Сторінка
7
Тим часом адміністрація найчастіше намагається самотужки вирішувати виробничі проблеми, одноосібно відповідаючи за наслідки своїх дій. Особливо це відноситься до приватних підприємств, де більшість керівників (більш 58 процентів) відзначили, що тільки директор і адміністрація несуть відповідальність за господарські невдачі.
Як показало обстеження, у даний час ні традиційні, ні знову утворені профспілки не володіють достатньою силою , щоб захистити працівників від зубожіння і правового нігілізму. Знову створені профспілкові групи звичайно складаються з кількох осіб, що залежать від волі “роботодавця”, і бояться втратити роботу.
Профспілкові комітети домагаються деяких поступок з сторони адміністрацій підприємств для своїх членів, але роздрібний характер протестів не робить помітного впливу на покращення положення найманих працівників у України [11, с. 474].
Та й взагалі про яку рівноправність соціальних партнерів може йти мова, якщо керівники підприємств лише на 8,5 відсотка вважають, що профспілка захищає їхніх працівників. Це знову підтверджує той факт, що керівництво підприємств не бачить в профспілках реальної сили, здатної їм протистояти. Директор на підприємстві - і роботодавець, і захисник інтересів найманих працівників одночасно. Під крилом “директорського захисту“ у багатьох працівників виникає страх залишитись без роботи що не дивно .Цей страх не дозволяє багатьом працівникам активно пручатися сваволі адміністрації і змушує погоджуватися з порушеннями їхніх трудових прав, що виявляються й у затримках заробітної плати, і в її зменшенні, і в погіршенні умов праці .Більшість працівників не готові до відстоювання своїх інтересів, вираженню своїх претензій до керівництва, тому що не мають необхідної інформації, як треба поводитися у випадку обмеження їхніх законних прав. Все той же страх втратити роботу не дозволяє працівникам вступати у відкриті конфлікти з адміністрацією. Навіть у випадках грубих порушень адміністрацією трудових прав тільки незначна частина працівників звертається в судові інстанції. Це говорить про безсиллі і трудовому безправ'ї працівників. А найчастіше вони і не знають своїх прав. Бувають випадки, коли на підприємствах складають колективні договори, а працівники не знайомі з їх змістом.
На підставі викладеного зовсім очевидно, що профспілкам країни пора чітко визначитися з приводу того, як вести себе у випадку сваволі з боку адміністрації,( найбільше це стосується приватних підприємств) і як захищати права й інтереси найманих працівників.
Які ж шляху підвищення ефективності діяльності профспілок і їхньої ролі не тільки в захисті прав і інтересів найманих працівників, але й в області встановлення і покращення умов праці?
3.2. Профспілки, як один з гарантів розвитку середнього і малого бізнесу
Як я уже відзначав криза профcпілкового руху в перехідний період неминучий. Не обійшли труднощі перехідного періоду і Білоцерківський міськком профспілки працівників середнього і малого бізнесу.
Наприкінці 90-х років функції міськкому були досить широкі. Профспілка керувала фондом соціального страхування, у штаті були технічні і правові інспектори. Кошти, що збирались, з соціального страхування дозволяли всім працівникам виплачувати по лікарняним аркушам зарплату в розмірі 100 % незалежно від безперервного стажу роботи., втому числу і працюючим за сумісництвом.
Позиція профспілки ґрунтувалася на тім, що якщо на фонд зарплати сумісників нараховуються внески по соціальному страхуванню, що, працюючі на декількох роботах втрачають більше сил, енергії, здоров'я, то вони повинні одержувати на відновлення сил 100 %, якщо, звичайно, кошти профспілки дозволяють. Такими коштами профспілка була забезпечена, чого не можна було сказати про інші профспілки. Але після відокремлення фонду соціального страхування від профспілок ситуація повністю перемінилась.
Профспілка в інтересах працюючих будувала бази відпочинку, фінансувала розвиток фізичної культури і спорті, надавала матеріальну допомогу (медикаменти, побутова техніка і т.д.).
В даний час функції профспілки фактично скоротилися до правозахисних. Незважаючи на це, міськком не падав духом, став діяти гнучкіше, творчо підходячи до рішення питань залучення в профспілку нових членів. Не форсуючи подій, міськком спочатку став надавати допомогу окремим підприємцям по захисту їхніх прав і інтересів, коли в них виникали трудові конфлікти з міською адміністрацією та іншими органами влади і управління, а також іншим фізичними і юридичними особами. В міру росту кількості виграних профспілкою трудових суперечок і зміцнення її авторитету збільшилося і
число підприємців, що прагнуть стати членами профспілки працівників середнього і малого бізнесу.
В даний час підприємці через громадський благодійний фонд “Допомога”, створений при обласному комітеті профспілки працівників середнього і малого бізнесу, можуть створювати нові робочі місця і реанімувати старі, що існували. Користь від створення виробництва в місті
Мабуть зрозуміла кожному, адже у виграші виявляються усі: і виправна установа Департаменту виконання покарань, яка знаходиться в нашому місті , з якою укладені угоди про виробництво кухонного принаддя, ремонт транспортних засобів тощо, і самі підприємці. До цього залишається додати, що в січні 2002 року Білоцерківський міськком профспілки працівників середнього і малого бізнесу звернувся з ініціативою в адміністрацію і до депутатів міста розробити вже найближчим часом програму соціальної реабілітації колишніх ув'язнених. Сам же міськком уже неодноразово виділяв кошти для придбання медикаментів, продуктів харчування і одягу для установ виправних установ.
Завантажити реферат