Сторінка
2

Планування обсягу платежів страхувальників

Певні особливості надходження платежів по страху­ванню життя зумовлені його довгостроковим характером. Як відомо, внески в довгостроковому страхуванні посту­пають щомісяця. Загальний обсяг одержаних платежів. залежить від того, в якому місяці був укладений договір страхування (наприклад, по договору, підписаному в червні,за рік поступить 7 внесків, а по договору, укла­деному в жовтні, — лише 3). Внаслідок цього певну складність становить розрахунок очікуваного надход­ження за поточний рік планової суми внесків.

Досить широке розповсюдження одержали договори страхування життя за рахунок коштів підприємств і організацій з одноразовою виплатою внесків. По таких. договорах можна планувати надходження страхових платежів шляхом прямого підрахунку по кожному дого­вору індивідуально.

Щоб стати ефективним інструментом управління страхової організації, план надходження страхових пла­тежів повинен бути доведений до конкретних виконавців як завдання. Розроблений страховиком план слід розподілити між страховими агентами, тому що якраз вони займаються аквізацією й інкасацією (заключенням договорів).

На основі розробленого плану фірми страховим аген­там доводяться конкретні завдання. План надходження страхових платежів розраховується для страхових агентів за допомогою використання базових показників й пла­нового їх приросту. Якщо об'єктом планування є ризикові види страхування, то за базу береться сума платежів, які надійшли в деякому плановому періоді поточного року. По страхуванню життя аналізуються фактично платежі, що надійшли в кварталі, який передував тому, в якому здійснювалося планування, або береться сума квартального внеску по діючих договорах на поча­ток періоду.

Можливі такі способи розподілу обсягу планового приросту страхових платежів у відсотках до бази, прийнятої для планування: на основі рівня використання резервів; в залежності від страхового поля; в рівній про­порції між всіма агентами. Найбільш розповсюдженим є спосіб залежності від страхового поля. Зміст його в тому, що визначається обсяг планового приросту на одиницю вільного страхового поля в середньому по підрозділу страхової організації. Після цього одержаний результат множиться на вільне страхове поле, що встановлене по страховій дільниці.

3. Центральною ланкою фінансового планування е встановлення балансу доходів і витрат, який відображає фінансові основи діяльності страховика. Це активний інструмент оперативного управління і контролю.

Доходна частина балансу формується за рахунок слідуючих джерел: надходження страхових платежів доходів від інвестування тимчасово вільних засобів по довгостроковому страхуванню; надходжень з запасних та резервних фондів; амортизаційних відрахувань.

Обсяг страхових платежів переноситься в баланс доходів і витрат з розрахунків по плану надходження страхових платежів, величина яких вказується по кожно­му виду страхування.

Не завжди можливе планування доходів вія інвесту­вання тимчасово вільних коштів по довгостроковому страхуванню. Для цього необхідна висока ступінь достовірності надходження доходів в часі й величині, Доходи від депозитних вкладів можна досить точно (без врахування інфляції) визначити, а тому й можливе їх планування. Досить невизначене надходження доходів від посередницьких операцій страхової організації.

Використання коштів із запасних фондів чи резервів планувати неможливо, тому що розміри його визнача­ються фактичною збитковістю страхових операцій. Вона ж буде розрахована в кінці року. Зазначимо, що надход­ження із запасних чи резервних фондів не є доходом в економічному розумінні, тому що виражає лише перерозподіл в часі засобів страхової компанії.

В основі планування витратної частини балансу доходів і витрат лежить так званий структурний підхід, що спирається на структурні взаємозв'язки тарифної ставки. Йдеться про те, що планування витрат по всіх статтях орієнтоване на певну долю від суми страхових платежів, яка закладена в тарифній ставці. Наприклад, якщо планова сума надходжень платежів по страхуванню урожаю сільськогосподарських культур дорівнює 1 мільйон грошових одиниць, структура тарифної ставки передбачає, що нетто-ставка складає 80%, відрахування на попереджувальні заходи — 2%, витрати на страхове обслуговування — 10%, нагромадження — 8%, це означає слідуюче. На виплату страхового відшкодування повинно бути заплановано 80% від 1 мільйона грошових одиниць, тобто 800 тисяч грошових одиниць; відрахуваннянапопереджувальні заходи — 20 тисяч грошових одиниць; витрати на страхове обслуговування — 100 тисяч гро­шових одиниць; на нагромадження повинно направ­лятись 80 тисяч грошових одиниць.

Переваги структурного підходу до формування ба­лансу полягають в тому, що він виключає вплив на обсяг нагромаджень факторів, які не залежать під діяльності страховика. Важливо і те. що при використанні такого підходу спрощуються розрахунки окремих статей витрат, особливо відрахувань у запасні фонди.

Структура тарифної ставки по різних видах страху­вання формується в конкретних умовах. Тому розрахунок витрат по статтях доцільно проводити по кожному виду страхування окремо, а одержані дані оформляти в таблиці, де вказати вид страхування; суму платежів по плану; загальну суму виплат; відсоток фонду виплат до планової суми платежів.

Приведений принцип можна використовувати й для визначення планових відрахувань на попереджувальні заходи, витрати на страхове обслуговування й планові нагромадження.

В страхових організаціях розробляються плани різної тривалості, що зумовлюється змістом поставлених за­вдань. Такі плани можна розмежувати на довгострокові й короткострокові.

Найважливішим серед довгострокових є п'ятирічний план. Він не випадково займає центральне місце у фінансовому плануванні страхової організації — адже більшість видів страхування має тарифну основу п'ять років. Це означає, що за п'ять років страховик повинен забез­печити еквівалентність відносин зі своїми партнерами.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3 


Інші реферати на тему «Страхування»: