Сторінка
1

Ми називаємо їх "печалi бронзове лиття" (Володимир Сосюра, Максим Рильський)

Погожий сонячний день 21 червня 1941 року. Природа наливається життєдайною силою в цю благодатну пору раннього лiта. Колосяться хлiба, радуючи серце селянина-трудiвника. Над рiдною землею повiльно спускається лiтнiй вечiр. Спалахують мiрiади електричних вогнiв, з широко вiдчинених вiкон шкiл линуть веселi мелодiї. Це учнi-десятикласники, отримавши атестати зрiлостi, прощаються з рiдною школою на традицiйному випускному вечорi. Та от на свiтанку тої далекої чорної недiлi з безхмарного неба поле-тiли на нашу землю ворожi бомби. Почалася Велика Вiтчизняна вiйна. Тяжкi випробування випали на долю нашого народу в цi роки. 25 письменникiв України загинули на вiйнi смертю хоробрих. Серед них Олекса Десняк, Микола Трублаїнi, Микола Шпак та iншi. Героїчнi подвиги захисникiв Вiтчизни яскраво вiдображенi в художнiй лiтературi. Радянського воїна на подвиг кликали священне почуття любовi до рiдної Батькiвщини, дружба наших народiв i непохитна вiра в перемогу над нiмецько-фашистськими загарбниками. У першi роки Великої Вiтчизняної вiйни Максим Рильський, звертаючись до сплюндрованої ворогом України, утверджує її нездоланнiсть, бо запорукою цього є дружба наших народiв-братiв: …Україно! Ти в славнiй бронi не одна, В нiй з тобою пiд стягом багряним - народи! У "Словi про рiдну матiр" образно розкриваються джерела сили i могутностi нашої Вiтчизни: всенародна демократiя, дружба народiв, патрiотизм народу: Нi! Сили на землi нема I сили на землi не буде, Щоб потягти нас до ярма Щоб потоптати нашi груди… "Слово…" завершується образом сонця, що устає на Сходi - символом недалекої перемоги над ворогом. У грiзнi години Вiтчизняної вiйни В. Сосюрою була написана поезiя "Любiть Україну". Наша Армiя вже завершувала звiльнення рiдної землi вiд фашистських загарбникiв. Поет повернувся з фронту в напiвзруйнований Київ. Любов до рiдного мiста i гордiсть за рiдну країну, а також жаль через те, що ворог заподiяв їй шкоди, - всi цi високi патрiотичнi почуття злилися в душi поета i зродили поезiю "Любiть Україну". "Вiтчизна непоборна i вiчна", каже поет, вона зводиться з руїн i знову живе: Як та купина, що горить - не згора, живе у стежках, у дiбровах… Поет використав iз давньої легенди образ купини, яку не бере вогонь. Неопалима купина - символ безсмертя. Давним-давно зарубцювалися рани вiйни. Але не слабшає бiль втрат у нашого народу. Обелiски, пам'ятники, братськi могили, вулицi i площi, названi на честь переможцiв, навiчно зберiгатимуть у нашiй пам'ятi доблесних солдатiв, що розгромили фашистську нечисть. Гордо звiвся на кручах древнього Славутича величний меморiаль ний комплекс "Український державний музей iсторiї Великої Вiтчизняної вiйни 1941-1945 рокiв". З усiх куточкiв нашої країни, з багатьох країн свiту сюди приїздять люди, щоб низько вклонитись мужностi i стiйкостi радянської людини. …Днi севастопольських боїв! Вони легендами встають iз iсторiї. На курганах та узгiр'ях славного мiста зводяться обелiски - вiчнi пам'ятники героям, якi полягли в боях за честь i незалежнiсть Вiтчизни. Крик зболеного серця, вiдчуття минулого горя народу викликає у нас страшна трагедiя бiлоруської Хатинi, яка сприймається як узагальнена картина фашистських злочинiв часiв Великої Вiтчизняної вiйни. Серце стискається, коли бачиш скалiченi стiни Брестської фортецi, напiвзруйнованi каземати i форти. Бабин Яр - одна з найстрашнiших трагедiй в iсторiї людства - трагедiя усiєї України, всiх її народiв. Бабин Яр увiйшов в iсторiю людства як гiгантська братська могила. Для нашої Батькiвщини завжди буде святом 9 Травня. У тi веснянi днi закiнчився великий шлях, позначений багатьма жертвами. I наш святий обов'язок - завжди пам'ятати про тих, кого немає поряд з нами, хто загинув на вiйнi. До цього нас закликають рядки з вiрша М. Iсаковського: Куди б не йшов, не їхав ти, А тут ти зупинись Могилi рiднiй, дорогiй Всiм серцем поклонись.