Сторінка
2
І тим не менше у контексті згаданої вище ''великої інвентаризації'' нам видається вкрай необхідним зібрати докупи навіть ці бліді тіні архітектурної геніальності, бо це суттєво доповнює наші уявлення про розвиток архітектури як в Україні, так і в усьому регіоні Центрально-Східної Європи.
Отже, надійшов час і нам порахувати свої втрати й осмислити їх. Для того, щоб ці підрахунки мали якийсь сенс, ми перш за все маємо чітко визначити, який об'єкт архітектурної спадщини можемо вважати втраченим. Наскільки повною має бути його руйнація?
Для нас це питання має не теоретичний, а суто практичний інтерес. Бо коли з 1996 року в Україні на державному рівні постало питання про відтворення втрачених пам'яток, одразу ж з'явилися різні чудернацькі пропозиції, зокрема й відтворювити ті пам'ятки, які зовсім не були втраченими чи зруйнованими. Це була давно відома у формальній логіці класична ситуація використання неточних імен. Тому постала нагальна потреба знайти чітке, логічно несуперечливе визначення: що таке втрачена споруда (пам'ятка). Ми запропонували своє визначення, яке після деяких дискусій, зрештою, стало загальновизнаним і було формально узаконено постановою Кабінету Міністрів України у 1999 році. Воно формулюється так: втраченою вважається споруда, понад 50 відсотків наземної частини якої втрачено.
Укладаючи каталог втрачених об'єктів архітектурної спадщини, ми опрацювали методику відбору цих об'єктів за трьома принципами.
По-перше, кожний об'єкт повинен мати високу міру історико-культурної цінності, а саме - відповідати бодай одному з таких критеріїв: справити значний вплив на розвиток культури, архітектури, містобудування, мистецтва впродовж тривалого історичного періоду; бути безпосередньо пов'язаним з історичними подіями, розвитком ідей, видатними особами, які справили визначальний вплив на перебіг національної історії, розвиток культури і мистецтва; репрезентувати шедевр творчого генія, бути етапним твором видатних архітекторів чи інших митців;
бути унікальним витвором зниклої культури чи мистецького стилю.
Цей перший принцип означає, що у разі збереження об'єкт, який відповідає цим критеріям, був би включений до Державного реєстру нерухомих пам'яток України як пам'ятка архітектури національного значення. Іншими словами, без цих об'єктів неможливо уявити собі історію української архітектури.
По-друге, об'єкт має бути якщо не цілковито знищеним, то принаймні зруйнованим, тобто понад 50 відсотків наземної частини його має бути втрачено.
По-третє, ми повинні чітко уявляти собі, як той об'єкт виглядав. А для цього неодмінно має бути відповідна джерельна база у вигляді старих світлин, малюнків, гравюр, літографій, обмірних чи проектних креслеників, докладних описів, матеріалів досліджень тощо.
Саме виходячи з цих принципів ми, провівши відповідні дослідження, відібрали 396 об'єктів для сформованого нами Довідника втрачених об'єктів архітектурної спадщини. Хочемо зазначити, що ми цілком свідомо не включили такі об'єкти, як Успенський собор у Крилосі біля Галича чи давньоруські храми у Переяславі, Благовіщенську церкву в Чернігові, рештки якої розкопав свого часу академік Б.Рибаков, чи храми й базиліки Херсонеса Таврійського тощо. Для всіх цих об'єктів характерний брак відповідної джерельної бази. Ми не знаємо і ніколи не знатимемо достеменно, як вони виглядали. А гіпотетичні реконструкції різних фахівців на підставі описів чи інтерпретації рештків підмурків - надто ненадійна база для історико-архітектурної науки.
Так само, але виходячи з іншої засади, ми ігноруємо такі архітектурні споруди, як деякі неоковирні витвори київських архітекторів Є.Єрмакова і В.Ніколаєва кінця ХІХ - початку ХХ століть, які за архітектурно-художнім рівнем не могли б претендувати на статус пам'ятки.
До Довідника ми включили також близько десятка об'єктів, які досі значаться у державних переліках як пам'ятки архітектури національного значення (замки в Галичі й Корці, кам'яниця в Любечі тощо). Це - пам'ятки або ж цілковито зруйновані в останні роки, або такі, що перебувають у стані руїни, коли понад 50 % наземного об'єму втрачено. Деякі з таких пам'яток були включені 1999 року до Програми вiдтворення видатних пам'яток iсторiї та культури України й на кінець 2001 року успішно відреставровані (Володимирський собор у Херсонесі).