Сторінка
7

Основні школи та напрямки сучасної соціології

В цілому, не вказуючи на існування окремої школи, термін структуралізм часто використовується для позначення специфічного стилю соціологічної роботи. В найзагальнішому розумінні він означає ті соціологічні концепції, в основі яких лежить поняття соціальної структури і ідея того, що суспільство є первинним відносно індивідів. Однак в більш вузькому значенні структуралі­сти називають тих теоретиків, які вважають що існує ряд соціальних струк­тур, які не спостерігаються і на яких базуються спостережувані соціальні феноме­ни. Спеціалісти визначають структуралізм як пошук універсальних і незмінних за­конів людського життя на всіх його рівнях, а корені його засад вбачають у структурній лінгвістиці граматичній системі мови законах її використання.

Представники сучасного структуралізму (К. Леві-Сгрос, Ж. Лакан, Р. Барт, М. Фуко, Ж. Дерріда, Ч. Пірс та ін.) вивчають етнографічні, психо­логічні, історико-культурні, естетичні утворення як сукупності взаємопов'яза­них і взаємодіючих елементів, суть яких визначається не їх власним змістом або зовнішніми зв'язками, але їх місцем в соціальній системі.

Найбільш відомим структуралістом є антрополог К. Леві-Строс (1908 — 1984 рр ), представник структуралізму як Інтелектуального руху, який існує, зокрема, у Франції і охоплює антропологію, соціологію, лінгвістику і літера­турознавство. Леві-Строс вважає, що культурні форми, в особливості міфи, зазвичай представленні через поєднання протилежних якостей, які називають банальними опозиціями, такі, як солодке і кисле, або червоне і зелене. Аналіз міфів, а також літературних текстів демонструє прояв бінарних протилежностей.

Інший представник старшого покоління структуралістів Ж. Лакан намагається проникнути в структури несвідомого в людській психіці, виходячи із гіпотези про те, що несвідоме структуровано як мова, а отже, надає суб'єкту набір можливостей для вираження його бажань, устремлінь, спонукань.

Деякі соціологи, зокрема Л. Альтюссер, приймали структуралістський підхід для того, аби вивчати соціальні феномени шляхом аналізу основоположних структур способу виробництва. Сучасні структуралістські положення були піддані серйозній критиці як не історичні, неверифікаційні і такі, що зне­важають на роль творчої діяльності людей.

У 70-і рр. структуралізм, підсилений новими ідеями Варта, Деріда, Фуко, отримує назву ностструктуралізму (або неоструктуралізму), який так само як і структуралізм, розглядав мову як єдинопридатний фундамент для пізнання, а також для дій та існування.

Основними положеннями постструктуралізму є:

• теоретичне знання - це дискурсивна форма, що породжує тексти;

• емпірична реальність, яку має витлумачувати теоретичне знання, теж є сукупністю текстових утворень (опитування, відеозаписи, статистичні дані тощо);

• зміст емпіричних текстів залежить від того, з позицій яких теоретичних текстів вони будуть прочитані;

• вивчення емпіричних текстів веде до розуміння того, що відбувається у світі, більше, ніж будь-які емпіричні дослідження;

• світ є таким, яким він є, не через якийсь єднаючий фактор, а завдячуючи відмінностям, що лежать у його підґрунті;

• завдання соціологи полягає не в пошуку єдиних принципів та законів Існування цього світу, а у вивченні його відмінностей,

• соціологи мають зосередитися на аналізі об'єктивної структури суспіль­ства, а не на (ролі) окремих діючих осіб, які конструюють суспільство;

• головним для дослідника повинен бути текст, а у тексті — його внутріш­ня структура. Авторство тексту особливого значення не має важливим є не на­міри, бажання того, хто створює текстову реальність, а лише “внутрішня гра значимих складових” (Е Гідденс).

9. Соціологічні концепції технократизму

В сучасній соціологи все більшого значення надається дослідженням про­блем технократизму, теоретико-методологічному з’ясуванню питань, пов'яза­них з різномаїттям форм прояву технократичної свідомості, її типів і носіїв. Заз­вичай технократизм в соціологи розглядається як концепція, що наголошує на необ­хідності передачі державної влади в руки технічних спеціалістів (інженерів, техніків, організаторів виробництва, а також учених), які тільки й здатні прийма­ти політичні рішення на справжній науковій основі і в інтересах всього суспільства. Як самостійна соціологічна концепція технократизм виник ще на початку XX ст., був тісно пов'язаний з феноменом техногенної цивілізації і віддзеркалю­вав реали розвитку суспільства в умовах науково-технічної революції.

Головними постулатами технократизму є:

• особлива роль належить технократичному мисленню, що засновується на фундаменті наукового знання;

• пріоритетна роль належить техніці, науково-технічному чиннику в цілому, науково-технічні інновації є стимулом і рушійною силою розвитку суспільства;

• науково-технічна еліта спеціалістів с такою соціальною групою, від якої безпосередньо залежить науково-технічний прогрес і соціальний прогрес;

• в ієрархічній структурі суспільних відносин фундаментом є технологічні, науково-технічні відносини, а над ними надбудовуються соціально-політичні, духовні відносини.

Теоретично-методологічною основою соціологічних концепцій, які об'єдну­ються під загальним терміном "технократизм", є "технологічний детермінізм". Сутність цього фундаментального принципу полягає в абсолютизації ролі на­уково-технічного чинника в історії, в перетворенні його в основу соціально­го прогресу (зміни в технології є першоосновою змін соціальних інститутів і соціал