Сторінка
3

Наш космічний дім — Земля

На підході й принципово новий тип енергетичних установок — керовані термоядерні реактори. Вони здатні в доступному для огляду майбутньому повністю забез­печити потреби людства в енергії. Тим більше, що пали­вом для них може бути звичайна морська вода.

Перспективне і ще одне джерело енергії — Сонце. Мо­жливо, вже в цьому сторіччі будуть створені космічні орбітальні сонячні електростанції, що перетворюють енергію сонячного випромінювання на електричну. А во­на по високочастотних або лазерних каналах переда­ватиметься на Землю. До речі, такий спосіб пов'язаний з мінімальними змінами в навколишньому середовищі.

Вже зараз майже половина продукції текстильної промисловості виробляється з синтетичних матеріалів. Із синтетики виготовляються й більшість деталей машин і механізмів. Створюються синтетичні матеріали з на­перед заданими властивостями. Але це тільки початок. З часом людина навчиться виробляти буквально «все з усього». А це означає, що одна й та сама порція речо­вини у різних формах багаторазово служитиме людям. Так буде, очевидно, розв'язано проблему сировини.

Що ж стосується забезпечення людства їжею, то з часом людина оволодіє механізмом фотосинтезу і на­вчиться виробляти харчові речовини поза зеленим лист­ком рослин, тобто обходитися без сільськогосподарського виробництва. Це не тільки вивільнить колосальні площі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, а й зробить виробництво їжі не залежним від кліматичних умов. Можна успішно боротися і з забрудненням навколиш­нього середовища — удосконаленням промислових під­приємств, створенням безвідходного виробництва з замк­нутими екологічними циклами.

Набагато важчою проблемою є підтримання тієї при­родної рівноваги, що склалася між різними природними процесами за багато мільйонів років еволюції Землі. Але це не означає, що завдання полягає в тому, щоб зберегти саме той стан речей, який існує у природі на даний момент. Таке уявлення не тільки дуже спрощене, а й у корені неправильне.

Проблема вимагає діалектичного підходу. Необхідно зберігати не рівновагу взагалі, а рівновагу, що відпо­відає сучасному рівню розвитку людства і тим завдан­ням, які перед ним стоять у дану епоху. Йдеться, таким чином, про створення єдиної саморегулювальної системи «людина — виробництво — природа», системи з такими зворотними зв'язками і можливостями керування, які давали б змогу здійснювати оптимальну взаємодію між людським суспільством і природою. В нашій країні роз­в'язання цього завдання набуло надзвичайно важливого державного значення.

Однак щоб забезпечити оптимальну взаємодію люди­ни й природи в масштабі всієї нашої планети, потрібні спільні зусилля багатьох країн.

Усе сказане свідчить про те, що при відповідних зу­силлях і відповідній організації наука може знаходити реальний вихід з кризових ситуацій навіть глобального характеру. І тому немає ніяких підстав шукати в подіб­них ситуаціях втіху за допомогою релігійних ілюзій.

Інша справа, що практичне здійснення потрібних заходів може наштовхуватися на перешкоди соціального порядку, пов'язані з існуванням у сучасному світі капі­талістичного табору, капіталістичної системи господар­ства. Для подолання цих перешкод потрібний вищий рівень міжнародної співпраці, ніж той, який існує в су­часному світі, а в перспективі — соціальна перебудова капіталістичного суспільства.

Крім того, треба мати на увазі, що нерідко в ранг глобальних кризових ситуацій невиправдано зводяться проблеми, виникнення яких зумовлено саме капіталі­стичною системою господарювання.

Як відомо, в земній атмосфері на висотах від 15 до 40 км міститься шар так званого озону, з максимумом концентрації на висоті близько 25 км. Озон — це кисень в особливому молекулярному стані — одна молекула озо­ну складається з трьох атомів кисню.

Утворюється озон під дією ультрафіолетової радіації Сонця, головним чином у тропічних районах нашої планети, і розноситься повітряними течіями в райони середніх і високих широт.

Надзвичайно важлива властивість озоносфери, що є необхідною для забезпечення можливості існування життя на Землі, полягає в тому, що вона поглинає жорст­ку ультрафіолетову радіацію Сонця, згубну для живих організмів. У разі пошкодження озоносфери, наша планета виявилася б непридатною для подальшого життя.

Згідно з наявними науковими даними, близько 650 мільйонів років тому вміст кисню у повітряній обо­лонці Землі становив близько 0,1 % його сучасної кон­центрації. Поповнення киснем могло відбуватися за рахунок двох джерел: його надходжень з надр планети (спочатку кисень витрачався на окислювання заліза, а потім став концентруватися в атмосфері) і діяльності синьо-зелених водоростей. Що ж до озоносфери, то вона виникла близько 570 мільйонів років тому.

У 1985 році над Антарктидою було виявлено так зва­ну «озонну дірку» — район, де озоновий шар став дуже тонким. Утворюється «дірка» у вересні й жовтні, а потім вона «затягується». Розмір «дірки» становить близько 10 млн. кв. км, тобто її можна порівняти з територією США.

Природа цього явища поки що незрозуміла, оскільки тривалість спостережень порівняно невелика. Не виклю­чено, що ми маємо справу з якимось короткочасним або періодичним природним атмосферним процесом, який, зокрема, може бути пов'язаний з коливаннями рівня сонячної активності (1985—1988 pp.—роки мінімуму чергового циклу сонячної активності).

Не виключено також, що однією з причин утворення озонної дірки є господарська діяльність людини. В результаті ряду виробничих процесів у атмосферу надхо­дить велика кількість хлоромістких сполук; перш за все фреонів, які використовуються в аерозольних упа­ковках. Піднімаючись у стратосферу, фреони під дією сонячного випромінювання розпадаються, і при цьому виділяється атомарний хлор, що активно руйнує озон.

Істотну роль можуть відігравати й нітрати, що їх використовують у сільському господарстві як добрива. Деяка їх частина засвоюється рослинами, але більша частина розкладається, внаслідок чого утворюються азо­тисті сполуки, які піднімаються в атмосферу і вступа­ють у хімічні реакції з озоном. Є повідомлення про те, що утворення типу «озонних дір» виявлено і в Арктиці, хоча і значно менших масштабів, ніж в Антарктиді.