Сторінка
5

Підстави виникнення трудових правовідносин

Особливістю адміністративного акту призначення на посаду є те, що таке призначення здійснюється органом або особою, яка не є стороною трудових відносин, що виникли. Волевиявлення громадянина, якого призначають на посаду, як правило, на збігається у часі з волевиявленням державного органу чи службової особи, якій належить повноваження вирішувати питання про призначення на посаду. Правовий статус вищих службових осіб органів законодавчої і державної виконавчої влади, прокуратури та судових органів регулюється Конституцією України та спеціальними законами України. Прийняття на посаду третьої – сьомої категорії державної служби здійснюється на конкурсній основі, крім випадків, коли інший порядок встановлено законами України. [1]

Основними критеріями класифікації посад державних службовців є організаційно-правовий рівень органу, який приймає їх на роботу, обсяг і характер компетенції на конкретній основі посад, роль і місце посади в структурі державного органу.

Указ, постанова, наказ чи іншої форми акт про призначення на посаду має правостворюючий характер, оскільки особа, що представлена до призначення, не може приступати до виконання обов’язків за посадою до видання цього акта. Акт призначення на посаду разом з попереднім погодженням про заміщення посади створює складний юридичний фактичний склад з юридично неоднорідних актів. Але навіть при послідовному здійсненні всіх передбачених законом актів завершальною ланкою цих юридичних актів є трудовий договір. Вибори на посаду як підстава виникнення трудових правовідносин можуть здійснюватись двома шляхами:

1) проведення прямих, представницькими органами виборів на заміщення певних посад в державних або судових органах;

2) конкурсним відбором кадрів.

Обрання на виборну посаду становить собою найбільш демократичний порядок заміщення посад у різних державних органах. Особливістю, характерною для цієї підстави виникнення трудових правовідносин, є те, що особи чи організації, які проводять обрання, як правило, не відносяться до суб’єктів цих трудових відносин.

Особи обрані на певні посади, в своїй діяльності як правило, підконтрольні органам, що їх обрали, і повинні періодично перед ними звітувати. Обрання проводиться на певний строк, що встановлюється для відповідної посади законом або іншим нормативним актом. Обранням на посаду також становить собою складний юридичний фактичний склад з юридично неоднорідних актів. Перед обранням на виборну посаду з кандидатом проводиться бесіда і досягається згода на заняття цієї посади, в окремих випадках від кандидата вимагається згода на участь у виборах у формі письмової заяви. [9]

Президент України обирається на посаду загальними, рівними і прямими виборами при таємному голосуванні. В такому ж порядку обираються депутати Верховної Ради України, для яких виконання депутатських обов’язків є виконанням основної трудової функції. Вибори депутатів і голів сільських, селищних, районних, міських, районних у містах, обласних Рад регулюються Законом України від 14 січня 1998 року. Виборчий процес здійснюється на принципах вільного і рівноправного висування кандидатів на посаду голови Ради, гласності і відкритості, рівних можливостей для всіх кандидатів у проведенні виборчої компанії, свободи агітації, а також на принципах загального, рівного, прямого виборчого права при таємному голосуванні. Виборними працівниками в Україні є всі судді. Добір кандидатів у суді здійснюється за результатами кваліфікаційного екзамену. Такий екзамен приймається кваліфікаційною комісією, що діє відповідно до Закону України від 2 лютого 1994 року „Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацію і дисциплінарну відповідальність суддів судів України”. Порядок обрання суддів регулюється Законом України від 15 грудня 1992 року „Про статус суддів”.

Особливим порядком підбору цих працівників на посади є конкурс, який дозволяє відбирати на заняття певної посади кращого з претендентів. При конкурсі право підбору працівників належить не керівнику підприємства, колективному органу, який таємним голосуванням вирішує питання хто з претендентів на посаду найбільш відповідає вимогам цієї посади.

Порядок проведення конкурсу для вступу на державну службу регулюється положенням, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Дані про вакансії посад державних службовців публікуються і поширюються через засоби масової інформації не пізніше як за один місяць до проведення конкурсу. Конкурсний порядок заміщення посад практикується в науково-дослідних установах, театрально-видовищних установах. Заміщення посад педагогічних працівників вищих навчальних закладів на конкурсній основі проводиться у випадках, коли іншим шляхом ці посади не можна заповнити. Але обрання за конкурсом – це ще не укладення трудового договору, а лиш підстава для його укладення керівник підприємства за наявності процедурних порушень порядку проведення конкурсу може скасувати його результати і призначити новий конкурс.

Досить складні підстави виникнення трудових правовідносин встановлено для керівників обласних державних адміністрацій, що є органами державної виконавчої влади.

Відповідно до указу Президента України від 21 серпня 1995 року, яким затверджено Положення про області, Київську Севастопольську міські державні адміністрації, голова адміністрації призначається Президентом України з особи, яка вибрана головою відповідної Ради. У даному випадку поєднуються два складних юридичних склади:

- вибори на посаду голови відповідної Ради;

- акт адміністративного призначення обраної особи головою державної адміністрації.

Заступники голови державної адміністрації призначаються актами Президента України за поданням голови адміністрації. Аналогічний порядок призначення на посаду встановлено і для голови районної державної адміністрації, якого призначає Президент України з осіб, обраних головами районних Рад.

Досить поширеною підставою виникнення трудових правовідносин визнавався акт персонального розподілу молодих спеціалістів і молодих робітників після закінчення ними відповідних навчальних закладів. Усі особи, які закінчували вищі, середні спеціальні та професійно-виховні навчальні заклади підлягали персональному розподілу і були зобов’язані відпрацювати після розподілу 2 – 3 роки залежно від виду навчального закладу. Особи, які закінчували вищі і середні навчальні заклади, внаслідок адміністративного акту персонального розподілу набували статусу молодого спеціаліста. Випускники професійно-виховних навчальних закладів набували статусу молодих робітників.