Сторінка
1

Архітектура і малярство Козацької Доби

Розпланувальна й об'ємно-просторова структура православних храмів доби Гетьманщини (1648-1781 рр.) на сьогодні вивчена досить докладно. Хоча за цієї доби набули розвитку споруди різних функціональних типів - житлові, громадські (культові, адміністративні, навчальні тощо), оборонні, виробничі і т.д., проте провідним функціональним типом упродовж усієї доби були церковні будівлі як такі, що уособлювали найважливіші суспільні функції.

У православному церковному будівництві попередні дослідники [1-7] виділили дві чітко окреслені типологічні групи, які найбільше розвинулися саме в цю добу.

Перша з них відроджує розпланувально-просторові структури міських і монастирських мурованих храмів Княжої доби і несе впливи західного (литовського і польського) бароко. Ці храми відомі тільки в мурованому будівництві й не мають ані прототипів, ані наслідувань у народній монументальній архітектурі. Вони тринавові, з трансептом, шестистовпні, здебільшого - триапсидні, три- п'яти- семибанні, з двоярусними західними притворами, фланкованими двома вежами, як у латинських костелах.

Основне дев'ятидільне ядро такого храму формують чотири пілони, з'єднані підпружними арками, що несуть центральну баню, та прилеглі рамена просторового хреста разом з приміщеннями у міжрукав'ях. Це дев'ятидільне ядро могло бути одно- чи п'ятибанним. При цьому бічні бані могли вінчати рамена хреста (Хрестовоздвиженський монастирський собор у Полтаві) або приміщення у міжрукав'ях, як у храмах княжої доби (Троїцький монастирський собор у Чернігові). Приміщення у міжрукав'ях могли бути одної висоти з приміщеннями рамен просторового хреста або нижчими. Поєднання цих особливостей у різноманітних сполученнях розширювало композиційні можливості.

У своєрідній опозиції до цього, умовно кажучи, державницького типу церковних споруд паралельно розвивався другий, принципово відмінний типологічний напрямок православного церковного будівництва, суголосніший автохтонним просторовим стереотипам. Він продовжував розпланувально-просторові композиції, традиційні для українського дерев'яного монументального будівництва ще з попередньої доби. Особливістю доби Гетьманщини стало те, що храми цієї типологічної групи набули значного розвитку як у мурованому, так і в дерев'яному будівництві. Їх можна розподілити на два підтипи:

1 - тридільні одно- триверхі (найпоширеніший тип невеликого парафіяльного храму);

2 - хрещаті центричні, серед яких переважають п'ятидільні одно- п'ятиверхі (рідше - триверхі) та дев'ятидільні з різною (як правило - непарною) кількістю верхів - від одного до дев'яти.

Окрім розглянутих вище основних типів церковних будівель, цій добі був властивий значний розвиток різноманітних типологічних контамінацій (тобто поєднань в одній будівлі суттєвих ознак різних архітектурних типів) та маргінальних типів споруд. Під маргінальними ми розуміємо типи, що були ніби осторонь розвитку найбільш поширених, масових архітектурних типів споруд.

Ми вважаємо саме розвиток контамінацій однією з найхарактерніших рис архітектури доби Гетьманщини.

З точки зору розвитку архітектурної типології найбільше значення мали контамінації двох основних типів храмів - а саме хрещато-баневого і багатодільного. Так, 1689 р. збудовано мурований Святодухівський собор у Ромні (м. Ромнах Сумської обл.), де на кубічному тринавовому триапсидному об'ємі поставлено три бані по поздовжній вісі, як у дерев'яних тридільних триверхих церквах: над середхрестям, вівтарем і над західним компартиментом середньої нави. При цьому членування фасадів пілястрами та вінчання їх фронтонами зовсім не пов'язані з тектонікою споруди. До цього ж типу належать собор Фролівського монастиря у Києві 1722-1732 рр., собор козелецького Георгіївського монастиря 1770 р., Воскресенська церква 1756 р. у Сосниці та Успенський собор 1770-х рр. у Лебедині.

