Сторінка
4
Можливо, ця неоднаковість пояснюється тим, що меридіональна атмосферна циркуляція в Північній півкулі Землі відбувається значно активніше, ніж у Південній, і повітряні течії, приносячи озон з екваторіальної зони на північ, встигають поповнювати його зменшення.
У 1988 р. цікаві дослідження атмосферних процесів у Арктиці, які здатні справити вплив на озоносферу, провели радянські вчені з борту дослідницького літака «Циклон».
Як було встановлено, протягом полярної ночі у приполярних арктичних районах у стратосфері утворюються незвичайні хмари, що складаються з мікроскопічних кристаликів переохолодженого льоду. Протягом тривалих зимових місяців ці кристалики збирають на себе фреони, поступово дрейфуючи до полюсу. З настанням весни під впливом сонячних променів кристалики тануть, а вивільнені фреони починають «знищувати» озон.
Імовірно також, що викиди в атмосферу деяких хімічних речовин призводять, мабуть, і до «місцевих» виснажень озонового шару. В усякому разі, згідно із спостереженнями, які ведуться на спеціальних озоно-сферних станціях, зареєстровано близько 50 випадків зниження концентрації озону над Москвою, Києвом й іншими великими містами європейської частини країни. Щоправда, при цьому «наскрізні» діри в озоносфері не виникають і з плином часу нормальна товщина озонового шару відновлюється, так що ситуація поки що не є критичною. Проте це не знімає проблему. Необхідно вже зараз докласти всіх зусиль до того, щоб надійно усунути екологічні фактори, здатні призводити до руйнування озоносфери.
Методичні міркування. З точки зору наших сучасних знань про Землю, Всесвіт і людину наша планета (принаймні, у межах Сонячної системи) — унікальне небесне тіло. Унікальне тому, що саме на Землі в процесі її природного розвитку склався комплекс фізичних та інших умов, що забезпечують можливість виникнення і розвитку живих організмів, який спричинив появу людини — розумної істоти, здатної пізнавати й перетворювати навколишній світ. Зрозуміло, такий «науковий антропоцентризм» не має нічого спільного з середньовічним релігійним антропоцентризмом, в основі якого було уявлення про те, що Земля займає «особливе» місце у світобудові за «божественним задумом», що вона, як і весь світ, створена богом спеціально для людини, а людина — це вінець божественного творення, що успадкувала образ і подобу творця.
Насправді ж земні умови нашого буття — це результат розвитку природних процесів. І ми живемо на Землі, а не на Марсі або на Венері тому, що на жодній іншій планеті Сонячної системи не існує тієї сукупності природних факторів, яка е необхідною і достатньою для існування й розвитку живих організмів. Знання цих
факторів, що визначають стан безпосереднього середовища нашого життя, для сучасного людства абсолютно необхідне. Справа в тому, що ці умови з плином часу змінюються. Змінюються як у результаті природних процесів, так і внаслідок практичної діяльності сучасної людини. І дуже важливо знати закономірності цих змін, а також їх допустимі межі, бо якщо ці межі будуть порушені, Земля може стати непридатною для життя.