Сторінка
1

Сфера кредитно-грошових відносин

Центральний банк (ЦБ) виконує одну з основних функцій – контроль за грошовою масою і кредитом в економіці. Якщо економічна активність погіршується, ЦБ намагатиметься збільшувати грошову масу і кредит. Але якщо видатки стають загрозливо надлишковими, у результаті чого зростають ціни і з’являється багато вільних робочих місць, тоді ЦБ робить усе можливе, щоб скоротити грошову масу та кредит.

До методів, за допомогою яких ЦБ діє на сукупні видатки, належать:

· заходи, спрямовані на скорочення банківських резервів;

· скорочення сукупних банківських грошей (тобто сукупних безстрокових депозитів), обумовлене скороченням кожної грошової одиниці банківських резервів;

· скорочення сукупної грошової маси, яке приводить до зменшення обсягу кредитів. Це означає подорожчання кредитів і їх меншу доступність. Скорочення грошової маси обумовлює зростання норми відсотка;

· запобігання скороченню приватних та державних інвестицій внаслідок подорожчання і зниження доступності кредиту;

· вплив на кредит та інвестиційні видатки і, як наслідок, на витрачання доходу, ціни та зайнятість.

ЦБ може впливати на здатність банківської системи до створення грошей за допомогою наступних інструментів: операції на відкритому ринку, зміни резервної норми, зміни облікової ставки.

Операції на відкритому ринку здійснюються у вигляді купівлі і продажу державних облігацій ЦБ, тобто шляхом купівлі та продажу облігацій КБ і населенню.

Як КБ може оплатити облігацію, куплену у приватної особи, шляхом збільшення поточного рахунку продавця, так ЦБ може оплатити й облігації, куплені у КБ, за рахунок збільшення резервів банку. Найважливіший аспект цієї операції полягає в тому, що, коли ЦБ купує цінні папери у КБ, резерви (а водночас і здатність до кредитування комерційних банків) зростають.

Вплив на резерви КБ буде таким же, якщо ЦБ купуватиме цінні папери у населення, хоча існує невелика різниця між купівлею ЦБ цінних паперів у КБ і населення. Якщо всі КБ початково знаходяться на межі вичерпання кредитних можливостей, то придбання ЦБ облігацій у КБ збільшить фактичні та надлишкові резерви останніх на всю суму купівлі облігацій. З іншого боку, купівля облігацій ЦБ у населення теж збільшує фактичні резерви, але, разом з тим, і поточні рахунки. В обох операціях загальний результат однаковий: коли ЦБ купує цінні папери на відкритому ринку, то резерви КБ збільшуються; якщо банки дають у позику власні надлишкові резерви, пропозиція грошей у країні зростає.

Продаж ЦБ державних облігацій знижує резерви КБ, які оплачують їх, виписуючи чеки на свої вклади, тобто свої резерви у ЦБ. ЦБ переводить у готівку їх чеки, відповідно зменшуючи резерви КБ. Коли б ЦБ продавав цінні папери населенню, кінцевий результат був би такий же.

КБ і населення спонукають продавати або купувати державні цінні папери у ЦБ, бо ціни та відсоткові ставки облігацій перебувають в обіговій залежності. Коли ЦБ вирішує купувати державні облігації, попит на них зростає. Отже, ціни державних облігацій піднімаються, а відсоткові ставки падають. Ціни, що зросли, і знижені відсоткові ставки облігацій спонукають банки та власників державних облігацій серед населення продавати їх ЦБ. І навпаки, коли ЦБ вирішує продавати державні облігації, додаткова пропозиція на ринку знижує ціни на них і підвищує відсоткові ставки, тому купівля державних облігацій стає привабливою для банків і населення.

Зрозуміло, що зростання резервної норми збільшує кількість необхідних резервів, які повинен тримати банки, бо банки або втратять надлишкові резерви і процес створення грошей шляхом кредитування уповільниться, або вважатимуть свої резерви недостатніми та будуть змушені зменшувати чекові рахунки і тим самим грошову пропозицію.

Зниження резервної норми переводить обов’язкові резерви у надлишкові і тим самим збільшує можливість банків створювати нові гроші шляхом кредитування. Хоча зміна резервної норми – спосіб, що має потужний потенціал, але використовується нечасто.

ЦБ надає позики КБ з надійним фінансовим станом, які мають потребу в терміновому залученні додаткових коштів. Коли КБ беруть позики, вони переводять у ЦБ виписане на себе боргове зобов’язання, яке гарантується додатковим забезпеченням (як правило, державними цінними паперами). Подібно до того, як КБ відшукують відсоткові платежі на свої позики, ЦБ відшукує відсоткові платежі на позики, надані КБ. Така ставка відсотка називається “облікова”.

ЦБ має повноваження встановлювати і змінювати облікову ставку, за якою КБ можуть брати в нього позики. З погляду КБ, облікова ставка – це витрати, викликані придбанням резервів. Отже, падіння облікової ставки заохочує КБ до придбання додаткових резервів через позику ЦБ. Кредити КБ, що базуються на цих нових резервах, збільшують грошову пропозицію, і навпаки, зростання облікової ставки знижує зацікавленість КБ в отриманні додаткових резервів через позику ЦБ. Тому підвищення облікової ставки відповідає спробам керівних кредитно-грошових установ обмежити пропозицію грошей.

Якщо економіка стикається з безробіттям і зниженням цін, тоді і керівні кредитно-грошові установи приймають рішення про збільшення пропозиції грошей для стимулювання сукупних витрат для сприяння поглинанню вільних ресурсів. Для того, щоб збільшити пропозицію грошей, ці керівні установи повинні потурбуватися про зростання надлишкових резервів КБ. Цього можна досягти шляхом: