Сторінка
1

Структурний функціоналізм

Структурний функціоналізм або структурно-функціональний аналіз є один з найбільш важливих і складних напрямів сучасної теоретичної соціології. Виникнення якого певною мірою об’єктивно пов’язане з широким розвитком емпіричної соціології.

До середини 30-х рр. ХХ ст., соціологи США накопичили значний емпіричний матеріал, здійснивши велику кількість різноманітних за масштабністю і тематикою емпіричних соціологічних досліджень, які не виходили за межі окремих регіонів України і торкались лише деяких проблем суспільного життя. Аналізуючи емпіричні дані, вони одержували лише часткові узагальнення локальних явищ або класів явищ, збільшуючи чисельність “Дискретних теорій”. Але чим більше з’являлось таких теорій тим частіше усвідомлювалась необхідність розробки систематичної теорії науки – теорії, яка б могла пояснювати емпіричні факти соціальної дійсності.

Основні принципи структурного функціоналізму розробили провідні соціологи США Толкот Парсонс і Роберт Мертон, які в різні роки посідали пост президента Американської соціологічної асоціації. Саме цих американських соціологів і вважають засновниками сучасного структурного використовування ідеї Г.Спенсера, Е.Дюркгейма, М.Вебера та ін.

При структурному підході об’єкт дослідження складається з одиниць чи елементів, які входять до його складу і утворюють певну структуру Функціональний підхід з’ясовує зв’язки між елементами і цілим, а також способи їх функціонування. При цьому соціолог розглядає можливі стани системи, допустимі сполучення елементів у ній визначає набір функцій як способів поведінки, що притаманні даному системному об’єкту за умови збереження його структурної цілісності.

Для Парсонса система є сталим комплексом соціальних дій, які повторюються і взаємопов’язуються. Тоді соціальна система для нього виступає усталеним комплексом мотивованої людської поведінки. Соціальну структуру утворює система соціальних відносин людей, що діють виконуючи певні соціальні ролі стосовно один одного. Отже роль – це одиниця соціальних відносин. У ролі, яку виконує індивід, поєднуються мотиви його дій з очікуванням щодо дій інших індивідів.

Парсонс намагається не лише розробити правила структурно-функціонального аналізу будь-якої соціальної системи, але й визначити сукупність необхідних умов для всіх соціальних систем. Персон вважав, що основою до всієї соціологічної концепції є категорія рівноваги, бо як казав Персон “суспільство, за учнем, може існувати і самозберігатися лише в рівновазі”. Порушення рівноваги означає дестабілізацію або загибель соціальної системи. Завдяки цьому і випливає основне завдання соціології дати рекомендації п стабілізації суспільства тобто по підтриманню рівноваги в соціальній системі.

Жодна соціальна система, тобто суспільство, виробнича одиниця, окремий індивід – не можуть вижити, якщо не розв’язані основні проблеми, які звучать так:

а) пристосування до оточуючого середовища (адаптація)

б) формування цілей і мобілізації ресурсів для їх досягнення (ціле покладання)

в) підтримування внутрішньої єдності і упорядкованості, припинення можливих відхилень (інтеграція)

г) забезпечення внутрішньої стабільності, рівноваги, самототожності системи (латентність).

На рівні суспільства адаптацію здійснює економіка; функцію ціле покладання –політика; функцію інтеграції – право і культура, латентну функцію – інститути соціології: сім’я, школа, церква.

Одним з важливих положень концепції Парсонса є розмежування таких відносин автономних підсистем дії, як особа і культура. Це дозволяє йому уникнути уявлень про цілком незалежну особу, з одного боку, і уявлень про індивідів жорстоко запрограмованих пануючою культурою і залежних від її цінностей, з другого. Він розглядає це співвідношення як систему вмотивованої поведінки особи, що взаємодіє з культурними стандартами і цінностями, виступаючи в якості оточуючого зовнішнього середовища.

В цілому формалізована модель системи дії включає культурну, соціальну, особистісну і органічну підсистему, які знаходять між собою у відносинах взаємного обміну. Кожна з цих підсистем спеціалізується на виконанні певних функцій. Особа – функції ціле досягнення, соціальна підсистема – функції інтеграції індивідів, культурна підсистема – функції поширення взірців дій, цінностей, вірувань, знань; організм – функції адаптації до середовища. На найбільш загальному рівні соціальний порядок виступає продуктом двох процесів: тенденції системи до самозбереження і самодостатності та тенденції до охорони своїх кордонів і стабільності щодо навколишнього середовища.

Р.Мертон також створює цілісну теорію суспільства і парадогму функціонального аналізу. Але якщо Парсонс основну увагу приділяє механізмам підтримки соціального порядку то Мер тон зосереджує зусилля на дослідженні дисфункцій, поведінки, що відхиляється від суспільних норм, стану анамії, соціальних конфліктів. Мер тон вдається, на відміну від Парсонса, до більш тонкого пояснення суспільних та соціально-психологічних явищ. Основні вихідні положення функціональної теорії стверджують, що:

- соціальні види діяльності є функціональними для всієї соціальної системи (функціональна єдність);

- елементи соціальної системи виконують соціальні функції (функціональна універсальність)

- тому ці елементи є необхідні для системи (функціональна примусовість)

- функції поділяються на явні і латентні (приховані)

Мертон погоджується з положеннями Парсонса, але й вносить доповнення. Повна функціональна єдність суспільства зазвичай суперечить фактам, соціолог повинен дослідити ступінь реальної інтегрованості суспільства. Соціальні явища можуть мати різні наслідки – сприяти інтеграції суспільства чи порушувати її, це виявить конкретний аналіз. Потреба певних функцій ставить проблему необхідності соціальних інститутів, які повинні забезпечувати розподіл цих функцій і не допускати їх змішування чи невиправну концентрацію. Соціолог також має чітко розрізняти мотиви й функції, шукати і досліджувати не лише явні, але й приховані, неусвідомлені функції та їх соціології є пояснення соціальної організації і поведінки людей з незацікавленої точки зору спостерігача шляхом копіткого й ретельного аналізу.

Інтеграція суспільства для Мертона, навіднику від Парсона є явищем проблематичним, таким, що рідко зустрічається. Різні ступені інтеграції встановлюють межі спектру: від повної згоди до повної розбіжності. Предметом уваги Мертона. Є саме ситуації. Близькі до розбіжностей, які порушують єдність суспільства.

Отже основними складовими теорій структурно-функціонального аналізу виступають:

- розгляд суспільства як системи взаємопов’язаних структур, що складають його й утворюють єдине ціле; всі елементи системи залежні один від одного в силу різних виконуваних ними функцій;