Сторінка
2
Найдавніші царські гробниці, що відносяться вчасно 1 династії, мали форму мастаб і споруджувалися з цегли-сирцю. Вони будувалися в Нагада й Абідосі у Верхньому Єгипті, а також у Саккарі, де знаходився головний некрополь Мемфіса, столиці правителів перших династій. У наземній частині цих будівель знаходилися молитовні і приміщення з похоронним інвентарем, у підземної — похоронні камери. Особливої уваги заслуговують залишки двох царських мастаб у Нагада і Саккаре з архітектурною обробкою фасадів. Перша з них, що відноситься вчасно 1 династії, відкрита французьким ученим Жаком де Морганом, має фасад, розчленований виступами, що нагадують фасад царського палацу. Друга — мастаба Анджиба в Саккаре, називана також мастабой Небетки, споруджена також у період 1 династії, спочатку мала з трьох сторін східчасту форму, а з четвертої — вид вертикальної стіни. У пізніший період мастаба Небетки була значно розширена, а її зовнішня стіна була прикрашена виступами, що нагадують обробку фасаду мастаби з Нагада. Нині вважається, що мастаби типу гробниці Небетки послужили зразком для Імхотепа, будівельника знаменитої східчастої піраміди Джосера, другого правителя III династії. Діяльність Імхотепа, що був верховним сановником і начальником усіх будівельних робіт Джосера, цінувалися вже в древньому Єгипті. У пізніший же час Імхотепа вважали віщуном, заступником науки і медицини, а греки ототожнювали його з Асклепієм. Комплекс щонайкраще збережених мастаб тинитских династій, а також пірамід епохи Древнього царства, знаходиться на території найбільших царських некрополів на західному березі Нілу, у пустелі, у районі древньої столиці Єгипту — Мемфіса. Ці некрополі нині носять назви розташованих тут арабських селищ, таких як Абу-Роаш, Гизе, Саккара, Дашур, Медум. Вони тягнуться починаючи від Дельти Нілу уздовж його західного берега убік Фаюмского оазису — району, де пізніше споруджувалися піраміди фараонів Середнього царства, що розширили територію царських некрополів у південному напрямку. У процесі археологічних вишукувань, проведених у 1932—1956 роках англійськими вченими С. Ферсом і У. Емері, у Саккарі було відкрито чотирнадцять великих мастаб. На думку Емери, це були гробниці правителів 1 династії, таких як Гор-Аха, Джер, Уаджі і цар Ден.
Труднощі визначення, чи були ці гробниці дійсним місцем поховання царів, полягає в тім, що їхньої ж гробниці, менші по розмірах, але схожі по конструкції, знаходилися також і в Абидосе, де при деяких з них були виявлені царські стели.
Факт, що кожний фараон мав двох гробниць — одну в Нижньому, іншу у Верхньому Єгипті, здається нам цілком зрозумілим, оскільки безпосередньо після об'єднання країни двуединий характер єгипетської держави як і раніше відбивався в титулатуре фараонів, у знаках їхньої влади, а також в організації державних установ. Не можна, однак, затверджувати з повною впевненістю, що гробниці в Абидосе мали характер кенотафів. Точне визначення місця поховання фараона утрудняє також факт існування на території самої Саккари двох чи навіть трьох мастаб, приписуваних тому самому фараону. Проте, якщо навіть відкриті Емери мастаби не були царськими усипальницями, значення його відкриття полягає в тім, що знайдені в них печатки, а також напису на предметах похоронного інвентарю, дозволяють установити точну датировку цих будівель.
При III династії некрополь у Саккаре збагатився новим, домінуючим архітектурним комплексом, яким стала знаменита східчаста піраміда Джосера разом з її похоронним ансамблем. Археологічні вишукування велися тут уже з початку XIX століття. Новітні дослідження дозволяють припустити, що Імхотеп звів цю будівлю на більш ранньої мастабе, вибудованої в цьому місці для попередника Джосера, його старшого брата фараона Санахта, якого Манефон вважає засновником III династії. Не виключено, що збережена дотепер піраміда Джосера, що має шість уступів, ніколи облицьованих блоками вапняку (збереглися їхні залишки), є лише серцевиною величезного первісного спорудження. Тому що ми не знаємо, чи було це облицювання остаточною зовнішньою обробкою чи будівлі ж, як пізніше в Медуме, її внутрішньою частиною, оскільки проект додання цій гробниці так називаної класичної форми не був очевидно здійснений. Піраміда в процесі будівництва неодноразово розширювалася — остаточна площа, що вона займає, має розміри 140 х 118м; висота піраміди досягала близько 60м.
Спочатку вхід у піраміду з її північної сторони вів по сходам униз. Другий вхід знаходився в підлоги заупокійного храму, що примикає до піраміди також з північної сторони. У її східної стіни знаходився сердаб, вибудований із блоків известника, близьких по розмірах до блоків, яким була облицьована піраміда. У сердабе була знайдена статуя сидячого фараона, що знаходиться нині в зборах Єгипетського музею в Каїрі. Похоронна камера містилася під первісної мастабой, приблизно по середині і, таким чином, до півдня від центра пізнішої піраміди. Можливо, що усередині цієї камери, виложенной червоним гранітом, знаходився дерев'яний саркофаг. До сходу від склепу були відкриті два приміщення, облицьовані чудовими блакитними фаянсовими плитками, частина яких нині зберігається в каїрському музеї. Під пірамідою були виявлені також підземні галереї з двома алебастровими саркофагами, крім цього, там було знайдено 30 000 кам'яних судин, багато хто з який були розбиті каменями стелі коридору, що обрушилося. Цілий похоронний комплекс піраміди Джосера займав площу в 500 х 280м і був оточений розчленованої виступами стіною, що нагадувала стіни фортечних споруджень. Комі одного дійсного входу, ця огорожа мала тринадцять помилкових двер. До півдня від піраміди Джосера була виявлена з таким же плануванням похоронних камер; можливо, що вона була відразу ж задумана як спорудження, безпосередньо зв'язане з головною пірамідою тобто як так називаний піраміда - сателіт. Її зовнішні стіни вінчав фриз із зображенням кобр.
У межах території похоронного ансамблю знаходився також комплекс молитовень, присвячених царському ювілею, що називається “хебсед”. Вони були накриті характерними опуклими дахами, підтримуваними напівколонами. Стовбури цих колон не мали капітелей, вони були прикрашені спускаються з двох сторін рельєфними листами.
Імхотеп зумів геніально перетворити в камені деякі форми, властиві колишній архітектурі, головним будівельним матеріалом якої був цегла-сирець і очерет. Колони, вкопонованние в стовпи головного коридору, що вів у святилище, мають каннелюри, що нагадують на перший погляд іонічні колони. У дійсності ж вони є монументальним повторенням у камені форми пучків очерету. Інші напівколони, що прикрашають стіни, увінчані капітелями у виді розкритих квіток лотоса. Сама кладка стін з ретельно обтесаних довгастих блоків вапняку нагадує техніку цегельної кладки. Архітектура Імхотепа, що мала значні новаторські, творчі досягнення, не позбавлена була, однак, і недоліків. Застосування в кам'яному зодчестві елементів, характерних для споруджень з цегли, очерету і дерева, не завжди було вдалим, оскільки архітектурні можливості нового матеріалу тобто каменю не були ще в той час цілком усвідомлені.
Завантажити реферат