Сторінка
1

Палацово-парковий ансамбль у Качанівці

Садиба в Качанівці - нині селищі Ічнянського району Чернігівської області - сформувалася в середині XVIII - наприкінці XIX століття. Розташована вона на південно-західній околиці села на двох рівнях. На верхньому плато містяться сам палац із двома флігелями і вежею, які утворюють курдонер - парадний двір, альтанка М.Глинки, два корпуси служб та Георгіївська церква. У регулярно розпланованому парку - могили Г.Честахівського, О.Агіна, М.Гарама, пам'ятник Т.Шевченкові, а також окремі житлові й господарські будівлі. Нижній рівень - це ландшафтний парк із 12 ставками, павільйоном, парковою скульптурою, містками, "руїнами", амфітеатром. Територію площею близько 560 га нині обмежують автомобільна дорога та каскади ставків.

Ансамбль розвивався протягом 150 років, неодноразово перебудовувався, змінювався його обсягово-просторовий устрій. Садиба заснована в першій половині XVIII століття. Першим власником її був Ф.Болгарин. У нього садибу купив придворний співак Ф.Коченовський, від якого її успадкував родич, майор М.Коченовський. Від їхніх прізвищ походить назва маєтку. У 1771 - 1808 роках Качанівкою володіли генерал-фельдмаршал граф П.Рум'янцев-Задунайський та його син О.Рум'янцев, у 1808 - 1824 -Г.Почека, 1824 - 1853 - Г.Тарновський, 1853 - 1866 -В.Тарновський, а в 1866 - 1897 роках власником садиби був його син - славетний колекціонер Василь Тарнов-ський-молодший. Після нього протягом 20 років, аж до 1919-го, садибою володіли послідовно цукрозаводчики Харитоненки, князі Урусови, М.Олів.

З качанівською садибою пов'язані імена видатних представників української та російської культури. У різний час тут жили й працювали Тарас Шевченко, Микола Гоголь, Марко Вовчок, художники Микола Ге, Ілля Рєпін, Михайло Врубель, Василь Штернберг, Володимир Орловський, Олександр Кунавін, Олександр Агін, Іван Пряниш-ников, брати Костянтин і Володимир Маковські, композитори Михайло Глинка, Семен Гулак-Артемовський, вчені Михайло Максимович, Василь Горленко, Дмитро Яворницький та інші.

За більшовицького правління в садибі містилися різні заклади - дитячий будинок, санаторії тощо. Внаслідок варварського господарювання не збереглася частина споруд ансамблю, значною мірою втрачені декор інтер'єрів, умеблювання, спотворено ландшафтний парк. Та навіть те, що збереглося, визнається найкращим зразком палацової садибноГархітектури кінця ХУІІІ-ХІХ століть.

Реставраційні роботи розпочалися тут 1974 року. А в 1981 році ансамбль оголошено Державним історико-культурним заповідником. Підпорядковується Міністерству культури і мистецтв України. Ансамбль дійшов до наших днів у стильових формах класицизму й історизму (неокласицизм). Споруди змуровані з цегли, частково - дерев'яні з цегляним обличкуванням. Розпланування садиби регулярне (верхнє плато). Композиція її має чітку осьову будову з орієнтацією захід - схід.

Палац, який є чільним елементом ансамблю і якому композиційне підпорядковано інші елементи, спорудив 1771 року український будівничий Максим Мосцепанов (Мосципанов) за проектом московського архітекта Карла Бланка. Фахівці, що досліджували палац, опрацьовуючи проект його реставрації, налічують п'ять будівельних етапів:

1771 - 1780-і і роки - зведення палацу й флігелів в архітектурних формах, перехідних від бароко до класицизму;

1808-1824 - перебудова палацу в стильових формах класицизму з добудовою флігелів;

1824-1866 - внутрішні перебудови;

1866-1897 - зведення водонапірної вежі;

1897-1917 роки - обмурування дерев'яних стін палацу цеглою, збільшення габаритів бані, переоздоблення інтер'єрів.

Споруда дійшла до нас у стилістичних формах класицизму з деякими елементами, властивими добі історизму. Вона цегляна, другий поверх дерев'яний, обмурований цеглою. В опорядженні інтер'єрів використано червоне дерево, дуб, природний і штучний мармур, поліхромну метлахську плитку, кольорове скло.

Палац має симетрично-осьову композицію. Він прямокутний у плані з трьома ризалітами з паркової о боку. Загальні габарити в плані - 73х21 м. На чоловому фасаді під прямим кутом до центрального корпусу прилягають два одноповерхові флігелі, завдяки яким палац зберігає традиційну подібну форму плану. Центральна частина увінчана півсферичною декоративною банею на високому рустованому циліндричному підбаннику, яка акцентує не тільки головну вісь будівлі, а й композиційну вісь усього паркового ансамблю, що дуже добре показано на хрестоматійно відомому полотні Василя Штернберг а з Національного художнього музею. Ребристу баню увінчує невеликий оглядовий майданчик, огороджений металевими Ґратами. Підбанник має овальні вікна, облямовані профільованими лиштвами. Центральна частина головного фасаду палацу підкреслена глибокою лоджією на два поверхи, обмеженою наріжними пілонами і чотириколонним портиком доричного ордера, що несе антаблемент з тригліфами й розетками в метопах.

Завершується портик складним за композицією ступінчастим фронтоном, до якого прилягає з обох боків парапет-балюстрада, прикрашена вазами. Обабіч центральної частини фронтону - скульптури, а в центрі - барельєфна композиція, обмежена спареними пілястрами, що несуть антаблемент і трикутний фронтон. Стіни головного фасаду декоровані рустом. Віконні прорізи прямокутні, на другому поверсі вони увінчані прямими сандриками й ліпними прикрасами.

Розкрепування головного фасаду акцентовані тридільними вікнами з ліпним і профільованим декором. Під вікнами другого поверху - балюстрада фальшивого парапету. Парковий фасад близький за архітектурним вирішенням до головного, але трактований мальовничіше. У центрі - шестиколонний портик тосканського ордера, увінчаний трикутним фронтоном, у тимпані якого -барельєфне ліплення рослинного характеру. Ризаліти й причілки оперезані колонадою на рівні першого поверху, яка несе основну терасу другого поверху з ажурною металевою огорожею. Їм відповідає балкон другого поверху в межах портика. Ризаліти на рівні першого поверху скруї пені, другого - п'ятигранні.