Сторінка
1

Тема рiдної природи у лiрицi українських поетiв (за поезiями Максима Рильського)

Мабуть найбiльшу насолоду i радiсть, найпалкiшу любов до рiдного краю, до життя викликає спiлкування з природою. Вона завжди чарувала i чарує, хвилювала i хвилює людину. Шепiт голубої води, зелених дiбров, дзвiнкоголосий спiв пташок, запах i розмаїття квiтiв - усе це дорога серцю, нi з чим не зрiвняна природа рiдного краю. У творчостi багатьох українських поетiв значне мiсце посiдає тема оспiвування природи рiдного краю. В поезiї П. Тичини, В. Сосюри, М. Рильського природа - як музика. Тонка, нiжна, неповторна! Вiчно мiнлива i прекрасна. Вона завжди гармонує або контрастує з настроями, почуттями людини. Не випадково, як увертюрою опери, багато письменникiв свої поезiї розпочинають барвистими описами картин рiдної природи. Найвизначнiшим поетом в змалюваннi рiдної природи вважається український поет М. Рильський. У лiричних поезiях вiн тонко вiдчуває красу рiдної природи, художнiм словом умiє намалювати яскраву пейзажну картину. Так, наприклад, у вiршi "Серпень з вереснем стискають" митець створив персонiфiкованi образи лiта й осенi, показав їх уявну зустрiч. Рядки вiрша "Що одна правиця - сонце, друга - мiсяць-молодик" - створюють картину вечора, коли сонце зайшло i його променi схрещуються з мiсяцем-молодиком. Одночасно це художня паралель до серпня i вересня, якi подають один одному руки. У вiршi є свiй лiричний сюжет, який передає наростання переживань поета чи лiричного героя. Якщо на початку змальована картина осенi, яку поет сам бачить, то далi вiн вже уявою своєю домальовує неосяжнi простори нашої землi, де працюють невтомнi в iм'я людини i людства трудiвники. Багата роздумами про труд, мистецтво, людське життя книга Максима Рильського "Троянди й виноград". Вiршi, в яких зображується природа, - це своєрiднi алегоричнi паралелi до людського життя: Чом же ласкава така i красива, Квiтко нещасна, ти житу шкiдлива? ("Лист до волошки") У творчостi Максима Рильського визначне мiсце посiдає пейзажна лiрика. "Природа i її краса, - говорить поет, - повсякчасно супроводить лiтературу i мистецтво, протягом багатьох столiть становлять незмiнну i дуже важливу складову частину поезiї, живопису, музики". Вiрш "розмова з другом" поета - це художнє вiдкриття прекрасно го в природi, змалювання нiжної i чуйної душi людини-творця, яка не лише вiдчуває красу рiдної природи, зазнає втiхи вiд неї, але й змiнює, збагачує її в iм'я щастя всього народу. У вiршi створено яскравий малюнок лiсу в пору весняного розквiту, коли з найбiльшою силою розкривається людям його краса. Лiс у вiршi автора - це образ уособлення. Вiн виступає як друг, з яким веде розмову лiричний герой твору, слухає його "лiсову пiсню", милується його красою. Рослинне багатство українського лiсу, його рiзнобарвна краса i чудова музика чарує лiричного героя. Поет живописує словом, створює зоровi i слуховi образи, якi викликають рiзнi психологiчнi переживання, викликають захоплення красою природи, її вiчно мiнливим життям. В "оживленнi" лiсу важливу роль вiдiграють красивi тропи - метафори й уособлення. Лiс зустрiв мене як друга Тiнню вiд дубiв крислатих Смутком бiлої берези, що дорожчий нам за радiсть . Тут знайшли яскраве художнє втiлення iдеї народної естетики - утвердження єдностi краси природи й людської працi. Вiрш завершується полум'яним закликом поета-патрiота, поета-гуманiста: розумно користуватися багатством природи, берегти її красу, постiйно i наполегливо працювати над її вiдновленням, бо для щастя людини потрiбнi "троянди й виноград", краса природи i матерiальний достаток. Отже, українськi поети, створюючи вiршi про природу, закликають нашого сучасника не тiльки самовiддано i творчо працювати, вiдчуваю чи радiсть вiд своєї працi, приносячи користь людям i Вiтчизнi, а й збагачувати себе духовно. Ми не повиннi бути холодними до краси, яка оточує нас, байдужими до чарiвного свiту мистецтва. У серцi українця мають нерозривно поєднуватися "троянди й виноград, красиве i корисне". Лише за такої умови вона буде дiйсно щасливою.