Сторінка
11

Правове регулювання страхування

Договори страхування від нещасних випадків. За цими договорами кожен громадянин може застрахувати як себе особисто, так і своїх дітей від нещасних випадків, що призво­дять до травм або смерті застрахованої особи. Страхова сума визначається угодою сторін. Не відносяться до страхових випадків травми чи смерть застрахованого віком від 14 років, якщо вони сталися внаслідок дій, у яких слідчими органами або судом встановлено ознаки навмисного злочину чи у разі управління автомобілем або іншим транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного сп'яніння.

2.5. ЗОБОВ'ЯЗАННЯ З ОБОВ'ЯЗКОВОГО СТРАХУВАННЯ

Обов'язковому страхуванню підлягає майно, зазначене у законі на встановлених ним умовах (ч. 1 ст. 370 ЦК). Обов'язковість страхування полягає в тому, що воно виникає на підставі закону незалежно від волі його учасників. Обов'язкове страхування здійснюється відповідно до законо­давчих актів, у яких встановлюються: види майна, цю підлягає обов'язковому страхуванню; події, з приводу яких проводиться страхування; обсяг (норма) страхового забезпечення;

визначаються права та обов'язки сторін страхових право­відносин; порядок встановлення тарифних ставок страхових платежів; передбачаються санкції за прострочення платежів тощо.

Юридичним фактом, з яким пов'язане виникнення зобов'я­зання з обов'язкового майнового страхування, є факт наяв­ності у громадянина, організації на правах власності, повного господарського відання чи оперативного управління майна, яке відповідно до законодавства підлягає обов'язковому страхуванню. Таким фактом є прийняття на баланс будівель або споруд, вивезення продукції з поля, її скиртування, опри­буткування за первинними документами тощо. Майно вва­жається застрахованим незалежно від волі страхувальника І від сплати ним страхових платежів. Підставами для виникнен­ня зобов'язання з обов'язкового страхування пасажира є ук­ладення ним договору перевезення та оголошення посадки на відповідний транспортний засіб.

За зобов'язанням з обов'язкового страхування майна страхова організація у разі настання передбаченої законом події (страхового випадку) відшкодовує страхувальникові або іншій особі, якій належить застраховане майно, заподіяну шкоду: за повної загибелі майна — у повній сумі страхового забезпечення, за часткового пошкодження — у розмірі відповідної частини страхового забезпечення. Страхуваль­ник зобов'язаний вносити встановлені страхові платежі (ч. 2 ст. 370 ЦК).

Існують такі види обов'язкового майнового страхування:

а) основних виробничих фондів, що належать державним підприємствам та організаціям; б) державного майна, здано­го в оренду або інший вид користування; в) документів Національного архівного фонду, які мають особливу історико-культурну цінність (унікальних документальних пам'яток);

г) пам'яток Музейного фонду України, які тимчасово виво­зяться за межі України для експонування на виставках або для реставрації; д) майна, прийнятого ломбардом під заставу (заклад), тощо.

Обов'язкове страхування майна, що належить до основних виробничих фондів державних підприємств та організацій, здійснюється на випадок його пошкодження або знищення внаслідок техногенних аварій чи стихійного лиха. Це майно страхується на основі договору зі страховиком, який одержав відповідну ліцензію в Укрстрахнагляді і визначений за пого­дженням зі страхувальником. Об'єкт вважається застрахо­ваним у повному обсязі з моменту укладення договору, але не раніше сплати першого платежу.

Страхування державного майна, зданого в оренду, здій­снюється відповідно до ст. 10 Закону України "Про оренду державного і комунального майна". Зокрема, в обов'язко­вому порядку страхуються будівлі церков, мечетей, костьолів та інших культових споруд, що передаються в оренду релі­гійним організаціям. Страхування здійснюється за рахунок орендарів.

Обов'язкове особисте страхування пасажирів та водіїв від нещасних випадків проводиться на транспорті. Воно сто­сується пасажирів повітряного, залізничного, морського, внутрішнього водного, автомобільного та електротранспорту під час поїздки (польоту) або перебування на вокзалі, в порту, на станції, пристані, а також водіїв, машиністів, провідників поїздів, членів команди літаків і суден, працівників бригад медичної допомоги — на час керування транспортним засо­бом. Страхування не поширюється на пасажирів повітряного і внутрішнього водного транспорту на прогулянкових та екскурсійних лініях, внутрішнього водного транспорту, внутрішньоміського сполучення і переправ, автомобільного та електротранспорту на міських маршрутах. Пасажири вважа­ються застрахованими з моменту оголошення посадки в повітряне, морське або річкове судно, в поїзд, автобус або інший транспортний засіб до моменту завершення поїздки.

Страхувальниками у цих зобов'язаннях є юридичні особи або громадяни — суб'єкти підприємницької діяльності, які володіють транспортними засобами чи експлуатують їх та уклали із страховиком договори страхування, а пасажири і водії є застрахованими особами. Проте страхування пасажи­рів здійснюється за їх рахунок, бо у вартість квитка входить страховий збір. Страховими випадками у цьому виді страху­вання є: а) загибель або смерть застрахованого; б) травма застрахованого при встановленні йому інвалідності; в) тимчасова втрата працездатності внаслідок нещасного випадку на транспорті.

Законом України "Про страхування" та підзаконними нор­мативними актами передбачаються випадки обов'язкового особистого страхування певних категорій осіб (насамперед, працівників державних установ), умови праці яких пов'язані з підвищеним ризиком для їх життя і здоров'я. Це стосується військовослужбовців і військовозобов'язаних, які призвані на збори; медичних і фармацевтичних працівників; службових осіб державних податкових адміністрацій; суддів; працівників прокуратури тощо. Так, наприклад, державному обов'язко­вому особистому страхуванню підлягають працівники митних органів, які займають посади, що підлягають атестації (застраховані). Національна страхова компанія "Оранта" (страховик) виплачує страхові суми у разі: а) загибелі або смерті застрахованого, що сталася при виконанні або у зв'язку з виконанням ним службових обов'язків, його спад­коємцям у розмірі, визначеному шляхом ділення десятиріч­ного грошового утримання застрахованого за останньою посадою на мінімальну заробітну плату на день страхової події і множення одержаного результату на мінімальну заро­бітну плату на день подачі заяви про виплату страхової суми;

б) втрати застрахованим працездатності в результаті пора­нення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, що сталися при виконанні або у зв'язку з виконанням службових обов'язків — у розмірі, що залежить від ступеня втрати пра­цездатності, при встановленні інвалідності 1-ї групи — п'яти­річного, 2-ї групи — чотирирічного, 3-ї групи — трирічного грошового утримання за останньою посадою. Виплата зазна­чених сум у зв'язку з настанням страхової події провадиться за вирахуванням раніше виплачених страхових сум за цю саму страхову подію.