Сторінка
1

Римський Пантеон

Стародавній Рим вписав в історію світової архітектури важливі сторінки. Давньоримська архітектура завершує тисячолітню історію античної архітектури рабовласницького суспільства, і цілком природно, що стародавній Рим використав і розвинув усі її досягнення. Проте Риму довелося творити й самому. Перед архітектурою римської держави стояли нові завдання: для велетенських міст потрібні були нові принципи забудови і нові типи споруд. Для будівництва доріг, акведуків, мостів, величезних терм, палаців з гігантськими залами, ансамблів міських центрів — форумів тощо потрібні були і нові типологічні рішення, а головне — нова будівельна техніка, за допомогою якої ці завдання могли розв'язуватись. Римські інженери винайшли новий будівельний матеріал — бетон, що дав можливість вирішувати найскладніші технічні проблеми, а також використовувати малокваліфікованих рабів (а в Елладі кожний майстер був і досвідченим художником).

Пантеон у Римі. Зовнішній вигляд

Найвищий розквіт римської архітектури припадає на другу половину І ст. і першу половину II ст. н. е., коли Римська імперія досягла апогею своєї могутності. Саме в цей час були збудовані найвизначніші шедеври давньоримської архітектури, і серед них — Пантеон, храм, присвячений усім богам, яких шанувала римська влада. Храм мав бути засобом зміцнення впливу панівного класу на народні маси. Його почали будувати на місці старого храму за часів імператора Траяна, а закінчили десь на початку 20-х років II ст. н. е.— уже за імператора Андріана. Вважають, що будував храм славетний архітектор Апполодор з Дамаска. Доля його була трагічною. Імператор Андріан вважав себе архітектором і одного разу надіслав Апполодору свій проект храму Венери і Роми. Апполодор різко розкритикував імператорський проект, за що був заарештований і страчений.

На площу Ротонди, де стоїть Пантеон, можна пройти вузенькими і кривими вуличками Риму, повз мальовничу площу Навона. Перед глядачем відкривається величний портик з трьох рядів колон корінфського ордера, що підтримують високий трикутний фронтон. За портиком видно величезний бетонний циліндр, перекритий куполом. Дивлячись на Пантеон зовні, не можна сказати, що ця споруда справляє найбільше враження порівняно з усім, що збудував стародавній Рим. Але, переступивши поріг Пантеона, мимоволі зупиняєшся в захопленні: перед нами розкривається простір незвичайної краси. Власне, усе тут просто. Гігантський купол діаметром 43,5 м перекриває круглий зал. Підлога з мармурових різнобарвних плит розчленована на квадрати і круги. Площа підлоги 1500 м2. Циліндричну стіну поділено на два яруси. У нижньому — ніші, де стояли статуї, верхній було обкладено мармуровими панелями. Жовті, рожеві, коричневі, зеленуваті тони мармурів створювали теплу кольорову гаму. Усе навколо ніби було оповите золотистим серпанком. Але головне — це купол. Він вільно лежить на міцних стінах. Його ніщо не прикрашає. Просто над ним звелися вгору величезні ребра бетонної кесонної конструкції. Його горизонтальний розпір гаситься в самій конструкції. Тому велика товщина купола внизу, поступово зменшується вгору. Зодчі майстерно зменшили вагу купола, розчленувавши його кесонами і використавши у верхніх його частинах щебінку з легких матеріалів. З висоти 42 м через отвір купола діаметром 9 м ллється потік сонячних променів, які відсвічуються на поверхні мармуру і розбризкуються на всі боки. Такого купола стародавній світ не знав. Навіть візантійські майстри, великі спеціалісти по спорудженню куполів, не змогли його перевершити. При всій раціоналістичності ідеї художня виразність Пантеона надзвичайна. Усі його частини перебувають у цілковитій гармонії: Пантеон — це натхненний витвір митця, гімн людському розуму.

Пантеон не змогли зруйнувати ні люди, ні часи. Лише у середні віки він був перетворений на церкву, а згодом став усипальницею італійських королів. У невеликій ніші видно скромну плиту, на якій — букет червоних гвоздик. Це могила великого митця епохи Відродження — Рафаеля Санті.

ТЕМП’ЄТТО

У цій невеликій споруді з винятковою яскравістю втілилися основні риси Відродження — одного з найважливіших етапів історії світової архітектури. Цей етап настав наприкінці XV — початку XVI ст., коли центр ренесансного мистецтва і архітектури перемістився з Флоренції у Рим, коли відбулася криза в італійських містах-республіках і папська влада, зміцнюючи свої позиції, почала використовувати творчість ренесансних митців в інтересах римсько-католицької церкви. Владики церкви носилися з ідеєю перетворити Рим у столицю світу і проводили в ньому велике будівництво.

Формування нового стилістичного напряму було пов'язане насамперед з творчістю великого італійського архітектора Донато Браманте (1444-1514 рр.), що посів перше місце серед зодчих того часу. Браманте з великим хистом застосовував монументальні особливості центричної композиції споруд та масштабні співвідношення для того, щоб споруди здавалися більшими, широко використовував форми античної ордерної системи. Стиль, створений ним, іноді називали «грендецца», або «бромантеско».

Браманте народився у невеликому тосканському місті Ферміньяно, поблизу Урбіно. Працював спочатку у Флоренції, а потім, разом із своїм другом Леонардо да Вінчі, на службі в герцога Сфорца у Мілані. Між іншим, на стіні трапезної монастиря Санта Марія делла Грація, де працював Браманте, Леонардо да Вінчі написав свою славетну композицію «Тайна вечеря». Після взяття Мілана французами Браманте їде в Рим, де виконує численні замовлення папи і римської знаті. У 1502 р. він збудував у дворі монастиря Сан П'єтро ін Монторіо невеликий храм — темп'єтто, що за своїми формами, композицією і пропорціями є настільки досконалим, що по праву вважається одним з найвизначніших шедеврів світової архітектури. Пагорб Монте Джіаніколо височить над правим берегом Тібра. Звідти відкривається чудовий краєвид на Рим. На вершині пагорба стоїть монумент Гарібальді, а за ним у зелені дерев ховаються стіни монастиря Сан П'єтро. Монастирські ворота ведуть до проїзду, звідки можна потрапити на невеликий двір, оточений аркадами. У центрі двору стоїть темп'єтто. Храм знизу оперізують три круги дуже пологих сходів. На невеличкому цоколі — кругла колонада тосканського ордера. Двоярусна центральна частина здіймається над балюстрадою і завершується напівсферичним куполом з високим декоративним «ліхтарем». Уся композиція побудована на ефекті перспективного сприймання кіл: круглі сходи, антаблемент колонади, балюстрада, карниз верхньої частини, скорочуючись під різними кутами до точки зору, паче плинуть у коловому русі, що його зупиняє вертикаль ліхтаря.