Сторінка
6

Як людина пізнає всесвіт

Так, скажімо, класичну механіку не можна застосу­вати до явищ, що відбуваються з близькосвітловими швидкостями чи в дуже потужних полях тяжіння. Для опису таких явищ потрібна теорія відносності. Неза­стосовною е класична механіка і до мікропроцесів. Цю сферу явищ описує квантова механіка, крайнім випад­ком якої є механіка звичайна.

У свою чергу і у теорії відносності є свої межі засто­совності. Вона не може описати фізичні процеси, що відбуваються у надщільних станах матерії. Відповідна, загальніша теорія ще повинна бути побудована.

На жаль, основна трудність полягає в тому, що дале­ко не завжди можна наперед сказати, де саме проходять межі застосовності даної теорії. В таких ситуаціях є не­безпека поширити існуючі теоретичні уявлення на такі явища, для описування яких вони непридатні, що не­минуче призведе до помилкових результатів. Подібну можливість завжди треба мати на увазі, коли оперуєш новими фактами. Тут ретельна перевірка здобутих ре­зультатів особливо необхідна.

Якщо в якій-небудь галузі науки є кілька протибор­ствуючих гіпотез, то в таких ситуаціях перевага зви­чайно віддається тій гіпотезі, яка пояснює більшу кіль­кість конкретних фактів. Проте подібний критерій практики аж ніяк не може вважатися безпомилковим. Справа в тому, що узгодженість із фактами нерідко досягається в сучасних фізико-математичних побудовах і моделях шляхом введення ряду припущень, різних параметрів і всіляких поправочних коефіцієнтів. Тому при оцінці наукових теорій, призначених для описання складних явищ, однієї лише узгодженості з відомими фактами ще недостатньо. Треба, щоб пропонована гіпо­теза чи теорія поряд з цим мала ще й здатність передба­чувати нові явища.

Цей критерій набирає особливо важливого значення в тих випадках, коли неможлива експериментальна пе­ревірка пропонованих теоретичних концепцій, що обго­ворюються.

Розглядаючи питання про критерії істинності наших уявлень про навколишній світ, необхідно протиставити позиції науки і релігії. Ре­лігія виходить з того, що в основі всього, що існує і від­бувається, лежить божественна воля, і тому в будь-яких подіях, об'єктах, процесах релігія вбачає прояв надпри­родних сил. Але цей основоположний принцип усякої релігії нічим не доведений, не підтверджений і тому приймається на віру.

На противагу цьому наука шукає справжні зв'язки між явищами, розкриває природні причини того, що відбувається, відкриває реально існуючі закономірності навколишнього світу, нічого не беручи на віру і пере­віряючи кожне своє відкриття практикою. І тому ні про який зв'язок між релігійною вірою і науковим знанням, ні про яке мирне співіснування науки і релігії не може бути й мови. Не може бути тому, що релігійне і наукове ставлення до світу, підхід до розуміння навколишньо­го грунтуються на діаметрально протилежних прин­ципах.

З огляду на принципову важливість обговорюваного питання треба спинитися на співвідношенні віри і знан­ня дещо детальніше.

Релігія і віра у надприродне невіддільні одне від одного.

При цьому релігійна віра — це сліпа віра, яка не потребує ніяких обгрунтувань і доведень. Сліпа віра зберігається навіть тоді, коли вона вступає в очевидну суперечність із здоровим глуздом, елементарною логікою і реальним станом речей. Саме з цієї причини релігійні люди легко миряться з численними внутрішніми супе­речностями релігійних учень, а також з повною відсут­ністю яких-небудь переконливих практичних підтвер­джень релігійних уявлень.

Сліпа віра — це специфічно релігійний атрибут, їй немає і не може бути місця в науці. Неправомірно, на­приклад, ставити питання: «вірить» чи «не вірить» уче­ний, скажімо, в існування позаземних цивілізацій? Нау­ка робить свої висновки тільки на основі фактичних даних, що є в її розпорядженні, і їх витлумачення з точки зору вже існуючих теоретичних уявлень чи спеціально для цієї мети розроблюваних. Ці висновки можуть мати різний ступінь достовірності, залежно від

надійності вихідних фактичних даних і результатів пе­ревірки практикою наукових теорій, що застосовуються для їх пояснення. Але все це не має абсолютно нічого спільного з сліпою вірою типу релігійної. А там, де починається сліпа віра, наука закінчується.

В той же час певний елемент віри в процесі науко­вого дослідження все ж присутній: учений вірить у спра­ведливість тих чи інших наукових уявлень, гіпотез чи теорій, у результати тих чи інших спостережень й ек­спериментів . Однак у такої «віри» немає нічого спіль­ного з сліпою релігійною вірою: вона має зовсім іншу природу — таку «віру» правильніше називати «впев­неністю», «переконаністю». Ця переконаність грунтуєть­ся на багаторазовій перевірці наукових висновків, на випробуванні практикою методів наукових досліджень, на всьому колосальному досвіді розвитку природознав­ства й суспільних наук.

Для релігійної людини критерієм істинності є сліпа віра, а для вченого-матеріаліста — практика в самому широкому значенні цього слова. Саме практика — спосте­реження, експерименти, зіставлення висновків науки з реальною дійсністю, застосування наукових даних у виробничій та іншій діяльності людей дає змогу вченим відкидати помилки і неухильно просуватися по шляху дедалі глибшого пізнання об'єктивного світу.

Таким чином, сліпа віра фактично протистоїть не знанню, як іноді не зовсім точно стверджують, а прак­тичній діяльності людей як критерію істинності наших уявлень про навколишню дійсність.

Людина пізнаюча. Ядром матеріалізму є філософська категорія матерії. Матерія — це об'єктивна реальність, що існує незалежно від людської свідомості й відобра­жується нею. Матерія нестворювана, незнищенна і не­розривно пов'язана з рухом, зміною.

Об'єктивна реальність — це матеріальний світ у ці­лому в усіх його формах і проявах. Об'єктивна реальність існує незалежно від нашої свідомості і е первин­ною щодо неї'.