Сторінка
2

Нове явище у словникарстві

Не залишаються поза увагою укладачів УЛСД великі бібліотеки (зокрема бібліотека конгресу США, в якій майже 70 тисяч українських книжок), літературні премії — державні, міжнародні, різних громадських і приватних фондів.

У довіднику названі імена тих, хто писав історію української літератури, творив історію українського літературознавства. Окрім того, УЛСД містить майже всі терміни і поняття з теорії літератури й фольклористики. Щодо імен фольклористів, то слід було назвати німця Боденштедта, який у 1845 р. видав збірку українських народних пісень у перекладах німецькою мовою "Поетична Україна" і віщував: “Україна стане новою Елладою”. А наш сучасник Г. Нудьга зібрав величезну кількість доказів щодо поширення українських мелодій серед народів світу. Його теж немає у словнику.

Звичайно, УЛСД задуманий в одному томі, тому до нього не можна підходити з мірками енциклопедії. Не міг він, наприклад, відобразити всю багатовікову історію заборон української мови, але Валуєвського циркуляру 1863 р., який гласив: "Украинского языка не было, нет и быть не может" — випускати не слід було, бо ж і сьогодні у власній країні маємо таких недругів.

Ще одне суттєве міркування. В УЛСД подано лише єдине тлумачення поняття “міф”, яке дозволялося в радянський час, бо матеріалістична наука не визнавала участі підсвідомості у творчому процесі. Сьогодні чи не всі літературознавці визнають, що міф — це інтуїтивно-емоційне мислення, і застосовуючи підходи зару­біжних учених до наших митців, припускаються грубої помилки: вони ігнорують такі важливі чинники, як етнопсихологія та етноестетика. Це, зокрема, характерно для книжки "Шевченко як міфотворець" Г. Грабовича, стаття про якого є теж у довіднику.

Позитивними рисами УЛСД є і такі елементи: до багатьох ста­тей вказуються адреси сайтів у Інтернеті, завершується лексикон алфавітним покажчиком.

А загалом "Універсальний літературний словник-довідник" — це те, що сьогодні конче потрібне старшокласникам, студентам і вчителям-філологам.