Сторінка
2
Особливе місце займає дослідження професійного освіти — професійно-технічної, середньоспеціальної і вищої.
Професійно-технічна освіта самим безпосереднім чином зв'язана з потребами виробництва, з оперативною і порівняно швидкою формою включення молодих людей у життя. Воно безпосередньо здійснюється в рамках великих виробничих чи організацій державною системою освіти. Виникнувши в 1940 році як фабрично-заводське учнівство (ФЗУ), професійно-технічне освіти пройшло складний і звивистий шлях розвитку. І, незважаючи на різні витрати (спроби перевести всю систему на сполучення повної і фахової освіти в підготовці необхідних професій, слабкий облік регіональних і національних особливостей), професійно-технічна підготовка залишається найважливішим каналом одержання професії. Для соціології освіти важливе знання мотивів учнів, ефективність навчання, його ролі в підвищенні кваліфікації і реальної участі в рішенні народногосподарських проблем.
Разом з тим соціологічні дослідження й у 70—80-х роках, і в 90-і роки як і раніше фіксують порівняно невисокий (а по ряду професій низький) престиж цього виду освіти, тому що орієнтація випускників школи на одержання вищої, а потім середньоспеціальної освіти продовжує переважати. Суперечливий досвід соціально-професійних орієнтації молоді на початку 90-х років показує дуже серйозну і глибоку їх криза в силу великої розбіжності проголошених цілей і їх реального забезпечення в суспільстві.
Особливо гостро стоїть питання про професіоналізм майбутніх фахівців, про те, щоб якість і рівень сучасної їхньої підготовки відповідали реаліям сьогоднішнього дня.
Процес відновлення вищої і середньої спеціальної школи ще тільки почався. Йде він на превелику силу і має серйозні витрати. Опитування фіксують, що зміни на краще відчули тільки 16% студентів вузів і 11% учнів технікумів. Підсумки соціологічних досліджень свідчать, що лише створення умов для справді демократичної участі студентства в рішенні своїх доль здатно забезпечити корінні зміни в роботі вищої школи (Ф.Е. Шереги, В.Г. Харчева, 1995).
Важливим показником рівня фахівця є звертання до духовності, до загальнолюдських цінностей, до багатства світової культури. Життя пред'явило безсторонній рахунок кожному фахівцю — не замикатися в рамках «професійного кретинізму». Гуманізація усього вищого освіти стала невідкладною задачею сьогоднішнього дня.
Одною із самих серйозних перешкод на шляху розвитку професійного освіти — відсутність тісної інтеграції науки і навчального процесу, особливо у вузах, що готують фахівців для нових і авангардних технологій, наукомістких виробництв. Відставання від нових можливостей, що складаються у світі, науки й освіти багато в чому порозумівається тим, що екстенсивна економіка не вимагала високої якості підготовки фахівця. Рівень життя людини не залежав від його професійної компетентності, якості праці. Знання, талант залишалися незатребуваними. Природно, що така ситуація не сприяла виникненню мотивації до серйозної, творчої роботи ні в студентів, ні у викладачів. Студенти байдуже дивилися на «боротьбу» викладачів за якість їхньої підготовки. Усе це створювало ґрунт для процвітання адміністративних методів організації навчального процесу, формувало в студентів пасивність, безпорадність, апатію. Якщо за даними соціологічного дослідження, проведеного в 1988 році в 38 вузах, студентів хвилювало байдужість і несправедливість деяких викладачів і адміністраторів, то в даний час, за даними В.Г. Харчевої і Ф.Е. Шереги, у першу чергу хвилює матеріальне становище, умови і якість навчання і, що особливо необхідно підкреслити, майбутнє улаштування у житті, що представляється їм безперспективним: тільки 52% вважають, що вони будуть працювати за фахом[1] .
Докладний соціологічний аналіз рівня освіти молодих людей дозволив знайти, що кругозір багатьох з них характеризується поверхневим знанням, що не торкається глибинні шари свідомості. От чому соціологія стала констатувати появу груп людей, що одержали освіти, але не мають відповідного культурного потенціалу.
Виріс цілий загін «сірих фахівців», у яких низький професійний рівень у більшості випадків сусідив з низьким рівнем загальної культури. Тягар таких фахівців різко зменшує інтелектуальні потенційні можливості суспільства, деформувало духовний світ країни, згубно впливало на компетентність різного рангу керівників. У цих умовах безглуздо виглядали кількісні показники випуску фахівців, що часто не відповідали пропонованим до них вимогам, причому саме народне господарство не мало потребу в такій їхній кількості. Усе це привело до шалених форм технократизму, не бажаючого ні з чим вважатися, крім кількісних показників.
Довгий час з народного освіти, особливо зі школи, випалювали диференціацію. Практика підтвердила, що однакова школа малопродуктивна, приводить до спустошення розуму і душі Можна простежити шлях деградації народного освіти. З інструмента розвитку особистості воно поступово перетворилося в інструмент простого відтворення знань і, нарешті, стало працювати в режимі розкрадання інтелектуальних багатств нації. І хоча суспільство починає спроби поставити на службу народу ті принципи, що добре зарекомендували себе в історії, дотепер не переборена інерція мислення і дії, протиборство різних ешелонів керування» догматизм багатьох педагогічних теорій. Процес розкріпачення йде дуже повільно.
Проте, соціологічний аналіз проблем розвитку народного освіти підтверджує, що народне освіти виступає як інтегральна, узагальнююча цінність духовної культури. Поряд з політичною і правовою культурою освіти формує естетичні і моральні риси особистості в нерозривному зв'язку з життям суспільства.
У закордонній соціології освіти, як показали, зокрема, дискусії в рамках XI Всесвітнього соціологічного конгресу в Делі (1986 р.), одержують поширення ідеї «автономізації» і приватизації школи, її «незалежності» від держави, політики, що панує ідеології, усе рівно який — світської чи релігійної, прогресивної чи консервативний.
Аналіз ходу реальних змін у нашій країні в 90-х роках у системі освіти виявляє схожі і подібні зрушення, які можна охарактеризувати як важливий етап у пошуках нової парадигми розвитку освіти. Безсумнівно, що його гуманізація, зв'язок зі світовою культурою, пріоритет загальнолюдських цінностей — це той ключ, що зможе забезпечити ефективність підготовки молоді до життя, стане опорою кожній людині протягом усього його життєвого шляху.
2. ЕФЕКТИВНІСТЬ І ЯКІСТЬ ОСВІТИ
Очевидно, що для того, щоб виявити ефективність, дієвість освіти з погляду соціології, необхідна оцінка даного соціального інституту, по-перше, з позицій тих людей, що чи учаться підвищують свій рівень загальноосвітніх і професійних знань. По-друге, дуже важливо оцінити соціальну позицію, мета, установки й орієнтації тих, хто навчає, тобто всіх тих, хто в силу свого професійного положення забезпечує відтворення, трансляцію і засвоєння знань. По-третє, це оцінка тих, хто є споживачем продукції загальної і професійної школи, хто одержує у виді випускників навчальних закладів молодих людей, що претендують на відповідність потребам національного господарства. І, нарешті, це нормативна база, на яку спирається суспільство при ефективності освіти, коли порівнюються реальні і задекларовані показники його функціонування.
Завантажити реферат