Сторінка
1

Рівні соціальної діагностики

ПЛАН

1. Класифікація рівнів соціального діагнозу.

2. Соціальний діагноз на загальнодержавному рівні.

3. Специфіка соціального діагнозу на регіональному рівні та у закладах соціального обслуговування населення.

1. Класифікація рівнів соціального діагнозу.

Рівні соціальної діагностики можна виділити, виходячи із завдань, які вирішуються, а також - із організаційно-управлінської структури держави.

Загальносоціальний рівень соціальної діагностики передбачає дослідження стану всього суспільства або його основних соціально-демографічних груп. Цим займаються як державні, так і недержавні, незалежні науково-дослідні заклади академічної і прикладної спрямованості: інститути, фонди, наукові центри. Окрім того, так звана відомча науково-дослідна система – соціальні підрозділи, аналітичні служби при апараті Президента, відповідних міністерствах. Їх завдання – збір, обробка, аналіз становища соціальної сфери з метою відслідкування соціально-економічної політики держави і внесення коректив. Інструментарій таких досліджень в основному соціологічний, економічний, демографічний.

На регіональному (територіальному) рівні організації соціальної діагностики використовуються результати загальносоціального рівня. Окрім того, організовуються дослідження на місцях. Подібний аналіз є необхідним на регіональному рівні не тільки тому, що потрібно знати стан і динаміку процесів соціального середовища, але й для практичних організаційних заходів. Наприклад, адресна соціальна допомога малозабезпеченим шарам населення заснована на конкретних соціальних показниках: вартості життя, середньої заробітної плати.

Відмінності характеру і насиченості територіальних соціальних досліджень можуть бути пояснені різними причинами.

Соціальне самопочуття населення регіону не є соціальною проблемою.

Наявність або відсутність у регіоні наукових або навчальних закладів, що мають кадри кваліфікованих соціологів, соціальних психологів, економістів, демографів, статистів значною мірою впливає на розвиток прикладних соціальних досліджень.

Важливим є і суб’єктивний фактор в організації таких робіт: наскільки окремі особи зацікавлені в достовірності інформації.

Іноді можливе суміщення методів і завдань двох рівнів.

Соціальна діагностика в закладах соціального обслуговування населення має найбільш тісну взаємодію з клієнтами, найбільш всестороннє дослідження соціального функціонування на локальному й індивідуальному рівні.

2.Соціальний діагноз на загальнодержавному рівні.

На сучасному етапі розвитку українського суспільства запроваджувані в останні роки реформи в усіх сферах суспільного життя не призвели до позитивних змін, які б мали сталий, системний характер, не забезпечили глибинних змін у соціальній структурі суспільства та у суспільній свідомості. Руйнація попередньої системи соціального забезпечення в ході реформування економіки не отримала адекватного заміщення.

Об’єктивний діагноз соціального стану українського суспільства свідчить про те, що основні соціальні ризики – бідність, майнова диференціація населення, відчуженість значної кількості громадян від суспільного життя, звуження їх доступу до освіти, медицини і культури – досягли масштабів, які можуть становити реальну загрозу національній безпеці держави. Практично за всіма найважливішими соціальними показниками світового цивілізаційного розвитку Україна продовжує перебувати на небезпечній межі.

Процес соціальної діагностики включає декілька ступенів:

- з’ясування стану досліджуваної проблеми;

- вивчення кожного з аспектів даної проблеми, з’ясування більш приватної причини виниклого явища;

- розробка конкретних програм усунення виявлених недоліків.

3. Специфіка соціального діагнозу на регіональному рівні та у закладах соціального обслуговування населення.

Регіон – частина країни, що являє собою цілісну соціально-економічну систему, володіє спільністю економічного, політичного і духовного життя, спільним історичним минулим, культурною і соціальною своєрідністю. Іншими словами, регіон – це простір, на якому відбувається соціалізація людини, формування, збереження і трансляція норм способу життя, збереження і розвиток природних і культурних багатств.

У широкому значенні соціальна діагностика базується на даних соціальної статистики. Вплив регіональних умов на соціалізацію людини має різний характер і визначається специфікою і своєрідністю:

- природно-географічні;

- соціально-географічні;

- соціально-економічні;

- соціально-демографічні;

- етнічні;

- історичні й культурологічні відмінності.

Об’єктивні характеристики регіону і створені в ньому умови можна розглядати і як посилення відносно напрямленої соціалізації, що суттєво залежить від соціально-економічної політики місцевої влади. Вплив на відносно напрямлену соціалізацію в масштабах регіону припускає, що законодавча і виконавча гілки влади, як мінімум, цілевпрямовано вирішують декілька завдань.

1. Здійснюють аналіз актуального стану справ у регіоні, а також довгострокової і середньострокової соціокультурної і господарсько-економічної перспектив регіону, основних видів існуючої і перспективної виробничої діяльності, інвестиційних проектів; оцінку динаміки ринку праці і сфери споживання послуг різного характеру.

2. Аналізують стан справ у галузях і секторах життєдіяльності регіону, які впливають на соціалізацію, сфери охорони здоров’я, охорони прав, соціального захисту, культури населення, на основі чого розробляють програми їх розвитку у взаємодії один з одним.

3. Проводять діагностику систем управління в регіоні та застосовують міри з їх удосконалення.

Вплив регіону на відносно соціально контролюючу соціалізацію – виховання – здійснюється в руслі тієї політики, яку проводить у цій сфері регіональна влада. Регіональна політика у сфері виховання включає в себе, з одного боку, адаптацію, відповідно до принципу культуровідповідності державної політики в цій сфері до умов регіону. З іншого боку, вона передбачає розробку нормативних документів, виділення ресурсів, притягнення різних державних і громадських організацій, підтримку виховних ініціатив, що в сукупності повинно створити необхідні умови для розвитку і духовно-ціннісної орієнтації підростаючих поколінь у відповідності з інтересами людини і запитами регіональної спільноти. Це потребує вирішення ряду завдань: