Сторінка
4

Основні школи та напрямки сучасної соціології

3) між вищими могутніми людьми і простою людиною.

Міллс закликав сучасних соціологів вивчати суспільство з усіма його супе­речностями, конфліктами і гармонією, порядком і безпорядком, прогресом і рег­ресом. Ця методологічна установка становить основу сучасної соціологічної теорії конфлікти, альтернативу структурно-функціональному аналізу.

Дещо з інших позицій до розробки теорії конфлікту підійшов інший амери­канський соціолог Льюіс Козер. Він прагнув "доповнити", "вдосконалити", "поглибити" теорію структурного функціоналізму, представники якого вино­сять нові факти за межі соціологічного аналізу. Тому його теорію конфлікту називають конфліктним функціоналізмом. Провідною є в цих працях ідея, що для соціології розв'я­зання кардинальної проблеми "суспільного порядку" і забезпечення "устале­ності" існуючої соціальної системи не виключає а, навпаки, цілком допускає виз­нання соціальних зіштовхувань, соціальних конфліктів, боротьби інтересів. Л. Козер критикує функціоналістів (перш за все Т. Парсонса) за те, що вони в соціальних колізіях бачать лише руйнівну силу, дисфункцію, занедуження соціального організму, патологію, що порушує нормальний стан соціальної рівноваги.

Л. Козер здійснив аналіз умов функціонування соціального організму, базу­ючись на постулатах, головними з яких є:

• в будь-якій соціальній системі, яка складається із різноманітно-пов'язаних частин, виявляються дисбаланс, напруга, конфлікти, інтереси;

• процеси, які відбуваються в складових частинах системи і між ними, за певних умов сприяють збереженню або зміні, зростанню або послабленню Інтеграції і й адекватних якостей;

• багато процесів які зазвичай вважаються руйнівними для системи (на­силля, незгода, відхилення, конфлікти), за певних умов можна розглядати як за­соби, що зміцнюють основи інтеграції системи та н пристосування до оточую­чого середовища;

До позитивних функцій конфлікту, за Козером, відносяться:

• розрядка напруги між антагоністами І відновлення їх взаємовідносин;

• "комунікативно-інформаційна" і "зв'язуюча";

• творення і конструювання суспільного об'єднання;

• стимулювання і збудження соціальних змін

Соціальний конфлікт, за образним висловленням Л Козера, - це страхуючий клапан системи, який дозволяє через наступні реформи й інтегративні зусилля на новому рівні приводити соціальний організм у відповідність до умов, що зміни­лись.

В схожому з Л. Козером руслі розвиває концепцію соціального конфлікту сучасний німецький соціолог, який працює в Англії, Р. Дареидорф (нар. 1929) У книзі "Вихід Із утопи" (1967 р.) він доводить, що теорія конфлікту йде на зміну позитивізму і соціологам треба відвести місце в соціологи для конфліктної моделі суспільства. Р. Дарендорф запропонував конфлікті ну модель суспільства, яка включає чотири положення, певною мірою протилежні положенням функціоналістської моделі:

• кожне суспільство завжди знаходиться у стані змін;

• в кожному суспільстві завжди Існують елементи незгоди, які ведуть до за­гальних конфліктів;

• кожний елемент суспільства може сприяти його інтеграції і зміні;

• будь-яке суспільство базується на насиллі одних членів суспільства (або групи) над іншими, які завжди будуть боротися проти свого пригніченого ста­новища.

Теорія соціального конфлікту, на думку Р Дарендорфа, повинна відповісти на такі три питання:

1) яким чином в структурі суспільства з'являються групи, які знаходяться в стані конфлікта;

2) яких форм може набрати боротьба між цими групами;

3) якого роду конфлікт між цими групами впливає на зміну структури суспільства.

За Дарендорфом, соціологія повинна займатися вивченням поведінки людей в точці перетину суспільства і окремої людини. При цьому суспільство трак­тується як будь-який вид соціального зв'язку, від найвужчого (контактна гру­па) до найширшого (людство в цілому).

В останні 10-15 років помітно посилився інтерес до концепції соціального конфлікту як в США, так і в Європі, в тому числі і в Україні, де в 90-х рр за ініціативою професора М. І. Пірен проведено п'ять міжнародних наукових конференцій з проблем соціального конфлікту. Інтенсивно розвиваються нові підходи, які враховують багатомірність соціальних відносин і багаторівневість понять конфліктів В наш час, по суті, відбувається інституцюналізація конфліктології - інтегративної науки, яка вивчає проблеми, пов'язані з теорією та практикою проблемних ситуацій (як на макрорівні, так і на мікрорівні), з'ясо­вує природу, динаміку та діагностику конфліктів, причини виникнення конфліктів, форми їх прояву, розв'язання, прогнозування.

4. Символічний інтеракціонізм

Симвончний інтеракціонізм - один із найбільш цікавих і продуктивних на­прямків в сучасній соціологи, який зводить зміст соціальних процесів до взає­модії індивідів в групі і суспільстві. Засновником теорії символічного інтеракціонізму був американський соціолог професор філософи Чіказького універси­тету Дж. Мід, який визнавав перевагу соціального над індивідуальним і прагнув подолати обмеженість тієї дослідницької традиції, в якій індивід і суспільство протиставлялись один одному. В праці "Розум, Я і суспільство" (1934 р.) Мід підкреслює, що соціальний світ індивіда і людства переповнюється соціальними взаємодіями, в яких велику роль відіграє "символічне оточення". Спілкування між людьми здійснюється за допомогою особливих засобів-символів, до яких Мід відносив жест і мову.

В найбільш чіткій і короткій формі основні моменти теорії символічного інтеракцюнізму викладені в праці Г. Блумерл (1900 - 1987 рр ) "Символічний інтеракціонізм перспективи і метод" (1969 р.) Різні течи теорії символічного інтеракцюнізму акцентують увагу на різних частинах цієї теорії Так, Чіказька школа зосереджується на здійсненні взаємодії і процесі інтерпретації, школа університету Айови намагається формалізувати дослідження і їх результа­ти, розробляє вимірювальні процедури і шкали оцінок, припускаючи, що людське "Я" є стабільне і відносно незмінне. Ще один напрямок теорії симво­лічного інтеракцюнізму — “рольова теорія”. В 1970-і рр. символічний інтерак­ціонізм вважався основною альтернативою функціоналізму і теорії соціаль­них систем (особливо в тому вигляді, в якому вони розвивались Т. Парсонсом), які складали в той час панівну парадигму в американській соціологи. Крім того, даний підхід мав важливе значення в соціологи як критика позитивізму. В останній час найсуттєвішою розробкою в теорії символічного інтеракцюніз­му є класифікація технік і стратегій спілкування Е. Гоффмана (1922 - 1982 рр.)