Сторінка
3

Мовна політика України на сучасному етапі

Така ситуація з розбалансуванням та розпорошенням повноважень підтверджує відсутність чіткого державного механізму управління всебічним розвитком і функціонуванням української мови. Тобто, в державі немає єдиного органу, який би на постійній основі займався організацією, координацією та контролем за функціонуванням та розвитком української мови. І цю ситуацію ніхто не спішить виправляти. У рішенні, прийнятому ще у 2004 році на спільному засіданні колегій Державного комітету телебачення і радіомовлення України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства культури і мистецтв України, зазначалося, що підготовлено проекти постанов Кабінету Міністрів України "Про Раду з питань мовної політики" та "Про утворення Державного департаменту мовної політики". Але ці проекти так і лишилися на папері, відповідних постанов не схвалено й донині.

Залишаються поки-що на папері й більшість вимог Парламентських слухань "Про функціонування української мови в Україні", які були про ведені у травні 2003 року. Зокрема, в них пропонувалося Президенту України: створити у структурі центральних органів виконавчої влади центральний орган виконавчої влади з питань мовної політики; створити консультативно-дорадчу раду з питань мовної політики, підзвітну Президентові України, включивши до її складу провідних фахівців – представників галузевих інститутів Національної академії наук України; Кабінету Міністрів України створити у своїй структурі управління з питань мовної політики.

Як наслідок, за відсутності центрального органу виконавчої влади з питань мовної політики, втрачено контроль над мовною ситуацією в державі. Проведення окремих заходів держав ними органами не відповідають вимогам сьогодення, не задовольняють інформаційні та духовні потреби українців, у тому числі й тих, що живуть за кордоном.

Звіт Рахункової палати України "Про результати аналізу виконання Комплексних заходів щодо всебічного розвитку та функціонування української мови, планування та використання коштів Державного бюджету України на їхнє впровадження", зроблений у 2003 році, підтвердив повний провал державної політики у цьому напрямку. Висновок цього ґрунтовного дослідження говорить сам за себе. Зацитую його: "Як свідчать матеріали здійсненого аналізу, держава в особі центральних органів виконавчої влади, а саме: Кабінету Міністрів України та підпорядкованих йому відомств і організацій, не виконувала положення статей 10 та 12 Конституції України щодо забезпечення всебічного розвитку і функціонування української мови у всіх сферах суспільного життя на всій території України та задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави."

Єдиним, хто є послідовним у відстоюванні своїх інтересів у мовному питанні це наш північний сусід. З боку Росії відбувається постійний моніторинг мовної ситуації у нашій державі. Поза увагою не залишається жоден, навіть найобережніший, крок у зміцненні позицій української мови. Це означає лише одне: збереження і зміцнення позицій російської мови належить до сфери стратегічних інтересів Росії.

У минулому році Держдума Росії та чимало інших представників владних структур цієї країни здійняли просто таки ґвалт з приводу рішень Національної ради з питань телебачення та радіомовлення щодо нових умов ліцензування телеканалів та радіостанцій. Ішлося про забезпечення належного обсягу телерадіомовлення українською мовою. Президент Кучма тоді заявив, що рішення Національної ради "мають бути при веденими у відповідність до Основного Закону". І це в той час, коли саме Конституція встановлює державність української мови.

Нещодавно ми знову почули реакцію з боку зовнішньополітичного відомства Росії щодо переходу судочинства в Україні на державну мову. Ось окремі цитати з коментарю: "Перехід українського судочинства виключно на державну мову завдає утисків майже 20 мільйонам російськомовних громадян України", це відбувається "в руслі неблаговидної кампанії навколо російської мови в Україні". На нинішній жовтневій сесії ПАРЄ делегація Держдуми підняла питання "про те, що "право російськомовного населення на отримання освіти Україна не гарантує в повному обсязі", висловлювалася стурбованість у зв'язку із намірами перевести навчання у школах Криму на українську мову та витісненням російської мови з інформаційного простору. І це в той час, коли ледь животіє єдина в Криму україномовна газета "Кримська світлиця".

Переконаний, що такі заяви наших сусідів робляться тому, що ми самі це дозволяємо. Більше того, тут, у середині країни, російська мова має таких захисників, які вже сьогодні готові її зробити якщо не другою державною, то офіційною, що, як не крути, за своїм змістом є одним і тим же.

У час, коли українська мова переживає досить непростий період свого утвердження, продовжується принизлива практика переходу урядовців та навіть Президента України на російську мову під час візитів до нашого північного сусіда. Але ще жодна російська делегація не переходила на українську мову, перебуваючи в Україні. Ще більш незрозумілим є перехід можновладців на російську мову в містах України, як це вони роблять, перебуваючи у Донецьку, Дніпропетровську, Сімферополі.

Наші керманичі повинні усвідомити, що становлення України як незалежної держави залежить не лише від її економічного стану, але й від становища державної мови в ній. Держава має бути зацікавлена у домінантній позиції української мови. Вона зобов'язана генерувати, підтримувати й поширювати українське мовне середовище.

А поки що ми втрачаємо можливості. З кожним роком ситуація буде погіршуватися, а не поліпшуватися. Скоро стане дорослим перше покоління незалежної України. А якою мовою воно говоритиме? Питання дерусифікації було би простіше вирішити, якби представники найбагатших та найвпливовіших сімей України не показово, а насправді перейшли на українську мову. Якби це зробили кумири нації Андрій Шевченко, брати Клички, адже зуміли опанувати німецьку і англійську для спілкування в тих країнах, в яких вони працюють. Це вплинуло б на ліквідацію ще існуючих стереотипів про непрестижність, неелітарність української мови.

І все ж таки маємо численні прояви громадської ініціативи. Наприклад, для поширення української мови такі співаки, як Руслана, Олег Скрипка, Вакарчук зробили набагато більше, ніж усі гілки влади, разом узяті.

Керівництво держави повинно наважитися та раз і назавжди зняти мовне питання в Україні. Українській мові у державотворчому процесі України має бути відведена провідна роль. Вона повинна стати повновартісною мовою нації і держави, потужним знаряддям українського націє- і державотворення. Врешті, виконати головне своє завдання консолідації українців – етнічної і політичної нації, піднесення їх до рівня сучасних цивілізованих державних народів.