Сторінка
2

Декларації про операції з перестрахування як один з елементів нагляду за страховою (перестраховою) діяльністю в Україні

Беручи до уваги практику перестрахування великих ризиків можна підсумувати, що перестрахувальник кожен раз розміщуючи ризик повинен вимагати від всіх нових перестраховиків повний комплект документів та дозволів на право проведення такими перестраховиками страхової (перестрахової) діяльності, при цьому пояснюючи через брокера навіщо ці документи потрібні. Звернемо також увагу на фактори, які можуть ще більше обтяжити отримання документів для виконання вимог Міністерства фінансів: а) ризик може розміщуватись у фінансовій організації (наприклад, синдикаті Ллойда), яка потім буде розподіляти свою долю ще між 3-4 перестраховиками, тобто, мова йде про ретроцесію. Як і у кого в такому випадку вимагати документи? б) залишається відкритим питання про легалізацію документів отриманих від перестраховиків-нерезидентів. Тут у будь-який момент може з'явитися проблема легалізації документів (скоріше довідок про реєстрацію), отриманих від синдикатів Ллойда, адже компетентні органи не вказують на процедуру такої легалізації. Ще на початку 2002 року Україна ратифікувала Гаагську конвенцію і, таким чином, документи можуть бути легалізованими шляхом проставлення апостиля. Але в Україні немає органу, у повноваження якого входило би проставлення апостиля, тому процедура легалізації документів в Україні тривала, складна та до кінця неврегульована.

Цілком логічна пропозиція створити у Міністерстві фінансів України реєстр перестраховиків-нерезидентів, адже більшість українських перестрахувальників має справу з одними й тими самими перестраховиками, і у разі створення згаданого реєстру страховим компаніям не потрібно буде витрачати час та гроші на отримання та легалізацію документів, а можна буде сконцентруватись на розвитку свого бізнесу, і тим самим, розвитку і всього українського страхового ринку.

3. З визначенням обсягу частини страхової відповідальності, що перестраховується у перестраховиків-нерезидентів, пов'язана ще одна проблема: за звітний період ліміт відповідальності може змінюватись 5-10 разів. Наприклад: авіакомпанія епізодично виконує чартерні перевезення до Європи, де кожна країна має свої власні вимоги до мінімальних лімітів відповідальності: Словаччина - від $1 млн. до $50 млн.; Швеція - від 1,5 млн. до 90 млн. СДР; Швейцарія - від 300 тис. до 75 млн. швейцарських франків; Німеччина - від 4,5 млн. до 60 млн. євро тощо.

Поліс по страхуванню відповідальності авіакомпанії перед третіми особами на рік з лімітом відповідальності $20 млн. є базовим. Страхова компанія, що продала такий поліс, перестраховує цей ризик у 20 перестраховиків-нерезидентів, кожний з яких бере певний відсоток у перестрахування. Якщо авіакомпанія планує виконати один політ у Німеччину, то для цього необхідно підняти ліміт відповідальності авіакомпанії перед третіми особами до 60 млн. євро на період виконання польоту. Також необхідно внести відповідні зміни у договір перестрахування. Тобто, внести у договір нових перестраховиків, змінити утримання кожного перестраховика. Постає питання: як розрахувати обсяг частини страхової відповідальності, що перестраховується у перестраховиків-нерезидентів? Необхідно розраховувати середній розмір такої відповідальності за звітний період або брати максимальний розмір відповідальності перестраховика за період? Уявіть трудомісткість таких розрахунків хоча б для одного повітряного судна. А якщо таких ПС десятки?

Беручи до уваги наведені вище складності у заповненні декларації страховика про операції з перестрахування, Міністерство фінансів України пішло на зустріч побажанням страховиків і дозволило вносити в Декларацію не всіх перестраховиків-нерезидентів, а лише основних з них. Щоправда, такий дозвіл є неформальним і не прописаний в жодному нормативному документі.

Багато інших питань також залишаються актуальними, особливо якщо враховувати вимоги статей 40-44 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг". Пункт 2 статті 41 згаданого Закону передбачає штрафні санкції за ненадання, несвоєчасне надання або надання свідомо недостовірної інформації у розмірі до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Але як можна надати достовірну інформацію, коли на багато практичних питань у розробників декларації немає відповідей. Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" встановлює набагато більший перелік заходів впливу на страхові компанії ніж то було раніше, тому чітке розуміння вимог регулюючих органів до порядку складання та подання звітності буде сприяти цивілізованому розвитку страхового ринку України, а також допоможе усунути конфронтацію страховиків та державних регулюючих органів.