Сторінка
1

Катедра св. Софії в 1920 - 1940 роках

Лише з початком українських визвольних змагань 1917 - 1919 рр. і з часу створення української незалежної держави стали можливі глибші досліди св.Софії Київської, якими керував з 1917 року Центральний Комітет Охорони Пам'яток Старовини і Мистецтва у Києві, а з 1918р - Всеукраїнська Академія Наук. Протягом цього часу провадилось детальне фотографування храму св. Софії (зовні і всередині). Дуже цінні світлини виконали Н.Негель, С.Аршеневський, М.Макаренко та Ю.Красицький.

Катедра св. Софії зазнала чималих пошкоджень під час російського нападу на Україну, а саме - на початку 1918 року, коли російсько-большевицьке військо під командою Муравйова, підступивши до Києва, стало нещадно руйнувати його гарматними набоями. Московські нападники не порахувалися навіть з тим, що уряд Української Народної Республіки оголосив місто вільним (з огляду на його дорогоцінні архітектурні пам'ятки) й залишив Київ.

Гарматний вогонь, умисне большевиками спрямований на найвизначніші старовинні будови столиці (коло 200 - 250 гарматних попадань), зруйнував дощенту дорогоцінні колекції з українського мистецтва разом з будинком президента УНР - проф. М.Грушевського, колекції архітекта В.Кричевського (батька) та ін. Наслідком обстрілу були жахливі пошкодження в районі старокняжого Києва й на Печерському. З кількох десятків набоїв, що розривались на старовинних стінах Золотих воріт, в районі Десятинної й Андріївської церков, на стінах Михайлівського манастиря тощо, декілька попало в кол. Трапезну церкву Софійського манастиря, в Софійську дзвінницю й катедру св. Софії. Один з набоїв влучив в стіну давнього вівтаря катедри. На щастя, мозаїки уціліли, хоч місцями повідставали від стіни й частинно обсипались. Під час повторного большевицького обстрілу (в жовтні 1919 р.) гарматний набій пробив західню стіну над хорами.

На початку совєтської влади безпосередню науково-дослідчу роботу при катедрі св. Софії продовжували такі інституції, як Софійська Комісія Всеукраїнського Археологічного Комітету Всеукраїнської Академії Наук, Музей Архітектури Всеукраїнського Музейного Городка та Центральна Краєва Інспектура для охорони пам'яток мистецтва. В цей час також виконувались фотографування катедри І.Моргілевським, Д.Демуцьким, М.Скрипником та І.Сталинським. Наслідком наполегливої і плянованої діяльности цих закладів, з допомогою державних асигнувань і приватних пожертв, проведено ремонт храму та укріплення його західньої стіни, що була пробита гарматним набоєм під час обстрілу Києва в 1918 р. большевиками. Крім того, частково відчищено з-під олійного замалювання XIX стол. давні фрески, промито і укріплено мозаїки, закріплено тинк з фресками у хрищальні тощо. (Ці роботи провадив маляр М.Бойчук 1919 р.). Разом з цим провадились роботи над дослідженням первісної архітектури храму (зондаж і часткове очищення від зовнішнього тинку стін), детальні обміри, реконструкція давньої підлоги та ін. Одночасно налагоджується видання окремих статтей і більших розвідок про храм св.Софії.

Проте поряд з науково-дослідчою роботою дедалі міцніюча совєтська влада уперто здійснює свої агітаційно-антирелігійні настанови. З 1934 р. служби Божі в св.Софії заборонено. Совєтські офіційні путівники-інструкції говорять про причину цього зовсім недвозначно, а саме:

„ . на протяжении многих лет собор был не только центром религиозного обдуривания масс, но одновременно й контрреволюционньїм гнездом, где были сконцентрированы все черные силы реакции ."

І далі:" . Во время великой октябрьской социалистической революции попы проводили в Соборе агитацию против коммунистической партии, советской власти, провозглашая многолетия власти украинской буржуазии - Центральной Раде".

Або" .в 1920 г. в Соборе была основана автокефальная церковь, где петлюровские офицеры в рясах проводили свою подлую работу, направленную на отрыв Советской Украины от Советской РОССИИ…"

Отже, боячися саме останнього, большевики від "имени трудящихся масс" і за постановою партії та уряду позбавлюють св. Софію її прямого призначення, перетворивши її на державний архітектурно-історичний заповідник - "Софійський музей", де науково дослідча робота щільно поєднувалась з агітаційно-антирелігійною.

Після офіційного закриття служб Божих в Софійській катедрі (а також майже у всіх храмах і монастирях України), духівництво Української Автокефальної Православної Церкви на чолі з бл. п. митрополитами Василем Липківським і Миколою Борецьким було заслано на далекі каторжні роботи або й фізично знищено як "носіїв релігійного дурману". Протягом короткого часу було репресовано двох митрополитів, тридцять єпископів, тисячі священиків і десятки тисяч вірних.

Поряд з цим совєтський уряд почав конфіскувати найкоштовніші церковні речі з храму св. Софії (як і взагалі з усіх храмів та музеїв України). Вилучені (ніби для потреб індустріялізації СССР та на допомогу голодуючим Поволжя) церковні дорогоцінності випродувалися владою за кордон, а золоті та срібні речі, серед яких були здебільшого високомистецькі твори, перетоплювались на злитки "цветного металла". Спротив наукових та музейних робітників цьому нечуваному вандалізмові нічого не допоміг, а привів до страшних репресій. Українські мистецтвознавці - професори Ф.Ернст, Д.Щербаківський, М.Макаренко та ін. заплатили за цей спротив своїм життям, а багато інших були репресовані. На їх місце були призначені люди з комуністичної партії. Решта застрашених музейних робітників вже не відважувалась боронити своїх мистецьких скарбів, і внаслідок цього загинула дорогоцінна збірка речей з софійської архиєрейської ризниці (т.зв. скарбця), в якій знаходились такі високовартісні реліквії, як:

кипарисний в сріблі хрест митрополита Макарія (XV стол.); шестираменний хрест з іменем Феодосія; рельєфний, з розп'яттям хрест митрополита Іосифа Тукальського; панагія з розп'яттям і головою Предтечі; панагія у вигляді орла, над яким янгол держить корону (XVIII ст.); панагія Гедеона Четвертинського з чудовим яхонтом; панагія Рафаїла Заборовського (з брильянтами та рубінами) і Самуїла Миславського (1784р.). На одній різьбленій з кости панагії стояв напис: "року 1580 Гедеон (Балабан) єп. Львовський". Крім цього, в ризниці були коштовні золоті і оковані золотом митри, прикрашені до-рогоцінним камінням, коштовні Євангелії XVII-XIX ст. в розкішних оправах та ін.