Сторінка
1

Планета з кільцем – Сатурн

Сатурн – друга планета – велетень і шоста числом планета в Сонячній системі. Майже у всьому подібна до Юпітера, вона обертається навколо Сонця з періодом 29,5 земних років на відстані близько 9,5 а.о. Зоряна доба на Сатурні триває 10 год. 45 хв. Через швидке обертання він сплюснутий біля полюсів: полярний радіус планети менший від екваторіального. Періоди його обертання у різних широтах не однакові. Маса Сатурна в 95 разів більше за масу Землі, а сила тяжіння в 1,12 рази більша за земну.

Сатурн має на диво низьку густину, нижчу за густину води – лише 0,7 г/см3. І якби знайшовся такий велетенський океан з води, куди можна було б занурити Сатурн, він би не потонув. Така маленька густина свідчить про те, що, як і решта планет – гігантів, Сатурн переважно складається з водню і гелію.

Оскільки Сатурн знаходиться в 9,5 разів далі від Сонця, ніж Земля, то на одиницю площі він отримує в 90 разів менше тепла ніж вона. Згідно з рахунками температура зовнішнього шару хмарового покриву повинна становити 80К, насправді температура атмосфери планети дорівнює 90К. Отже, Сатурн, як і Юпітер, перебуває в стані повільного стискання. На диску жовтуватого кольору окремі деталі верхніх шарів атмосфери Сатурна проявляються значно слабкіше, ніж у Юпітері.

Та все ж при екваторіальні темні смуги видно досить добре. Помітно також, що приполярні зони здаються злегка зменшуватими. Окрім, того, час від часу з'являються світлі й темні плями, завдяки яким і було визначено період обертання Сатурна. У верхніх шарах хмарового покриву спостерігаються сильні вітри, швидкість яких в екваторіальній зоні досягає 110 м/с.

Сатурн як і Юпітер, має магнітне поле, радіаційні пояси, і є джерелом радіовипромінювання.

Серед планет-гігантів Сатурн – найцікавіша планета в Сонячній системі.

Широке, цілком плоске кільце оточує екватор планети, як капелюх його криси. Воно розміщене похило до того кола по якому Сатурн обходить Сонце за 29,5 року. Через те залежно від положення Сатурна на його шляху кільце повертається до нас то одним боком, то другим. Кожні 15 років воно стає до нас ребром, і тоді його не можна розглядіти навіть у найпотужніші телескопи, а це значить що кільце дуже тонке і його товщина не перевищує 10-15 км.

Знаменитий астроном Галілей у 1610 році виявив, що Сатурн чимось оточений. Але його телескоп був надто слабкий, і через те Галілей не зміг розібрати, що він бачить навколо Сатурна. Тільки через півстоліття голландському вченому Гюйгенсу вдалося розглядіти, що це насправді плоске кільце, яке оточує планету, і ніде до неї не доторкається. Вивчення Сатурна за допомогою досконаліших телескопів показало, що кільце розпадається на три частини, які утворюють немов три незалежних кільця, вкладених одне в одне. Зовнішнє кільце відокремлюється від середнього темним проміжком – вузькою чорною щілиною. Середнє кільце яскравіше від зовнішнього. З середини до нього щільно підходить напівпрозоре, немов тумани – третє кільце. Що є являють собою ці цікаві кільця? Може, це справді тверді маленькі площадки? Ні, це не так. Видатні вчені – англійський фізик Максвелл і російська жінка-математик С.В. Ковалевська своїми розрахунками довели, що суцільне і тверде кільце такого розміру існувати не може: воно було б миттю зруйноване внаслідок відмінності в силі притягання для різних його частин. Видатний російський астрофізик А.А. Бєлопольський пильними спостереженнями Сатурна підтвердив, що кільце справді не суцільне. Виявилось, що швидкість рухів різних частинок кільця різна. Це значить, що кільця складаються з дрібних уламків, кожний з яких обертається накоїло Сатурна з такою швидкістю, яку мав би супутник планети, що перебуває на такій самій віддалі.

Кожний такий уламок – ніби незалежний супутник, що сам по собі обертається навколо Сатурна.

Кільця Сатурна мають складну структуру. „Вояжер-1” і „Вояжер-2”, які пролетіли повз Сатурн у 1980-1981 рр., передали на Землю зображення кілець з близької відстані. На фотографії видно, що кільця Сатурна складаються з сотень окремих вузьких кілець, розділених такими ж вузькими проміжками. Самі ж кільця складаються з окремих часток водяного крихкого снігу розміром від дрібних пилинок до брил у 10-15 м завбільшки, які добре відбивають сонячне світло. Ширина кілець разом із найвіддаленішим дуже слабким кільцем, становить 65000 км, а товщина не перевищує 1 км.

Окрім кілець, Сатурн має 30 відомих на сьогодні супутників. Найбільший супутник Сатурна, Титан, має потужну непрозору атмосферу товщиною до 200 км. Вона складається з азоту з домішками метану і водню. Але всі вони далеко менші від Титану. Сатурн багато в чому нагадує свого Сократа – Юпітера.