може бути розділений на наступні 5 періодів:

1. Період підстави (1868-1885). Був заснований первинний корпус сучасної освіти.

2. Період консолідації (1886-1916). Були видані різноманітні шкільні закони, була створена систематична освітня структура.

3. Період експансії (1917-1936). Освітня система базувалася на рекомендаціях Надзвичайної Поради за освітою (1917-1919)

4. Військовий період (1937-1945). Пік мілітаристської освіти.

5. Сучасний період (1945-наші дні). Освітні реформи під час союзницької окупації.

I період (1868 - 1885)

Дух раннього періоду реставрації Мейдзі краще всього виявився в заклику, який надихнув інтелектуалів японського суспільства, - “цивілізація і освіта ”. “ Це гасло, - пише Джон Холл, - став основним керівництвом до дії тих, хто мріяв про вихід Японії з епохи невежества”1

Видатним захисником” цивілізації і освіти ” виступив Фукудзава Юкиті. Саме він задав тон реформам освіти, особливо своєю публікацією “ Заклик до знань”, де піддав критиці конфуціанські цінності і підняв на щит західні ідеї. В шкільні програми внесли все, що вдалося дізнатися про Захід, традиційні моральні принципи тимчасово відійшли на другий план.

Проведення реформи освіти стало предметом гострих дискусій різних політичних сил. Нація розділилася на політичні фракції, кожна з яких захищала своє бачення реформи освіти. Результатом цієї боротьби стало домінування точки зору, згідно якої необхідно поєднувати сильні сторони сучасної системи утворення провідних світових держав з традиційними духовними цінностями Японії.

В червні 1871 р. було створено Міністерство Освіти. В 1872 р. уряд Мейдзі розробив план реформи сучасної шкільної системи в національному масштабі і в серпні проголосив Закон про освіту. Основна мета цього закону чітко представлена в Осейдасачешо (супроводжуючої цей закон прокламації):

1. освіта повинна забезпечувати успішне просування людини по соціальним сходам

2. функція шкіл полягає в тому, щоб щепити патріотичні відчуття у кожної людини

3. всі японці повинні навчитися практичним наукам, що, кінець кінцем, принесе користь суспільству і допоможе побудувати сучасну державу.

Реорганізація системи народної освіти відбувалася по західному зразку.

По-перше, вводилася система обов'язкового навчання, що складала у той час 4 роки. Ця система поруйнувала колишню станову систему освіти, яка була привілеєм самураїв і вищих шарів суспільства.

По-друге, проголошувалося, що розвиток науки і освіти проводитиметься не тільки в цілях державного управління, як це було раніше, а для “особистого добробуту кожного, завоювання положення в суспільстві і процвітання в справах ”.

І по-третє, вважалося, що наука і освіта повинна підняти волю і ініціативу народу. Проте відмінявся старий звичай, по якому витрати на навчання, одяг і живлення покривалися урядом.

Уряд узяв за зразок 3-х фазову систему освіти в США, заснувавши початкові, середні школи і університети. З другого боку, шкільна адміністративна система була запозичена з Франції: всі учбові установи знаходилися під сильним центральним контролем Міністерства освіти. Таким чином, до 1900 р. вже 80% дітей відповідного віку ходили в школу (в 1872 р., до ухвалення Закону тільки 28%), а до 1910 р. процентний показник досяг майже 100 відмітки. Небачене розповсюдження шкільної сіті, якій були охоплені навіть самі найвіддаленіші гірські села, проходило під безпосереднім натиском і примушенням властей. Цьому сприяла також і глибоко укорінена система панування і підкорення, система беззаперечної покори народу. Був встановлений строгий державний контроль над професією вчителя. З того часу вчитель придбаває статус державного службовця, якому забороняється займатися політикою. Значення введення нової системи освіти полягало в тому, що повністю були ліквідовані старі князівські школи, всі приватні школи зобов'язали отримати дозвіл властей, і була створена нова система освіти, контрольована державою.