Сторінка
7

Підстави виникнення трудових правовідносин

Суб’єктивними правами і обов’язками володіє кожний працівник, як учасник трудових правовідносин. Ці права, а до них слід віднести право на працю, на відпочинок і здоров’я і безпечні умови праці, визначають правовий статус працівників. Компонентом врегулювання поведінки працівників в рамках трудових правовідносин є їх трудові обов’язки. До таких обо’язків необхідно віднести сукупність належних дій працівників, що пов’язані з їх участю, особистою працею у здійсненні завдань того підприємства, з яким вони перебувають у трудових правовідносинах. Обсяг і характер трудових обов’язків залежить від багатьох чинників і конкретизуються стосовно до роду роботи (спеціальність, кваліфікація, посади) і особи працівника.найбільш загальні і важливі трудові обов’язки працюючих сформулювані в КЗпП і типових правилах внутрішнього трудового розпорядку. Для загальних обов’язків працюючих у трудових правовідносинах належать: [2]

- виконання обумовленої при влаштуванні на роботу трудової функції,

- тимчасове виконання роботи, що не відноситься до трудової функції працівника за наявності в цьому потребі,

- додержання встановленої міри праці,

- забезпечення належної якості роботи,

- додержання режиму робочого дня,

- додержання правил техніки безпеки, технологічного режиму.

Обов’язок виконання певної трудової функції означає, що працівник у трудових правовідносинах зобов’язаний не до виконання певного трудового завдання, по закінченні якого трудові правовідносини припиняються, а до періодичного виконання певної роботи, що визначається спеціальністю, кваліфікацією або посадою, переважно без визначеного строку.

Як загальне правило, переважно власник або уповноважений ним орган не має права вимагати від працівника виконання роботи, необумовленої трудовим договором. У виняткових випадках, таких як виробнича потреба, необхідність тичасової заміни працівника, в разі простою, власник або уповноважений ним орган може переводити працівників на необумовлену трудовим договором роботу. Але таке переведення можливе тільки на певний визначений законом строк.

Виконання певної трудової функції нормується або кількістю продукції, що має бути виготовлена протягом періоду або часом, протягом якого повинна виконуватись робота. Встановлені норми виробітку, норми часу і норми обслуговування є обов’язковою мірою продуктивності праці.

Працівник вважається таким, що справляється із виконанням своїх обов’язків, якщо вони протягом встановленого часу виконує необхідну для даної роботи норму виробітку. Але від працівника вимагається не тільки вимагання певної роботи у визначеній кількості, а й забезпечення належної якості роботу. Продукція, що виробляється, повинна бути якісною. [9]

Для кожного працюючого правилами внутрішнього трудового розпорядку встановлений режим використання робочого часу. До нього відносяться початок робочого дня, перерви в роботі, раціональне використання часу роботи. Працівник повинен розподілити свою роботу на тривалість усього робочого дня, пристосуватись до загального трудового режиму. Додержання режиму робочого дня дозволяє правильно організувати відпочинок працівників, забезпечеє їм можливість використовувати вільний від роботи час за своїм розсудом. При забезпеченні кількісних і якісних показників своєї праці працівник зобов’язаний дбайливо, економно, ефективно використовувати засоби виробництва, дотримуватись правил техніки безпеки, технологічного технічного режимів. Будь-який відступ від правил технічної експлуатації і технологічного режиму з певним виробничим ризиком. Працівник не має права здійснювати такі дії, які прямо заборонені правилами, проводити будь-які експерименти, хоча б і в інтересах виробництва, якщо проведення їх пов’язане із загрозою для самого працівника і осіб, що його оточують.

До початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган збов’язаний роз’яснити працівникові його права і обов’язки та поінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він працюватиме, небезпечних і шкідливих виробничих чинників, яких ще не усунено, та можливі наслідки їх вплмву на здоров’я, його права та пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору, ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором, визначити працівникові робоче місце, забезпечувати його необхідними для роботи засобами, проінструктувати з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони. Важливим обов’язком власника або уповноваженого ним органу є своєчасна виплатавинагороди за працю, проведення інших виплат, що належать працівниу в зв’язку з виконанням роботи. Системи заробітньої плати працюючих грунтуються на їх зацікавленості в результатах особистої праці. Суб’єктивні права і обов’язки учасників трудових правовідносин реалізуються в трудовому процесі. Вони тісно пов’язані між собою. Окремі з цих прав і обов’язків, що кореспондуються (тобто праву працівника відповідає певний обов’язок власника або уповноваженого ним органу), створює елементи трудових правовідносин різного характеру. Всі особи не можуть існувати без єдиного складного трудового правовідношення.

Чітка регламентація прав і обов’язків учасників трудових правовідносин є основним завданням національного законодавства в ринкових умовах. Основною метою кодифікаційного процесу в трудовому праві постає розроблення нових кардинальних підходів до вдосконалення трудового законодавства. Ці підходи повинні проявлятись у тому, щоб були визначені основні засади регулювання трудових відносин, що мають відтворювати міжнародні правові акти, або відповідати їм. Повинно бути визначене місце правових рішень і керівних роз’яснень ВСУ, як третьої влади, відображені особливості правового регулювання праці окремих категорій працівників. [9]

Розділ ІІ. Зміна та підстави припинення трудових правовідносин:

2.1. Припинення трудових правовідносин з неповнолітніми.

Неповнолітні займають особливе місце в су­спільних відносинах, у виробництві мате­ріальних і духовних благ. Проте їх становище у суспільстві, рівень і ступінь діяльності як в особистих, так і у суспільних інтересах прямо залежить від держави, від того, які умови для соціалізації неповнолітніх вони створюють.