Сторінка
1

Пафос поезiї воєнного лихолiття (за творами Володимира Сосюри)

У грiзнi роки Великої Вiтчизняної вiйни "пiд гул кривавий" на бiй з ворогом йшло й художнє слово, що прирiвнювалося до зброї i дiяло безвiдмовно. Прозовi й поетичнi твори, народженнi духовним пiднесенням, надавали захисникам рiшучостi вiдстояти рiдну землю вiд нападника, разом з бiйцями наближали перемогу. Дiти йдуть, смiються… Матерi з квiтками Гей, радiйте, люди, це наш день прийшов. Вiрю я, так буде, знаю я, так буде, Снiг стече кривавий, у яри, яри… Буде це весною навеснi це буде… Рядки цiєї поезiї Володимир Сосюра написав 10 грудня 1941 року в найтяжчий час Великої Вiтчизняної вiйни, коли радянськi воїни ледве стримували натиск лютого ворога. А поет вже пророкував перемогу! Один за одним вiн створює у листопадi - груднi 1941 року вiршi, сповненi оптимiзму, вiри в силу свого народу, його армiї, яка здолає ворога. Цi вiршi увiйшли до збiрки "В годину гнiву", що з'явилась 1942 року. У воєннi роки В. Сосюра неодноразово звертався до постатi Тараса Шевченка, написавши такi твори, як "Шевченко у Донбасi"(1942), "Син"(1943), "Шевченко з нами"(1943). I це, на мою думку, не дивно: Тарас Григорович став своєрiдним символом України, його життя - приклад служiння своєму народовi. Тому кожен українець сприймав великого Тараса у вiршах Сосюри як свого сучасника, що був на передньому краї лав воїнiв-визволителiв та партизанських загонiв. Поет адресував багато вiршiв населенню тимчасово окупованих районiв України: О, нене, о, брате, о, мати! Страшна на Вкраїнi пора . Дивись . Об сорочку маляти Катюга ножа витира. Цей вiрш "До помсти за нашу Вкраїну" став iлюстрацiєю до листiвки "Прокляття i смерть нiмецьким катам!" Та головне, менi здається, у цьому вiршi - це той оптимiзм i впевненiсть у перемозi, якими палають рядки поезiї, освiтлюють i запалюють душi спiввiтчизникiв, що знаходилися у фашистському ярмi: .Орду розженем ми звiрину, I край наш засяє у цвiту . До помстi за нашу Вкраїну, За страдницю нашу святу! Образ розтерзаної, але нескореної України, яка палає у пожарищах, здригається вiд вибухiв бомб, свiтить ребрами зруйнованих будинкiв, постає з воєнних творiв Сосюри. Серце поета вiдгукувалося болем i стражданням на муки i смерть спiввiтчизникiв, якi вели двобiй з ворогом. Картини боротьби вимальованi поетом з такою безмежною силою виразностi, що менi здається, нiби поет сам був безпосереднiм учасником тих подiй, про якi розповiдає у своїх творах. Часто прообразами його поезiй стають реальнi люди, герої-визволителi, яких знав i подвигами яких захоплювався Сосюра. Показова у цьому планi є поема "Син України"(1942), в якiй постать головного героя змальовано з реальної людини - радянського офiцера Михайла Буйвола, з котрим поет не раз зустрiчався й подарував йому книгу. Безмежна любов до рiдної України, непримиренна ненависть до ворога, оспiвування величних подвигiв захисникiв, вiра в перемогу - таким був пафос творiв Сосюри у грiзну годину вiйни, сповнених життєдай ним оптимiзмом: I сонця радiснеє коло Свiтить нам буде з висоти, Бо не могла iще нiколи Зима весни перемогти.