Сторінка
1

Трудовий колектив - як соціологічна організація

Трудовий колектив — вищий рівень розвитку виробничої спільності, стосунки в якій опосередковуються особисто значущим і сус­пільне цінним змістом спільної діяльності. Дослідження психології та соціальної сторони трудового колективу стала предметом теорії якдіяльнісного опосередковування міжособистісних сто­сунків, так і соціології праці.

Згідно з теорією, міжособистісні стосунки в трудового колективі, на відміну від груп нижчого рівня розвитку, переломлюються через ставлення індивідів до змісту спільної діяльності, причому останній несе в собі цінності, вироблені суспільством. Отже, з переходом на вищий рівень розвитку групи, безпосередні міжособистісні стосунки дедалі більше поступаються опосередкованим. Освоюючись в межах групи, такі цінності сприяють об'єднанню спільних зусиль — досягненню заданих суспільством цілей. У свою чергу, це змінює характер стосунків, породжує психологію ко­лективу. Колектив — ідеальна з погляду суспільства спільність, форму­вання якої всіляко заохочується. Будь-яке суспільство прагне відтворити себе в групі, яка боролася б за втілення його цінностей.

Цінності суспільства завжди опосередковують офіційні стосунки у спільностях, проте вони далеко не завжди приймаються людьми і дійсно опосередковують міжособистісні стосунки. Для цього, принаймні, вони мусять бути гуманними визнавати людину як найвищу цінність, мету, а не засіб суспільства. Цінності негуманного суспільства, для якого лю­дина — засіб досягнення абстрактних цілей, можуть прийматись індиві­дом (внаслідок навіювання, під загрозою покарань чи санкцій) і визнача­ти його ставлення до іншої людини Проте він не прийме такого ж — негуманного — ставлення до себе. Через це ступінь опосередкованості такими цінностями міжособистісних стосунків у групі як осередку такого суспільства буде незначним. Існує своєрідний еталон міжлюдських взає­мин (він задається ідеалами гуманізму), з яким індивід порівнює став­лення до себе довколишніх. Тому він прагне до референтної групи, що визнає його самого як цінність.

Саме такого рівня розвитку досягає колектив. У негуманному суспільстві це, швидше, декларована, ніж реальна спільність, ідеал, якого так і не було досягнуто. Не випадково, що «соціалістичні колективи» — складові Радянського Союзу — з розпадом держави припинили існування майже безболісно, для більшості їхніх членів. Психологія в такому су­спільстві, досліджуючи «проблему колективу», виконує переважно ідео­логічну, а не пізнавальну, таку, що характеризує реальний стан речей, функцію. Вона створюватиме образ бажаного, а не дійсного. Проте й такий образ все ж має пізнавальне значення, адже він орієнтує на ідеали міжлюдських взаємин.

З позицій теорії діяльнісного опосередковування міжособистісних стосунків, цими ідеалами є такі соціально-психологічні явища: згурто­ваність як ціннісно­-орієнтаційна єдність, трудового колективістське самовизначен­ня, трудового колективістська ідентифікація, соціальне цінний характер мотивації міжособистісних виборів, висока референтність колективу для його членів, об'єктивність у покладанні і прийнятті відповідальності за результати спільної діяльності. В своїй сукупності вони становлять психологію ко­лективу.

Згуртованість як ціннісно-орієнтаційна єдність — характеристика міжособистісних стосунків, що свідчить про ступінь збігу оцінок, наста­новлень і позицій групи відносно цілей, цінностей і норм спільної діяль­ності. У групах високого рівня розвитку ступінь такого збігу досить ви­сокий, тоді як у групах низького рівня — незначний. У перших, наприк­лад, уявлення про властивості характеру, необхідні лідерові, чіткіші, ніж у других (Шпалінський). Важливо, що в царині смаків, уподобань, інтересів буває так, що між членами групи високого рівня розвитку є розходження, а між членами групи низького рівня — збіг. Але Це майже не позначається на спільній діяльності Лише згуртованість навколо цінностей сприяє об'єднанню спільних зусиль і позитивно впли­ває на їх ефективність. Це також означає, що колектив не обмежує життя своїх членів лише спільною діяльністю.

Трудового колективістське самовизначення — вибіркове ставлення індивіда до впливів з боку групи залежно від цілей, цінностей і норм спільної діяль­ності, учасником якої він є. В зв'язку з цим він приймає або ж відкидає ті чи інші ідеї, що виникають у групі. Це особлива форма самореалізації індивіда, спосіб, в якій він, незважаючи на перешкоди, відстоює цінності групи, до якої належить. Здійснюючи акти самовизначення, він реалізує своє право жити в спільності відповідно до власних оцінок і переконань Це явище відсутнє в дифузних групах і асоціаціях, і за своїм змістом протилежне як конформності, так і нонконформності. Член групи ви­сокого рівня розвитку не відмовляється від цілей спільної діяльності не лише в умовах тиску експериментатора, а й тоді, коли група протягом тривалого часу зазнає неуспіху (Оботурова, Туровська).

Трудового колективістська ідентифікація (від лат. identificare — ототожнюва­ти) — ставлення члена групи високого рівня розвитку до інших учас­ників спільної діяльності, яке загалом збігається з його ставленням до самого себе. Це явище досліджувалося під час експерименту, в якому за допомогою спеціального приладу порівнювалась ефективність спільної діяльності груп високого і низького рівнів розвитку (В. Петровський). Члени кожної групи, узгоджуючи за допомогою ручок свої рухи, мали якомога швидше провести штифт фігурним прорізом, розта­шованим на панелі приладу. Помилка — торкання штифта до стінки про­різу — каралася відчутним ударом електричного струму, який призначав­ся члену групи, вибраному у випадковому порядку. За таких умов ефек­тивність роботи групи низького рівня розвитку була значно вищою, ніж групи високого рівня. Члени останньої начебто ставили себе на місце того, кого карали за помилки інших, і вповільнювали рухи, щоб зменшити таку ймовірність. Йдеться про співучасть — гуманне ставлення до іншо­го члена групи, ототожнення себе з ним, прагнення допомогти йому. Було встановлено, що акти трудового колективістської ідентифікації позитивно впливають не лише на міжособистісні стосунки, а й на індивідуально-психологічні особливості членів колективу (Туревський).

Мотивація міжособистісних виборів — сукупність мотивів, що спо­нукають індивіда вибирати собі партнерів для спілкування і спільної діяльності. У дифузній групі один вибирає іншого під впливом психологіч­них ефектів спілкування. У трудового колективі вибори зумовлюються переважно моральними і діловими якостями його членів, їх світоглядом, ставлен­ням до того, що забезпечує ефективність виконуваної разом діяльності. Якщо член асоціації перебуває у полоні статусно-рольової структури гру­пи і узгоджує з нею свої вибори, то член колективу вибирає, орієнтую­чись на спільні цінності. Тобто його мотивація має соціальне цінний характер. При цьому він надає перевагу референтним особам, чиї оцінки і позиції є для нього значущими (Щедріна).