Контамінацією тринавового шестистовпного триапсидного й хрещатого п'ятибанного типу є собор Гамаліївського монастиря 1714-1735 рр., а тринавового шестистовпного триапсидного й хрещатого трибанного - Троїцький собор у Глухові 1720-1806 рр.

На Слобожанщині в цю добу розвивалися свої, суто регіональні контамінації хрещато-баневого та тридільного типів. Але вони набули таких своєрідних рис, які ніде більше не зустрічаються. Започаткував цей слобожанський тип мурованих храмів Успенський собор в Охтирці 1738 р.- дев'ятидільний, чотиристовпний, однобанний, з півкруглими в плані виступами нави і трансепта. Через кілька років цей тип набуде розвитку у двох різних регіонах України - Слобожанщині і Наддніпрянщині. На Слобожанщині це Покровський собор 1753 р. в Охтирці (архітектори Д.Ухтомський і С.Дудинський), в якому поєднані тридільність і триверхість загальної композиції з тринавовістю й дев'ятидільністю центрального восьмигранного об'єму, а також Успенський собор у Межирічі 1759-1775 рр. з його хрещатою тринавовою дев'ятидільною композицією.

У Наддніпрянщині розвитком цього типу стала контамінація хрещато-баневого храму з центричним п'ятибанним: це собор Різдва Богородиці в Козельці 1752-1763 рр. (архітектори А.Квасов і І.Григорович-Барський) - кубічна тринавова дев'ятидільна п'ятибанна споруда з апсидами по осі кожного з чотирьох фасадів, увінчаними дуговими фронтонами. Бані тут розташовано не по сторонах світу, як у Гамаліївському соборі, а діагонально. Спримітивізованою реплікою козелецького собору ми вважаємо собор Св. Антонія і Феодосія у Василькові, споруджений 1758 р. С.Ковніром.

На Волині оригінальною контамінацією восьмигранної ротонди з хрещатим п'ятидільним однобанним храмом є мурована Стрітенська церква у с. Залісочому біля Олики, завершена будівництвом 1784 р.

Відомі в цю добу також контамінації з так званими маргінальними типами храмів: церква Різдва Богородиці (Георгіївська) у м. Чернівцях 1767 р. поєднує тридільний трибанний тип з триконховим. Аналогічно Хрестоздвиженська церква Києво-Печерської лаври 1700 р. поєднує придільний трибанний тип з триконховим.

До поширених маргінальних типів храмів доби Гетьманщини належать, передусім, безбанні церкви зального типу. Таких мурованих храмів відомо небагато. Це Михайлівська церква 1666 р. у Переяславі, Анастасіївська церква 1717 р. у Глухові та Миколаївська церква 1720 р. у Прилуках. Взірцем для них була Іллінська церква Б.Хмельницького в Суботові 1653 р. Було б дуже заманливим вивести генезу цього типу храмів від українських дерев'яних церков ''хатнього'' типу, схожих за розпланувально-просторовими характеристиками. Проте вивчення культової мурованої архітектури Правобережжя й західних регіонів України дозволяє нам вивести генезу цього типу храмів від невеликих мурованих костелів зального типу, дуже поширених як у попередню добу, так і в добу Гетьманщини.

Появу у Наддніпрянщині й на Лівобережжі в добу Гетьманщини іншого маргінального типу церков - триконхового, здавна відомого на Балканах і поширеного на Поділлі в XV-XVI ст., дослідники пов'язують з творчістю київського архітектора І.Григоровича-Барського [8]. Покровська церква 1765 р. на Києво-Подолі, собор Красногірського монастиря під Золотоношею 1770 р. та Михайлівська церква 1776 р. у Вороніжі на Сумщині всі двоповерхові, триконхові, однобанні. В інших регіонах України в добу Гетьманщини триконхові храми невідомі.