Сторінка
1

Роль сім’ї і молоді в національній школі

ПЛАН

1. Освіта як соціокультурний інститут.

2. Соціологія молоді як найважливіша складова.

3. Сім’я як необхідний компонент соціальної структури.

4. Виховна функція.

1.Освіта як соціокультурний інститут сучасник суспільства, що виконує важливі та складні соці­альні функції, знаходиться у стані глибокої кризи, вихід з якої все академічне співтовариство вишукує у визначенні нової ос­вітянської парадигми, методології, філософії та практики, щоб подолати критичний розрив між культурою, освітою й умова­ми громадського життя. Тому головною метою сучасної освіти має стати відтворення культури та інтелекту суспільства в усій багатогранності загальнолюдських та національних зразків. Для сучасної України освіта може стати умовою і одним з гарантів забезпечення історичного переходу нації до нового демократичного із соціальне орієнтованою ринковою економі­кою суспільства, завдяки інтелектуальній енергії та відродже­ним моральним орієнтирам. Крім того, міжнародний досвід свідчить, що освіта не тільки сприяє збереженню культурних цінностей та соціальним змінам, пов'язаним з втіленням на­уково-технологічних досягнень та оновлення знання, а й ро­зуміється передовим людством як капіталовкладення, здатне принести нагороду в майбутньому.

Розглядаючи взаємо­дію системи освіти як соціального інституту з духовним жит­тям суспільства, соціологія освіти виходить на проблеми соціа­лізації особи як процесу опанування індивідом протягом його життя соціальних норм і культурних цінностей того суспіль­ства, до якого він належить; визначення місця освіти в системі культурних цінностей, соціальних орієнтацій. Провідне місце в соціології освіти займає проблема поведінки людини в осві­тянському просторі, її ставлення до освітніх інститутів, наміри та замисли, мотиви і стимули освіти тощо. Ця гуманістична компонента в соціології освіти значною мірою відзначена ха­рактером самої освіти як соціокультурного інституту.

2.Соціологія молоді нині є однією з най­важливіших складових соціологічного знання. Процес перехо­ду від тоталітарного до "відкритого", демократичного суспіль­ства передбачає активну участь у ньому насамперед молодого покоління, бо саме його представникам належить і будувати якісно нове суспільство, і жити в ньому. Наскільки сучасна молодь здатна виконати цю благородну місію, як вона підго­товлена (фахово і морально) до участі у державотворчих про­цесах, що відбуваються в Україні, що необхідно зробити в га­лузі державної молодіжної політики, щоб забезпечити належні умови для реалізації високих потенціальних можливостей під­ростаючого покоління, для гармонізації відносин між суспіль­ством і молоддю — всі ці питання у нинішніх умовах постають з великою силою та гостротою. З'ясуванням цих питань, а також розробкою основ державної молодіжної політики і зай­мається соціологія молоді .

Соціологія молоді нале­жить до спеціальних соціологічних теорій, які досліджують за­кономірності розвитку окремих соціальних спільнот, з яких утворюється суспільство. Соціологія молоді в колишньому СРСР починає розвиватися ще у 20-х роках, але інтерес до цих досліджень швидко згасає, оскільки молодь не входила до основних елементів соціальної структури радянського су­спільства, на яких переважно зосереджувалась увага науков­ців. Вже тоді вона розглядалася передусім як джерело попов­нення робітничого класу, колгоспного селянства та радянської інтелігенції. Новий етап у соціологічних дослідженнях про­блем молоді почався у часи хрущовської "відлиги" — в 60-х роках, але й тоді соціологів найбільше цікавили проблеми під­готовки робочої сили для соціалістичного народного господар­ства, підвищення продуктивності праці серед молоді, її вихо­вання в дусі комуністичних ідеалів. Тобто дослідників цікавила не молодь сама по собі, її інтереси, потреби і праг­нення, а можливість використання молодого покоління для вирішення завдань соціалістичного будівництва.

У спадок від минулого соціологія молоді одержала пара­доксальну ситуацію: наявність величезної кількості публікацій про молоде покоління, з одного боку, та відсутність достовір­ного наукового знання про цю специфічну соціальну спіль­ноту, про закономірності і тенденції сучасного розвитку і від­творення цієї групи суспільства — з другого. Це дало підставу деяким дослідникам стверджувати, що соціологія молоді в Ук­раїнській РСР як спеціальна наукова дисципліна практично була відсутня.

Сьогодні ж завдання полягає в оформленні самостійного статусу соціології як науки, уточненні питання про її предмет, виробленні й обгрунтуванні системи власних категорій та за­гальної концептуальної схеми або моделі. Стосовно до соціо­логії молоді мова йде про необхідність визначення її власних теоретичних засад, центрального поняття і похідних категорій, з'ясування основних теоретичних положень і принципів емпі­ричних досліджень. Йдеться про переосмислення ролі молоді в історичному процесі взагалі і процесах національного відро­дження та державотворення в Україні, подолання споживаць­кого ставлення до неї з боку суспільства та його соціальних інститутів, а також про можливість і необхідність вироблення нових підходів до аналізу молоді та її проблем. Вони повинні передбачати відмову від віджилих стереотипів та ідеологічних штампів, дослідження впливу складних соціальних реалій сьо­годення на духовний світ і поведінку юнаків та дівчат.

Суперечки про те, є молодь об'єктом чи суб'єктом су­спільних процесів, відбувалися давно і пояснювалися небажан­ням визнати самостійність молоді як певної спільноти. Виз­нання це з точки зору офіційної ідеологічної доктрини радянських часів суперечило класовій структурі суспільства, тому і в науковій літературі, і на практиці молоді відводилось проміжне становище всередині соціальної структури як пев­ному резервуару, звідки відбувається поповнення основних класів і прошарків соціалістичного суспільства.

3. Будучи необхідним компонентом соціальної структури будь-якого суспільства і виконуючи багатоманітні соціальні функції, сім'я відіграє важливу роль у суспільному розвитку. Суспільні порядки, за яких живуть люди певної історичної епохи і певної країни, обумовлюються ступенем розвитку, з одного боку — праці, з другого — сім'ї. Через сім'ю змінює­ться покоління людей, в ній людина народжується, через неї продовжується рід. За Аристотелем, сім'я — перший вид спілкування людей. Вона є первинним осередком, з якого ви­никла держава. Об'єднання декількох сімей грецький мисли­тель називає "поселенням", вважаючи його перехідною формою від сім'ї до держави.